![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •Розділ 1. Організація міжнародної економічної діяльності в світі
- •Тема 1.Сутність і задачі міжнародного менеджменту
- •1.1 Сутність міжнародного менеджменту
- •1.2 Особливості міжнародного менеджменту
- •1.3 Завдання міжнародного менеджменту
- •Тема 2. Міжнародний бізнес: сутність, розвиток та характерні риси
- •Сутність та зміст міжнародного бізнесу
- •Переваги міжнародного бізнесу
- •2.1.2 Основні риси міжнародного бізнесу
- •2.2 Періоди розвитку міжнародного бізнесу
- •1. Комерційна ера (1500-1850 р.)
- •2. Ера експансії (1850-1914 р.)
- •3. Ера концесій (1914-1945 р.)
- •4. Ера національних держав (1945-1970 р.)
- •Тема 3. Глобалізація та інтернаціоналізація бізнесу і менеджменту
- •Етапи економічної інтеграції
- •3.2 Чинники рушійних сил глобализації
- •3.3 Система міжнародного регулювання світової економіки
- •3.4 Економічні структури оон як регулятори міжнародних економічних відносин
- •3.5 Роль Міжнародного валютного фонду у формуванні міжнародних стратегій розвитку
- •3.6. Кредитна політика Світового банку як чинник формування міжнародних стратегій економічного розвитку
- •3.7. Регулююча роль Світової організації торгівлі
- •Тема 4. Роль і місце господарських об′єднань у світовій системі економіки
- •4.1 Сучасні види об’єднань фірм
- •Стадії об'єднання.
- •4.2 Транснаціональні компанії
- •4.2.1 Визначеня змісту тнк
- •4.2.2 Структура і типи тнк
- •4.2.3 Особливості розвитку тнк в сучасних міжнародних відносинах
- •4.2.4. Значення тнк в системі міжнародних економічних відносин
- •Основні джерела ефективної діяльності тнк
- •4.2.5 Міжнародно-правове регулювання тнк
- •4.2.6 Позитивні риси діяльності тнк
- •4.2.7 Негативні рси діяльності тнк
- •Тема 5 Місце і роль фінансово-промислових груп у сучасному суспільному виробництві
- •5.1 Об′єктивна потреба в інтеграції
- •5.2. Ціль і задачі функціонування фпг
- •5.3 Устрій фпг
- •7.3.1. Засоби створення фпг
- •5.3.2 Організаційна побудова фпг
- •5.3.2.1 Фінансово-економічний блок фпг
- •5.3.2.2 Індустріально-промисловий блок
- •5.3.2.3 Торгово-комерційний блок
- •5.4 Засоби підтримки і регулювання діяльності фпг
- •5.5 Координація діяльнорсті учасників фпг за допомогою холдингової компанії
- •5.6 Трастовий відділ банку у ролі координатора діяльності фпг
- •5.7 Взаємне володіння акціями учасників фпг
- •5.8 Види фпг
- •5.9 Транснаціональні фінансово-промислові об′єднання
- •Розділ 2. Організація і технологія менеджменту в системі міжнародного бізнесу
- •Тема 6 Функції внутрішньофірмового управління
- •6.1 Методологічні підходи щодо змісту та розвитку функцій управління міжнародними компаніями
- •6.2 Внутрішньофірмове планування в міжнародних компаніях
- •6.2.1 Зміст, цілі та задачі внутрішньофірмового планування
- •6.2.2 Види планів
- •6.2.3 Стратегічне планування в міжнародній компанії
- •6.2.3.1 Стратегічні рішення щодо міжнародної діяльності
- •6.2.3.2 Процедури стратегічного планування в міжнародній компанії
- •6.2.3.3 Організація стратегічного планування в міжнародній фірмі
- •6.3 Планування в міжнародних компаніях
- •Тема 7 Маркетинг як функція управління
- •7.1 Сутність, зміст та цілі маркетингової діяльності
- •7.2 Структура і функції апарату управління маркетинговою діяльністю міжнародних компаній
- •7.3 Технологія маркетингової діяльності
- •7.4 Маркетинг як пердпланова діяльність виробничого відділення
- •Тема 8 Функція організації в економічному механізмі міжнародного менеджменту
- •8.1 Суть і зміст функції організації
- •8.2 Особливості організаційних структур управління закордонними компаніями на сучасному етапі
- •8.3 Класифікація організаційних структур у внутрішньофірмовому управлінні закордонних компаній
- •Тема 9 Функція контролю в економічному механізмі міжнародного менеджменту
- •9.1 Управлінський контроль: форми і засоби реалізації
- •9.2 Основи економічного аналізу господарської діяльності фірм у системі управлінського контролю
- •9.3 Методика аналізу господарської діяльності фірм
- •9.4 Показники економічного аналізу діяльності міжнародних компаній
- •Тема 10 Технологічна політика міжнародних компаній
- •10.1 Цілі і напрямки технологічної політики
- •10.2 Типи технологичної політики
- •10.3 Міжнародний ринок технологій
- •10.4 Стратегія науково-технічного співробітництва
- •10.5 Планування міжнародних нддкр
8.3 Класифікація організаційних структур у внутрішньофірмовому управлінні закордонних компаній
Ускладнення характеру і масштабів діяльності найбільших промислових фірм посилюється тенденція до використання ними складних організаційних структур управління. Найбільш типовими є:
організаційна продуктова структура ;
організаційна регіональна структура;
змішана структура, включаючи холдинг.
Організаційна продуктова структура. Припускає створення в структурі міжнародної компанії самостійних господарських підрозділів – виробничих відділень, орієнтованих на виробництво і збут конкретних видів продуктів. Передбачається спеціалізація виробничих відділень у материнській компанії за окремими видами або групами продуктів і передача їм повноважень щодо управління виробничими і збутовими дочірніми компаніями.
Виробничі відділення як вітчизняних, так і закордонних дочірніх компаній мають однакові методи управління, зберігають відповідальність за прибутки, підлягають фінансовому контролю і звітності з боку виробничого відділення. Координація діяльності між вітчизняними і закордонними підприємствами здійснюється функціональним відділом виробничого відділення, або координатором по продукту, або координатором по міжнародним операциям.
Функціональні служби виробничих відділень одночасно підтримують тісні контакти з відповідними центральними службами, отримують від них вказівки щодо всіх питань проведення єдиної політики і координації діяльності в рамках міжнародної компанії в цілому.
Виробниче відділення виступає як центр прибутку, а тому воно здійснює не тільки фінансовий, але й оперативний контроль за діяльністю підконтрольних підприємств. Цей контроль здійснюється шляхом спільних дтректоратів, або таких, що переплітаються, і доповнюється поїздками керівника виробничого відділення на конкретні дочірні підприємства.
Організаційній структурі управління по продукту віддають перевагу широко диверсифіковані компанії, при наявності власних особливостей практично в кожної з них. Ці особливості випливають із:
ступеня диверсификации продукції, що випускається,
характера спеціалізації кожного виробничого відділення і кожної дочірньої компанії;
числа закордонних компаній;
характеру їхньої діяльності і функцій, що виконуються;
характер випускаємої продукції, ступінь її технологічної складності й унікальності.
Переваги організаційної продуктової структури:
сприяє поглибленню спеціалізації між дочірніми підприємствами однієї компанії з урахуванням переваг, одержуваних від міжнародного поділу праці;
сприяє росту внутрішньокорпоративних постачань
створює можливість за рахунок трансфертних цін занижувати суми податків;
полегшує поділ ринків між дочірніми компаніями;
дозволяє концентрувати наукові дослідження і розробки щодо продукту в єдиному центрі і забезпечувати централізоване постачання технологією всіх підконтрольних дочірніх компаній,
надає можливість орієнтувати виробництво на випуск продукції, що користується найбільшим попитом.
Недоліки організаційної продуктової структури:
труднощі використання знань і досвіду менеджерів в межах однієї країни або регіону;
ускладнення координації діяльності підприємств різних виробничих відділень однієї фірми з питань планування та довгострокових інвестицій на ринку однієї країни.
Організаційна структура за регіональним принципом. Управлінська відповідальність за діяльність міжнародної компанії на внутрішньому і на зовнішньому ринку розподіляється між самостійними регіональними підрозділами. Ці підрозділи за змістом і характером своєї діяльності можуть виступати як виробничі відділення і бути центрами прибутку, а можуть організовуватися у формі дочірніх компаній і бути центрами прибутку і центрами відповідальності. В обох випадках регіональні підрозділи здійснюють координацію дочірних збутових і виробничих підприємств за всіма видами продукції на якій спеціалізується міжнародна компаня.
Підрозділ очолює віце-президент, який підпорядковується вищій адміністрації і здійснює свою діяльність у тісному контакті з усіма центральними службами. У деяких компаніях регіональні керуючі мають у своєму підпорядкуванні керуючих по окремих країнах. Регіональні підрозділи здійснюють фінансовий контроль за діяльністю кожної дочірньої компанії, а також контролюють складання поточного бюджету і відають питаннями планування.
Регіональна структура управління в чистому вигляді зустрічається в даний час у невеликій чисельності компаній. Здебільшого це фірми із слабкою диверсифікацією та переваженням у виробничій структурі одного-двох однорідних продуктів. Для таких фірм головною задачею є наближення до кожного конкретного ринку, пристосування до його національних особливостей і потреб кінцевих споживачів
Регіональну структуру управління використовують компанії, що випускають продукцію обмеженої номенклатури й орієнтовані на широкі ринки збуту і конкретного споживача.
Недоліком цієї структури управління є:
ускладнення передачі технічної інформації закордонним дочірнім компаніям та координації діяльності по країні і за продуктом;
можливість дублювання лінійної і функціональної відповідальності, особливо в регіональних відділеннях.
Змішана структура управління. Характеризується сполученням різноманітних типів організаційних структур управління. Для західноєвропейських міжнародних компаній найбільш притаманне поєднання галузевого і регіонального принципів при побудові їх організаційної структури; а для американських корпорацій більш типовим є сполучення управління за продуктом зі спеціалізованим органом управління – міжнародним відділенням або дочірньою компанією.
Саме змішана структура управління має найбільше поширення. Сполучення галузевого і регіонального принципів організації структури управління по-різному реалізується в кожній конкретній міжнародній компанії в залежності від характеру її виробничої діяльності і специфіки реалізації продукту.
Значна частина компаній використовують головним принципом організації структури управління – галузевий, а регіональний – в якості допоміжного або додаткового. Управління за регіональним принципом здійснюється різними методами, а саме, через:
регіональні представництва
регіональні бюро, регіональне управління збутовими компаніями;
управління в одній країні або групі країн.