Кровозамінники, їх класифікація.

Кровозамінники - це препарати, які при введенні в організм хворого здійснюють лікувальний ефект, схожий до донорської крові. Кровозамінни­ки в основному використовують з метою корекції змін в організмі: підви­щення артеріального тиску, дезінтоксикації, відновлення ОЦК, синтезу білко­вих фракцій крові та ін. В основному це плазмозамінні засоби (табл. 6).

Табл. 6 Кровозамінні засоби

Назва засобу	Термін зберігання	Основні показання
1. Кровозамінники гемо динамічної дії (протишокові)
Поліглюкін Поліфер Перфторан Реополіглюкін Реоглюман Желатиноль	4 роки 4 роки -5-18?С-2р. + 4?С - 2 тижні 5 років до 5 років на етикетці	Шок, крововтрата Шок, крововтрата Шок, крововтрата, для покращення мікроциркуляції Шок, крововтрата, для покращення мікроциркуляції Шок, крововтрата, для покращення мікроциркуляції Шок, для покращення мікроциркуляції

149

Продовження табл. 6

	2. Розчини дезінтоксикаційної дії
Неогемодез	5 років	Ендо- та екзоінтоксикація
Полідез	до 5 років	Ендо- та екзоінтоксикація
Ентеродез	до 5 років	Ендо- та екзоінтоксикація
Розчин маніту	1 рік	Ендо- та екзоінтоксикація
Сорбіт для ін'єкцій	1 рік	Ендо- та екзоінтоксикація
3. Засоби для парентерального живлення
Гідро лізин	5 років	Парентеральне живлення (гідролізат білків)
Амінопептид	5 років	Парентеральне живлення (гідролізат білків)
Інфу замін	на етикетці	Парентеральне живлення (гідролізат білків)
Полі амін	2 роки	Парентеральне живлення (комплекс амінокислот)
Інфузоліпол 10 %	на етикетці	Парентеральне живлення (жирова емульсія)
Глюкоза 5, 10, 20, 40 %	різний	Парентеральне живлення
4. Регулятори водно-сольового і кислотно-лужного стану
Сольові розчини	на етикетці	Корекція водно-електролітного обміну і
Глюкоза 5 %		кислотно-лужної рівноваги
Дисіль
Трисіль і ін.
	5. Кровозамінники	-гемокоректори
Емульсія фторвуглецевої	на етикетці	Крововтрата, інтоксикація, отруєння
сполуки
Розчин гемоглобіну	на етикетці	Крововтрата, отруєння
	6. Кровозамінники	і комплексної дії
Декстрани + альбумін	на етикетці	Шок, крововтрата, парентеральне живлення
Гідроксіетилкрохмал +	на етикетці	Шок, крововтрата, інтоксикація.
гемодез

Залежно від дії, всі кровозамінники поділяють на шість груп:

1. Кровозамінники гемодинамічної дії, їх ще називають протишокови­ми. Механізм їх дії спрямований на нормалізацію гемодинаміки, збільшення ОЦК. Крім цього, вони зменшують стаз і агрегацію еритроцитів, покращують реологічні властивості крові. До цієї групи кровозамінників відносять: а) по-ліглюкін; б) поліфер; в) перфторан; г) реополіглюкін; д) реоглюман; є) жела-тиноль й ін.

2. Розчини дезінтоксикаційної дії: а) неогемодез; б) полідез, в) енте­родез і ін. Лікувальний ефект цих розчинів зумовлений тим, що вони зв'язу­ють токсини і виводять їх через нирковий бар'єр. Крім цього, ці препарати

150

поліпшують реологічні властивості крові, мікроциркуляцію і створюють умови для переходу внутрішньоклітинної рідини у судинне русло, що, в свою чергу, призводить до збільшення ОЦК і покращення гемодинаміки.

3. Засоби для парентерального харчування. Вливання цих розчинів показано в тих випадках, коли хворий з тих чи інших причин не може приймати їжу або вона не всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Пре­ парати для парентерального живлення можна розділити на три групи: білкові, жирові і препарати для забезпечення вуглеводного обміну. До білкових препаратів відносять: а) гідролізин; б) амінопептид; в) інфузамін; г) поліамін і ін. Це в основному гідролізати, які виготовляють із сироваткових білків крові тварин і людини шляхом гідролізу ферментами, основами, кислотами. Вони являють собою суміш амінокислот і простих пептидів. Випускають ці препарати у флаконах по 200-400 мл.

Для корекції жирового обміну використовують жирові емульсії - це білого кольору молокоподібні рідини, для виготовлення яких використову­ють в основному жири рослинного походження. Випускають жирові емульсії у флаконах по 400 мл. До них відносять: інфузолінол, ліпофундин, ліпомайз, інтраліпід, ліпофізан і ін. За допомогою жирових емульсій організм забезпе­чується необхідними жирними кислотами і жиророзчинними вітамінами.

Для корекції вуглеводного обміну широко використовують у різних концентраціях глюкозу. Кращими за глюкозу є фруктоза та інвертний цу­кор (суміш глюкози з фруктозою). Кориснішим, ніж вуглеводи, джерелом енергії є спирти (етиловий спирт, сорбіт, ксиліт).

4. Регулятори водно-сольового і кислотно-лужного стану. З цією метою використовують сольові кристалоїдні розчини: 0,85 % розчин хло­риду натрію, розчин Рінгера-Локка (хлорид натрію 9 г, хлорид калію 0,25 г, хлорид кальцію 0,23 г, сода 0,2 г, глюкоза 1 г, вода 1000 мл) і ін. Сольові розчини застосовують в основному для корекції водно-електролітного об­міну при зневодненні організму, інтоксикації, великих крововтратах. Вони швидко всмоктуються і виводяться з кров'яного русла і організму в цілому.

5. Кровозамінники-гемокоректори моделюють дихальні функції крові -це переносники газів крові (розчин гемоглобіну, емульсії фторвуглецевої спо­луки). Ці препарати знаходяться в стадії розробки і мають обмежене засто­сування в клініці.

6. Кровозамінники комплексної дії. Це комбіновані поліфункціональні розчини гемодинамічної і дезінтоксикаційної дії; дезінтоксикаційної дії в ком­плексі з амінокислотами та ін.

Підготовка хворого до переливання: проба на індивідуальну сумісність, резус-сумісність, біологічна проба.

Перевірка документації та якості трансфузійного засобу.Перед кожним переливанням гемотрансфузійного засобу слід перевірити паспорт, термін зберігання, герметичність флакона та оцінити його вміст. Паспорт

151

(етикетка) повинен містити всі необхідні відомості: назву засобу, дату заго­товки, групову і резусну належність, реєстраційний номер, прізвище та ініціа­ли донора, прізвище лікаря, який проводив заготовку крові, а також етикетку "стерильно". Флакон повинен бути герметичним. При огляді гемотрансфуз-ійного засобу він не повинен мати ознак гемолізу, сторонніх включень, згустків, осаду та ін. Переливання такого гемотрансфузійного засобу дозволяється, якщо групова і резусна належність їх співпадає з такими у хворого. Методика виконання проб на сумісність.

В усіх випадках перед кожним переливанням крові або її компонентів необхідно визначити групу та резус-належність крові хворого і донора. Крім того, повинні бути проведені обов'язкові проби на сумісність. Розріз­няють: 1) індивідуальну пробу на сумісність за системою АВО; 2) за ре­зус-фактором (у процесі підготовки до трансфузії); 3) біологічну пробу (на початку переливання).

Для виконання перших двох проб необхідно мати сироватку крові хво­рого. Вона повинна бути свіжою, отриманою в день переливання крові або напередодні (але не більше, ніж за один день до трансфузії) за умови її зберігання при температурі +4 - +6 °С.

Для отримання сироватки беруть 4-5 мл крові у пробірку без стабіліза­тора, на якій тут же надписують прізвище та ініціали хворого, групу його крові й дату. Після цього таку кров ставлять у штатив і поміщають у холодильник для відстоювання. Якщо потрібно пришвидшити відділення си­роватки, пробірку з кров'ю центрифугують 5-7 хв при 2000-3000 об/хв. Після зсідання і ретракції згустка від нього відділяється сироватка, яку і використовують для проб на сумісність.

Кров донора для проведення проб беруть із флакона після того, як його підготували до переливання.

Пробу на індивідуальну сумісність проводять у добре освітленій кімнаті при температурі приміщення в межах +15-25 °С. На білу поверхню (порце­лянову тарілку, пластинку) піпеткою наносять краплю сироватки хворого і збоку від неї у 5-10 разів меншу краплю крові донора, після чого перемішу­ють сухою скляною паличкою або різними кутами предметного скла, відтак тарілку злегка похитують протягом 5 хв і одночасно слідкують за результа­том реакції. Відсутність реакції аглютинації (проба негативна) свідчить про сумісність крові донора і реципієнта за системою груп крові АВО. Поява аглютинації (проба позитивна) свідчить про їх несумісність і недопустимість переливання даної крові (рис. 67). При несумісності за групами крові реак­ція аглютинації відбувається протягом першої хвилини. Слід пам'ятати, що при низькому титрі групових антитіл у сироватці крові хворого або при слабко вираженій активності аглютиногену А у донора (підгрупа А ) вона може наступати значно пізніше. Тому спостерігати треба не менше 5 хв.

В сумнівних випадках проводять теплову пробу на індивідуальну сумісність.

152

Теплова проба на індивідуальну сумісність. На чашку Петрі нано­сять 2-3 краплі сироватки хворого і краплину крові донора у співвідно­шенні 10:1, їх змішують скляною паличкою (крапля повинна бути достатньо великою і масивною). Для кращої оцінки проби краплю рекомендують по­містити на предметне скло. Між ним і чашкою кладуть кружечок фільтру­вального білого паперу. Чашку опускають плавати на водяну баню при температурі 44-48 °С на 10 хв (для водяної бані використовують апарат "Резус-1", при його відсутності - каструлю об'ємом не менше 2 л). Для зменшення випаровування сироватки (підсихання краплі) чашку Петрі ре­комендують накрити паперовим кружечком. Через 10 хв чашку виймають і оцінюють результат (рис. 68).

Пробу необхідно оцінювати в першу хвилину, похитуючи предметне скло із краплею над білим фоном або над засвіченою лампою (при відсутності фільтрувального паперу). Коли ці умови не виконуються, при вистиганні краплі може відбутися неспецифічна аглютинація. Іноді при підсиханні краплі і випа­данні фібрину на її поверхні може утворюватися плівка, яку необхідно обе­режно зняти, зачепивши за її край голкою для ін'єкції. Наявність аглютинації (проба позитивна) свідчить про індивідуальну несумісність крові донора та реципієнта і переливати таку кров категорично забороняється.

153

Проби на сумісність за резус-фактором. Для визначення резус-суміс-ності останім часом використовують пробу з 33 % розчином поліглюкіну. Цю пробу проводять у пробірці без підігріву. На дно пробірки вносять 2 краплі сироватки хворого, 1 краплю донорської крові і 1 краплю 33 % розчи­ну поліглюкіну. Потім вміст пробірки перемішують, повертаючи її, і надають такого положення, щоб вміст розпливався по стінках пробірки. Цю процеду­ру продовжують протягом 5 хв. Після цього в пробірку доливають 3-4 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, перемішують його і розглядають на

світлі. Якщо вміст пробірки залишається рівномірно забарвленим, без ознак аглютинації, кров донора є сумісною з кров'ю хворого за резус-фактором йі₀(О) і її можна переливати. У сумнівних випадках пробу необхідно повто­рити або провести нову з 10 % розчином желатину на водяній бані.

Проба на резус-сумісність з 10 % розчином желатину. її проводять у пробірці при температурі 46-48 °С. На дно лабораторної пробірки поміща­ють одну краплю крові донора, після чого додають дві краплі підігрітого до розрідження 10 % розчину желатину і 2-3 краплі сироватки крові хворого. Вміст пробірки перемішують (шляхом струшування) і поміщають на 10 хв у водяну баню при температурі 46-48 °С. Після цього пробірку виймають із водяної бані, додають до неї 5-8 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, перемішують її вміст і після 1-2-разового перевертання пробірки перегляда­ють на світлі неозброєним оком або через лупу. Наявність аглютинації у вигляді суспензії дрібних, рідше - великих грудочок на фоні просвітленої або повністю знебарвленої рідини означає, що кров донора несумісна з кров'ю хворого і не може бути йому перелита. Якщо вміст пробірки залишається рівномірно забарвленим, з легкою опалесценцією і в ній не спостерігається аглютинація еритроцитів, то кров донора сумісна з кров'ю хворого.

Проба на резус-сумісність має важливе значення, особливо при наявності у хворого обтяженого трансфузійного, а у жінок - і акушерського анамнезу.

Пробу на резус-сумісність проводять як при переливанні резус-пози-тивної крові резус-позитивному, так і резус-негативної крові резус-негатив-ному хворому. Пробу проводять з кожним флаконом донорської крові, ерит-роцитарної маси, відмитих еритроцитів.

Слід пам'ятати, що проби на групову і резус-сумісність ні в якому разі не замінюють одна одну. За допомогою цих проб з'ясовують сумісність різних аглю­тиногенів і аглютинінів крові, які проявляють себе при різних умовах. Тільки проведення обох проб може своєчасно запобігти переливанню несумісної крові.

Біологічна проба. її проводять безпосередньо після венепункції шляхом переливання струминно 3 рази через кожні 3 хв по 10-15 мл крові (еритроци-тарної маси, відмитих еритроцитів, плазми). Слід пам'ятати, що біологічну про­бу на сумісність у дітей виконують так само, як і у дорослих, триразово, але меншими порціями: дітям до 2 років - 2 мл, до 5 років - 5 мл, до 10 років -10 мл, дітям старше 10 років - по 10-15 мл. Для попередження згортання крові в голці під час трихвилинного інтервалу трансфузію можна продовжи­ти рідкими краплями (до 20 крапель на хвилину). Грубою помилкою вважа­ють вливання вказаних доз крові не струминно, а крапельно. При крапель­ному вливанні можна перелити значно більшу кількість несумісної крові без вираженої реакції, але з наступним розвитком посттрансфузійного шоку. Під час біологічної проби слід ретельно спостерігати за станом хворого (скарги, зовнішній вигляд, дихання, пульс). І тільки за відсутності клінічних проявів реакції при триразовому вливанні хворому гемотрансфузійної рідини (біоло-

154

гічна проба негативна) дозволяють продовжити переливання решти транс-фузійної рідини - крапельно або струминно, залежно від показань. У випадку несумісності крові поведінка хворого стає неспокійною, самопочуття його погіршується: з'являється лихоманка, відчуття стиснення в грудях. Хворий скаржиться на біль у попереку, животі, голові. Пульс, як правило, стає малим і частим, знижується артеріальний тиск. Дихання прискорюється і стає поверх­невим. Шкіра обличчя набуває ціанотично-червоного кольору, яке змінюється блідістю. При виникненні будь-якої із описаних ознак переливання крові або її компонентів чи інших рідин повинно бути негайно припинене. Хворий підля­гає лікарському спостереженню, при цьому з'ясовують причину реакції або ускладнення, проводять необхідне лікування.

Біологічна проба на сумісність практично попереджує можливість пере­ливання несумісної крові за системою АБО, переливання недоброякісної крові (гемолізованої, інфікованої, перегрітої), а також виявляє індивідуальну підви­щену чутливість кожного реципієнта до крові донора.