1.4. Вплив на якість управлінської праці фактору людських відносин

Засновником школи людських відносин вважають Е.Мейо. У результаті досліджень на американських підприємствах ("Хоторнський експеримент") він виявив, що група робітників є соціальною системою, якій характерна власна система контролю. Впливаючи певним способом на таку систему, можна поліпшити результати діяльності організації. Ідея Мейо полягала в тому, що звичайне виявлення позитивної уваги до людей дуже впливає на продуктивність праці (згадаймо народну мудрість: "Доброе слово и кошке приятно"). Тому вчення Мейо отримало назву "людські резерви продуктивності".

Отже, основні тези Е. Мейо:

- люди найчастіше мотивуються соціальними потребами і відчувають свою індивідуальність завдяки відносинам з іншими людьми;

- в результаті промислової революції і раціоналізації процесу праці сама робота значно втратила привабливість, тому люди шукають задоволення в соціальних взаємовідносинах;

- люди більш чутливі до соціального впливу групи рівних їм людей, ніж до стимулювання і засобів контролю, що використовуються керівниками;

- робітник виконає розпорядження керівника, якщо останній зможе задовольнити соціальні потреби своїх підлеглих і їх бажання щодо розуміння.

Школа людських відносин зосередилася, в основному, на методах встановлення міжособистісних відносин (концепція відносин між членами колективу Раймонда Майлса). Вона рекомендувала використовувати прийоми управління людськими відносинами, що охоплювали більш ефективні дії безпосередніх керівників, консультації з робітниками і надання їм ширших можливостей для спілкування на роботі.

Основні тези Р. Майлса:

- людей слід любити, шанувати і розглядати як частину колективу;

- основний обов'язок керівника: переконати кожного співробітника в тому, що він є частиною колективу.

Висновок

Вдосконалення управлінської праці неможливо без вивчення всіх історичних аспектів її розвитку. Безсумнівно на першому місці находиться науковий вклад Ф. Тейлора. Його наукова книга «Принципи наукового управління» спонукала переосмислити основні підходи управлінців до виконання своїх управлінських обов'язків. Він започаткував теорію наукового управління. Він вперше використав и систематизував всю масу знань робітників.

Ним були висунуті основні ідеї по вдосконаленню управлінської праці. Найважливішим завданням при цьому він бачив в навчанні кожного робітника. Він сформулював три принципи малої продуктивності праці підлеглих:

- помилка робітників з давніх часів в тому, що підвищення виробітку призводе до скорочення зайнятості у ній робітників;

- помилка в системі організації управлінської праці, яка змушує робітника працювати повільно, захищаючи тим самим власні інтереси;

- даремне витрачення своїх зусиль.

Менеджерам слід пам'ятати тезу Г. Емфсона «Працювати інтенсивно -означає застосовувати у справі максимальні зусилля: працювати продуктивно — значить докладати до справи мінімум зусиль».

Ф. Тейлор обґрунтував методику нормування праці, основною тезою якої є доказ тог, що заробітна плата сплачується працівникові, а не робочому місцю.

Слід також відмітити вклад в реорганізацію управління французького дослідника А. Файоля. Ним було обґрунтовано відповідальність менеджменту за розвиток фірми. Він вперше узагальнив та сформулював усі функції менеджменту. Вони являються основою управлінської праці керівників і в наш час.

А. Файоль створив «адміністративну теорію», яка створює 14 принципів управлінської праці, які застосовуються до всіх без винятку сфер адміністративної діяльності.

Найбільш відомими систематизаторами та популяризаторами класичної теорії управління є Лютер Гою лік та Лінда Урвік. Вони розглядали процес управління як єдине ціле. Однаково, як показало життя, що розроблені ними принципи стосуються лише формальної організації.

Засновником школи людських відносин є Е. Мейо. Він доказав, що група працівників є соціальною системою, яка підлягає контролю.

Отже школа людських відносин це міжособистісні відносини, тобто надання підлеглим більш широких можливостей в спілкуванні на роботі.

Таким чином еволюція розвитку управлінської діяльності та історичний досвід це ті знання, які і в наш час спонукають до самовдосконалення керівника, розробці нових принципів та методів організації управлінської праці.