Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
79.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
20.04.2019
Размер:
1.17 Mб
Скачать

36.Теорія прав власності як "правил гри" в економічній системі.

У поняття «власність» люди часто вкладають різний зміст. Річ у тім, що це поняття надзвичайно містке. Воно має багато відтінків, або аспектів: юридичний, економічний, історичний. Коли цим поняттям оперує правник, його, зрозуміло, цікавить передусім правовий бік власності. Історик розглядає особливості інституту власності у різних країнах у різні епохи. Економіст аналізує власність насамперед із позиції того, якою мірою вона сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів, як впливає на координацію економічної діяльності.

Нерідко замість терміна «власність» вживають інший - «привласнення». Привласнення благ людьми означає, що окремий індивід,група людей або ж держава мають право володіти конкретними благами, розпоряджатися ними і використовувати їх. Отже, влас­ність - це сукупність прав окремої людини, групи людей, держави щодо володіння, розпорядження та використання конкретних благ. У цьому визначенні відображені лише найголовніші права, що випливають із власності. Власність породжує й інші права, наприклад право відповідальності.

Основні права власності такі:

1) право володіння, тобто виключний фізичний контроль над річчю;

2) право користування - особисте використання речі;

3) право управління (розпорядження) - прийняття власником рішення про те, хто і як може використовувати річ;

4) право на доход або від попереднього власного використання речі, або від дозволу іншим особам користуватися нею;

5) право на відчуження, споживання, марнотратство, зміну або знищення речі;

6) право на захист від експропріації речі;

7) право на передання речі у тимчасове користування або назавжди;

8) право на безстроковість: річ належить власникові доти, доки він існує. Якщо власником є фізична особа (а не фірма, наприклад), то після його смерті річ успадковується;

9) право заборони шкідливого використання речі;

10) право відповідальності: можливість відчуження речі у разі потреби сплати боргів;

11) право на відновлення порушених за якихось обставин прав власника.

Уся ця сукупність прав породжена і розвивалася інститутом приватної власності. У країнах, де цей інститут перестає існувати, як це було у комуністичних країнах, права власності належать не правовій державі. Тому для України нині важливим завданням є побу­това правової держави, відновлення інституту приватної власності, це неможливо зробити без гарантії держави на реалізацію усіх основних прав власності.

37.Структура відносин власності в різних економічних системах.

Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв’язків між господарюючими суб’єктами в процесі виробництва, обміну та споживання матеріальних благ, послуг та доходів.

Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх.

Соціально-економічні відносини мають складну і багатогранну структуру, що ґрунтується на відносинах власності. Власність визначає суспільний спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва та відповідні стосунки між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробничого процесу. Соціально-економічні відносини є цілісною, структурно субординованою системою, що постійно розвивається від простого до складного. Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил суспільства, їхньої матеріально-речової та економічної структури. Водночас соціально-економічні відносини є відносно самостійними, формуються на основі свідомої діяльності людини, що бере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних цінностей.

Як і виробничі, соціально-економічні відносини також є економічною категорією. Економісти визначають відносини власності (соціально-економічні відносини) як зв’язки між чисельними соціальними групами, окремими колективами і членами суспільства щодо привласнення чинників і результатів виробництва.

Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту. Її можна представити у двох основних видах: як власність народу в цілому і як власність окремих колективів. Реально ж у господарській практиці вона виступає в формах державної і колективної власності.

Отже, соціально-економічні відносини втілюються насамперед у певних юридичних нормативних актах. Але власність - це не лише юридична, а й економічна категорія. Причому остання є визначальною: саме економічні соціально-економічні відносини детермінують їхню юридичну форму. Взаємозв'язок тут такий: економічні відносини - базисні, юридичні - надбудовні.

Власність в економічному сенсі являє собою складну систему господарських відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи відносин:

а) відносини з приводу привласнення умов виробництва і його результатів;

б) відносини господарського використання майна;

в) економічні форми реалізації відносин власності.

Речовий зміст власності становлять переважно матеріальні блага - предмети природи або продукти людської праці. Проте речі самі по собі - це не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Благородні метали перетворилися в гроші лише за певних виробничих відносин. Це ж стосується й відносин власності. Звичайно, об'єктом власності є речі. Але власність як економічна категорія - не річ, а система економічних відносин між людьми з приводу привласнення речей.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]