15.6. Догляд за хворими з пошкодженнями і захворюваннями грудної клітки і органів грудної порожнини

Поняття про механічну травму грудної клітки

Травма грудної клітки становить 6-8 % усіх травматичних ушкоджень і належить до категорії особливо тяжких уражень організму. Це пов'язано з тим, що у потерпілих виникають значні розлади дихання і кровообігу, які можуть бути причиною смерті.

Всі пошкодження грудної клітки поділяють на закриті та відкриті, з пошкодженням і без пошкодження її органів.

Закрита травма грудної клітки

До закритої травми грудної клітки відносять: забій, стиснення, струс, переломи ребер, ключиці.

Забій грудної клітки виникає внаслідок удару.

Клінічні ознаки. Характеризується утворенням гематоми і місцевим бо­лем, який може підсилюватись при диханні і рухах. При встановленні діагнозу "забій" необхідно виключити наявність тяжчих ушкоджень (переломи ребер, травма легень, печінки, селезінки) і тільки тоді призначати лікування. При підозрі на наявність одного з вищевказаних ускладнень в обов'язковому по­рядку виконують рентгенографію грудної клітки, загальний аналіз крові, а при наявності ознак внутрішньочеревної кровотечі - лапароцентез.

Лікування. Хворі, як правило, не потребують госпіталізації, їм призна­чають холод на травмовану ділянку протягом першої доби, болезаспокій­ливі засоби, потім - фізпроцедури.

Стиснення, струс грудної клітки. Часто супроводжується пору­шенням цілості органів грудної порожнини (розрив легені, пошкодження плеври, судин та ін.).

332

Клінічні ознаки. При ізольованому стисненні або струсі грудної клітки у хворих може виникати задишка, загальна слабкість, зниження артеріально­го тиску, блідість шкірних покривів.

Лікування. Хворим призначають ліжковий режим, оксигенотерапію, вво­дять серцеві, болезаспокійливі препарати. При відсутності пошкоджень внутрішніх органів настає виздоровлення.

Перелом ребер виникає при прямій травмі або стисненні грудної клітки, частіше трапляється у людей старшого віку. Переломи часто проходять по паравертебральній, середній підпахвинній або парастернальній лініях. Пере­ломи можуть бути поодинокими і множинними, при пошкодженні в 2-3 місцях виникають подвійні або потрійні переломи (рис. 194).

333

При множинних переломах ребер можуть утворюватися ділянки, які здійснюють дихальні рухи, несинхронні з рухами грудної клітки, тобто вини­кають так звані парадоксальні рухи, які призводять до порушення дихання. При вдиху ця ділянка западає, при видиху - випинається. Такі переломи ребер називають ще флотуючими. У випадках двобічного пошкодження груд­ної клітки утворення подібних ділянок ("реберного клапана") призводить до тяжких порушень дихання і серцево-судинної діяльності. Гострі краї відламків можуть викликати розрив легеневої тканини з кровотечею в плевральну порожнину (гемоторакс). Вихід у плевральну порожнину повітря із пошкод­женого бронха або з альвеол легеневої тканини призводить до розвитку пневмотораксу, інколи зі значним зміщенням органів середостіння в здо­ровий бік. При переломах ребер і травматичному пневмотораксі повітря може проникати з плевральної порожнини по клітковині середостіння на шию, обличчя і викликати підшкірну емфізему (рис. 195).

Клінічні ознаки. При поодиноких переломах ребер виникає гострий локальний біль, що підсилюється при вдиху, кашлі, рухах тулуба. Хворий щадить відповідну ділянку грудної клітки. При множинних переломах ребер стан потерпілого може бути тяжким, розвивається задишка, ціаноз слизових оболонок і шкіри, виникають зміни з боку серцево-судинної системи. Хво­рий займає вимушене положення, фіксуючи уражену половину грудної клітки, що зменшує інтенсивність болю, його рухи обмежені. На шиї та обличчі може з'явитись підшкірна емфізема, виникає кровохаркання. Скупчення крові в плевральній порожнині призводить до утворення гемотораксу. При паль­пації в зоні перелому ребер можна відчути хруст (крепітацію). При перкусії виявляють притуплення легеневого звуку, аускультативно вислуховують брон­хіальне дихання в зоні стиснутої легені. При переломах нижніх ребер (X-XII) можливі супровідні розриви печінки, селезінки та інших органів. Для підтвердження діагнозу важливе значення має рентгенологічне обстеження, при якому можна виявити перелом ребер, зміщення серця, скупчення крові або повітря в плевральних порожнинах.

Лікування. При пошкодженні ребер необхідно провести місцеве знебо­лювання перелому за допомогою 1 % розчину новокаїну (10-15 мл), який

вводять у точці найбільшої бо­лючості, просуваючи голку до місця перелому (рис. 196).

При множинних перело­мах необхідно вводити новокаїн у тканини міжреберних про­міжків або проводити вагосим-патичну, паравертебральну бло­кади. Поряд із цим, признача­ють аналгетики. Для фіксації рухомих відламків використо­вують лейкопластирну пов'яз­ку. Смужки пластиру наклада­ють у момент видиху черепицеподібно, захоплюючи половину нижньої смужки. Не слід накладати таким потерпілим стискальні циркулярні пов'язки, при яких зменшується екскурсія грудної клітки і можуть виникнути легеневі усклад­нення. У разі наявності множинних переломів зі створенням "реберного клапана" в стаціонарі проводять спеціальне підшивання і витягання або фіксацію реберних відламків.

Для профілактики запалення легень хворий повинен займатись дихаль­ною гімнастикою. Призначаються також антибіотики і сульфаніламідні пре­парати.

334

Перелом груднини. Виникає внаслідок безпосередньої прямої дії трав­муючої сили. Переломи локалізуються у більшості випадків у верхній і середній третинах груднини.

Клінічні ознаки. Основними ознаками перелому груднини є: біль, де­формація в місці перелому, гематома. При пальпації зони перелому поси­люється біль, виявляється крепітація відламків. Вирішальне значення у вста­новленні діагнозу має рентгенологічне дослідження.

Лікування. Переломи груднини без зміщення лікують консервативно: призначають болезаспокійливі препарати, холод у перші дні. При зміщенні відламків для їх репозиції виконують остеосинтез за допомогою дроту або кетгутових швів.

Перелом ключиці виникає внаслідок прямого удару або при падінні на витягнуту руку, лікоть, бокову поверхню плеча. У дітей такі переломи бувають у вигляді піднадкісничних (неповні), у дорослих - частіше повні, зі зміщенням кісткових відламків. Переломи ключиці бувають поперечні, косі та осколкові. Кісткові відламки можуть пошкоджувати судино-нервовий пучок, плевру, верхівку легені, виступати над шкірою (відкритий перелом).

Клінічні ознаки. Характеризується порушенням функції верхньої кінцівки, болючістю в місці перелому. При огляді виявляють деформацію ключиці, гематому, набряк тканин, вкорочення надпліччя. Хворий підтримує верхню кінцівку на боці пошкодження. Для уточнення характеру перелому ключиці необхідно провести рентгенографію.

Лікування. При наданні першої допомоги необхідно накласти пов'язку Дезо або косинкову пов'язку на верхню кінцівку. При наявності зміщення кісткових фрагментів проводять вправлення відламків. Його краще викону­вати під місцевою анестезією (20 мл 1 % розчину новокаїну ). Для фіксації кістко­вих відламків застосовують ватно-марлеві кільця за методом Дельбе (рис. 197).

Хворому максимально розводять плечі і на ділянку обох надпліч наклада­ють ватно-марлеві кільця, які зв'язують гумовою трубкою з боку спини. Замість кілець на розведені надпліччя можна на­класти восьмиподібну пов'язку, закріплену липким пластиром або клеолом. Консолі­дація (зрощення) кісткових відламків відбувається через 3-4 тижні. При усклад­нених переломах (стиснення судинного пучка, наявності осколків та ін.) показа­не оперативне лікування. Відламки фіксу­ють за допомогою металевої спиці, танта­лових скріпок, дротом. Після покращення

335

стану хворого і затихання болю необхідно проводити лікувальну фізкуль­туру. Працездатність відновлюється через 6-8 тижнів.