Розділ 5. Форми впливу менеджера на підлеглих

5.1. Особливості управлінської праці.

5.2. Функції керівника.

5.3. Форми влади.

5.4. Вплив на підлеглих через авторитет.

5.5. Принципи керівництва.

5.6. Стилі керівництва підлеглими.

5.7. Управлінська праця і особистість керівника.

Навчальні завдання:

• розкрити особливості управлінської праці;

• познайомити з основними функціями керівника в управлінській праці;

• ознайомити з формами влади менеджера;

• охарактеризувати, як може менеджер впливати на підлеглих, використовуючи авторитет;

• розкрити значення особистості керівника при виконанні управлінських функцій.

5.1. Особливості управлінської праці

У взаємовідносини, що диктуються організаційним процесом, вступають люди з різним досвідом минулого, з індивідуальними інтересами, намірами й особистими цілями. Щоб організувати підлеглих в ефективну робочу команду, менеджер повинен успішно володіти мистецтвом управлінської діяльності, тобто керівництвом. Керівництво – це дії, які спонукають людей ефективно й охоче працювати. Керуючи підлеглими, управлінці можуть: давати завдання; показувати, як виконувати роботу; віддавати розпорядження, оцінювати працю підлеглих; виправляти їх помилки.

Керівництво складається з двох взаємозалежних процесів. По-перше, воно містить мотивацію. Мотивація – підфункція керівництва, мета якої – стимулювати підлеглих до праці і спонукати працювати з повною віддачею. По-друге, керівництву властиве наставництво.

Наставництво – підфункція керівництва, покликана допомогти працівникам набути необхідні навички в роботі. Керівник знайомить підлеглого з тим, що і як він повинен робити, показуючи йому конкретні прийоми виконання роботи, а також демонструючи особисте ставлення і підхід до роботи.

Протягом усього періоду розвитку науки управління дослідники намагалися встановити взаємозв’язок між особистими якостями характеру і можливостями до керівної роботи, але так і не знайшли формулу оптимального співвідношення. Практика показала, що успіх будь-якого індивіду як керівника залежить насамперед від ситуації, у якій він діє. Як правило, в умовах стабільного зовнішнього середовища більшого поширення набуває регулююче керівництво – традиційні управлінські функції, які полягають у спонуканні співробітників до роботи на передбаченому рівні, структуруванні ролей і завдань працівників та встановленні зв’язку між винагородою й досягненням мети. Найчастіше воно ґрунтується на прийнятті програмованих рішень.

У сучасних умовах турбулентного середовища все більш потрібним є творче (креативне) управління, яке, крім традиційних управлінських функцій, містить стимулювання роботи на вищому рівні, ніж передбачалося, спонукання працівників до розширення сфери діяльності, надання їм упевненості в їх спроможності запровадити в життя грандіозні плани керівника. Соціально-економічні катаклізми останнього десятиліття викликали до життя саме такого керівника. Не випадково роботодавці західних країн за інших однакових умов все частіше віддають перевагу вихідцям з СНД. На їх думку, власні менеджери є «реактивними» керівниками (вони реагують на проблему), наші ж «проактивні» (тобто «ми самі створюємо собі проблеми і потім самі їх вирішуємо»).

А.Файоль одним із перших сформулював вимоги, які висуваються до особистості керівника (управлінця):

• здоров’я і фізична витривалість;

• розум і розумова працездатність;

• моральні якості: енергія, стійкість, визнання відповідальності, ініціатива, почуття обов’язку, почуття гідності;

• значне коло загальних знань;

• адміністративна установка, тобто вміння передбачати, організовувати, отримувати необхідну інформацію від підлеглих і колег.