Шельфові (неритові) фації

Шельф – у перекладі з англійської це є мілина, полиця. У геологічному розумінні – це область, обширна материкова мілина, яка знаходиться на периферії континенту і затоплена морем.

Геологічне значення шельфів надзвичайно велике, так як більшість осадочних порід сформувались саме у неритовій зоні, із якою пов’язаний цілий ряд корисних копалин і в першу чергу найкрупніших родовищ нафти і газу світу.

Неритова область за умовами осадконакопичення розділяється на дві частини – внутрішню (мілководну) і зовнішню (глибоководну).

Мілководна зона охоплює шельф з глибинами 50-70 м, інколи трохи більше. Для неї характерні такі особливості. На відкритих поверхнях морів та океанів хвилювання поширюється до дна, осадки часто взмучуються. При цьому осадки перемиваються, водна товща активно перемішується і збагачується киснем, через те у донних шарах обстановка, практично, завжди окисна.

Для мілководної області характерна різноманітність і багатство бентосних організмів. Ці організми часто є породоутворюючими й у великих кількостях зустрічаються у теригенних відкладах і сприяють відновленню фаціальних обставин.

У мілководній частині шельфу формуються мілкозернисті піски та алевроліти. Грубоуламкових порід практично немає, тільки у прилеглих до прибережно-морських зон ділянках, або навпроти гирла рік. Ступінь відсортованості пісковиків середня між еоловими і пляжними з одного боку, і річковими з другого. Глини також зустрічаються, за складом монтморилонітові або гідрослюдисті, з домішками алевриту і піску. У зовнішній мілководній частині широко розвинуті вапняки і доломіти, переважно біогенні з різних морських організмів цілих і зруйнованих, які часто утворюють органогенні споруди і рифи. У викопному стані така споруда має вигляд випуклої лінзи і називається біогермом. Коли споруда досягає рівня морської гладі, вона руйнується хвилями і виникає надводна або підводна скала – риф – складне геологічне тіло, яке виникло у результаті життєдіяльності колоніальних або наростаючих організмів, що жили близько поверхні води і досить стійкі до хвильових руйнувань.

Рифи виникають часто на локальних припіднятих ділянках морського дна, тектонічних підняттях, утворюючи одиночні рифи.

На перегинах морського дна утворюються цілі рифові системи (Великий бар’єрний риф східного побережжя Австралії, пермські рифи у США і Передуральському прогині).

Рифи мають куполовидну форму, чистий карбонатний склад, масивну будову. Для формування рифів необхідна нормальна або середня солоність, висока температура води, прозорість і висока гідродинаміка.

У мілководній частині шельфу утворюються також залізисті і марганцеві відклади.

Зовнішня (глибоководна) зона шельфу – це відносно рівна або хвиляста, місцями сильно розчленована, слабо нахилена (десятки мінут) абразивно-акумулятивна поверхня (прибережна мілина) шириною від десятків до сотень кілометрів із глибинами від 50-70 до 130-200 інколи 300-500 м. максимальна ширина складає 1200-1300 км, мінімальна – 70-75 км. Тут відсутні хвилювання, тільки під час сильних штормів відбувається взмучування. Температура і солоність води у придонному шарі досить постійні. Органічний світ глибоководного шельфу різко збіднений. Тут живуть кремневі губки, одиночні корали, окремі групи пелеципод, гастропод, моховаток. Зате у цій області значно більше планктонних організмів – плаваючих форамініфер, діатомей, радіолярій, граптолітів, риб та ін.

Із-за спокійної гідродинаміки тут формуються переважно глинисті осадки, піщано-алевролітові простежуються тільки у зонах течій.

В умовах гумідного клімату формуються потужні пелітоморфні і дрібнозернисті вапняки, у нівальному кліматі - кремнисті породи: опоки, діатоміти, трепели, спонголіти. у самій нижній глибоководній частині шельфу формуються пластові фосфорити. Текстури порід зовнішнього шельфу – шаруваті. Ці відклади вміщають величезну кількість органогенного матеріалу, внаслідок чого формуються горючі сланці, нафта і газ. Прикладом таких формувань є доманінова світа франкського ярусу Руської платформи, альбські відклади Північного Кавказу, Середньої Азії і Західного Сибіру.

Корисні копалини. Серед найважливіших корисних копалин шельфових фацій є нафта і газ, горючі сланці, вапняки органогенні і хемогенні, поклади заліза і марганцю; у зонах холодного клімату – кремнисті формування: діатоміти, трепели, опоки, фосфорити.