Забій головного мозку

Забій головного мозку виникає внаслідок травми і руйнування окре­мих ділянок мозкової тканини (розчавлення, розрив і ін.) (рис. 177).

Таке пошкодження мозкової тканини може виникати не тільки на місці прикладання травмуючої сили, але і на протилежному боці відносно травми (за типом протиудару — а сопіге-соир). Зона руйнування мозкової тка­нини залежить від сили і місця завдавання травми.

Вона може бути в корі, підкірковому шарі, мозкових обо­лонках. Особливо небезпечні забої мозкового стовбура, мо­зочка, мозкових шлуночків.

Клінічні ознаки. Розвива­ються гостро і нагадують тяж­кий ступінь струсу головного мозку. Основними ознаками за­бою головного мозку є втрата свідомості, яка триває від декіль­кох хвилин до багатьох діб. За­лежно від клінічного перебігу розрізняють два типи забою го­ловного мозку: 1) сприятливий перебіг, при якому після проходження загальномозкових ознак залишаються вогнищеві ознаки (анізокорія, паралічі кінцівок, афазія та ін.), але й вони по­ступово зникають; 2) несприятливий перебіг, коли на фоні деякого покра­щення стану хворого ("світлого проміжку") настає його погіршення за ра­хунок розвитку вогнищевих і наростання загальномозкових ознак - втрати пам'яті, свідомості, вираженої брадикардії, розширення зіниць та ін. Погіршен­ня стану хворого із забоєм головного мозку свідчить про розвиток стиснення (компресії) мозку за рахунок набряку, крововиливу, формування гематоми моз­кової тканини. За вираженістю вогнищевих ознак контузія мозку поділяється на 3 ступені: 1) легкий, при якому спостерігають рефлекторну асиметрію у вигляді нерізко виражених парезів кінцівок; 2) середньої тяжкості, для якої характерні паралічі, порушення психіки, зору, слуху, афазія та ін.; 3) тяж­кий ступінь, який характеризується симптомами ураження підкіркових утво­рень мозку (недостатність стовбурових структур) - порушення дихання, ков­тання, серцево-судинної системи та ін. Забій стовбура і мозочка часто призво­дить до смерті у першу добу, години, навіть хвилини після травми.

310

Слід зазначити, що класифікація перебігу забою мозку досить умовна, оскільки один ступінь швидко може переходити в інший.

Лікування. Потерпілі із забоєм мозку потребують обережного транс­портування у найближчий лікувальний заклад, краще в нейрохірургічне відділення. Лікування цих потерпілих проводять за тією ж схемою, як і при струсі головного мозку, однак необхідно враховувати стан внутрішніх органів, що значною мірою залежить від мозкових розладів, і проводити заходи, спрямовані на нормалізацію їх функції: інтубацію та штучну вентиляцію легень, введення аналгетиків, седативних засобів, годування за допомогою зонда. Для нормалізації кровообігу призначають серцево-судинні препарати (ди-гоксин, корглікон, строфантин, кордіамін, кофеїн та ін.). При крововиливах у субарахноїдальний простір проводять люмбальні пункції, вводять антибіоти­ки широкого спектра дії для профілактики менінгіту.

Стиснення головного мозку

Стиснення головного мозку спостерігається значно рідше, проте пе­ребігає тяжко і у більшості випадків потребує оперативного втручання. Виникає в основному внаслідок внутрішньочерепного крововиливу - епіду-рального (над твердою мозковою оболонкою), субдурального (під тверду мозкову оболонку), субарахноїдального (під м'яку мозкову оболонку) або інтрацеребрального (при гіпертонічній хворобі). Крововилив у череп об'єм­ом 30-40 мл викликає уже ознаки стиснення мозку. Найчастіше джерелом крововиливу є а тепіп^еа тесііа (80 %), в інших випадках - гілки сонної артерії, яремна вена. Патологічні зміни зводяться до клініки поступового стиснення мозку за рахунок наростаючої гематоми і набряку мозку.

Клінічні ознаки стиснення мозку досить своєрідні, інколи розвивають­ся через декілька годин після так званого "світлого проміжку". Хворий у цей час може почувати себе цілком задовільно, добре орієнтуватись і чітко відповідати на запитання. Тривалість "світлого проміжку" залежить від локалі­зації кровотечі: у разі епідуральної гематоми він буває коротким (від 1-2 до 48 год). У разі субдуральної або субарахноїдальної кровотечі він може тривати декілька діб. Після цього у потерпілого з'являються ознаки стис­нення мозку: сильний головний біль, блювання, збудження, галюцинації, ма­рення. З часом хворий втрачає свідомість і розвивається церебральна кома. У перебізі стиснення мозку можна виділити три стадії: 1) початкову; 2) повного розвитку хвороби; 3) паралітичну. Вся клінічна картина складаєть­ся з поступового розвитку загальномозкових і вогнищевих ознак.

При диференційній діагностиці між різними видами гематом велике зна­чення мають клінічні ознаки і показники спинномозкової пункції.

При епідуральній гематомі втрата свідомості настає досить швидко, збільшується спинномозковий тиск. При субдуральній гематомі спостеріга­ють більш тривалий "світлий проміжок", при спинномозковій пункції вияв-

311

ляють у лікворі кров. При субарахноїдальній гематомі може зовсім не бути втрати свідомості, проте в лікворі виявляють значну кількість крові.

З наростанням загальномозкових ознак більш яскраво починають про­являтись вогнищеві симптоми стиснення мозку: парези, паралічі черепно-мозкових нервів (анізокорія, звуження або розширення зіниць, косоокість та ін.), мускулатури кінцівок (епілептоподібні судоми та ін.). Розвиток стовбу­рових ознак (порушення дихання, серцево-судинної діяльності, ковтання) свідчить про запущеність і тяжкість хвороби.

Уточнити локалізацію гематоми та спостерігати за динамікою її пере­бігу можна за допомогою ехоенцефалографії, комп'ютерної томографії (магн-іто-резонансної), вимірювання тиску спинномозкової рідини.

Лікування. У разі стиснення мозку передусім треба з'ясувати його причину (локалізацію і величину гематоми, пухлини). Лікування розпочина­ють із заходів, спрямованих на зниження внутрішньоче­репного тиску і боротьбу з ознаками порушення функції головного мозку.

Хворим призначають дегідратаційну терапію: внутрішньовенно вводять сечовину (60-90 г), маніт, лазикс, діамокс, плазму, аль­бумін. Для зняття спазму судин вводять еуфілін, ба­ралгін, но-шпу, проводять десенсибілізуючу терапію (димедрол, супрастин, гіпо-стамін і ін.). У разі обме­женої гематоми, неефектив­ності консервативної те­рапії, прогресуванні клініки стиснення мозку показана прицільна пункція гематоми або оперативне втручання (рис. 178).

Суть операції полягає в трепанації черепа, видаленні гематоми і зу­пинці кровотечі (декомпре­сійна трепанація черепа) (рис. 179). Гематому вида-

312

ляють спеціальною ложечкою, згустки вимивають ізотонічним розчином на­трію хлориду і відсмоктують за допомогою апарата. Для виділення меж по­шкодження мозкової тканини проводять їх фарбування за допомогою барвни­ка (3-4 мл голубого диміфену), який вводять внутрішньовенно або в сонну артерію. Після закінчення операції дефект черепа закривають кістковою тка­ниною або через декілька місяців проводять кісткову пластику.