22.Основні етапи розвитку цивілізацій.

Цивілізованість - один з історичних етапів розвитку людства.Становлення цивілізованості пов'язане з переходом від збиральництва до переробної суспільно-виробничої технології. Остання відбиває активне ставлення людини до навколишнього середовища, конкретно-історичний характер обміну, що відбувається між суспільством і природою. Розвиток суспільно-виробничої технології вказує на те, якими методами здійснюється праця і як на її основі виробляються матеріальні й духовні цінності, необхідні для забезпечення життєдіяльності людини. Перехід від однієї технології до іншої зумовлюється змінами у розвитку засобів виробництва, прогресом науки і техніки.

У розвитку цивілізованості, як і людського суспільства в цілому, особливе місце посідає природне середовище.

На певному історичному етапі природа підготувала умови для появи людини. Однак, відокремившись від природного середовища, людина не вийшла за межі його структури. Перетворюючи і пристосовуючи природу до своїх потреб, вона завжди залишається її невід'ємною частиною.

Відповідно до цього цивілізація визначається як історично конкретний стан суспільства, який характеризується особливим способом праці, певною суспільно-виробничою технологією, відповідною матеріальною і духовною культурою. Цивілізація відображає органічну сукупність соціально-економічних і культурних характеристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб взаємодії людини з природою.

Особливої уваги потребує питання, пов'язане з гуманістичною спрямованістю цивілізації.

Після епохи варварства виникла цивілізація, яка пройшла ряд історичних етапів. Класифікація їх може здійснюватися у горизонтальному і вертикальному аспектах.

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом типів одиничних і особливих локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені відрізки часу. Такими цивілізаціями були давньогрецька, давньоримська, візантійська, азіатських народів, англійська і північногерманська, інків тощо. Кожній з них властиві неповторність, унікальність і соціально-історична особливість.

Вертикальний аспект, навпаки, характеризує розвиток цивілізації у широкому розумінні цього поняття. Він відбиває історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого - більш високого. Цьому розвиткові притаманна загальна логіка суспільно-історичного прогресу людства, що відбувається у всесвітньому масштабі.

Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійснюється шляхом глобальних за своїм змістом технологічних революцій, що зумовлюють якісні зрушення в розвитку суспільно-продуктивної сили праці людини, способу її взаємодії з природою.

Перша в історії людства технологічна революція, так звана неолітична, забезпечила перехід від варварства до цивілізації. Завдяки цій революції у сільському господарстві почали широко використовуватися певним способом оброблені камінні знаряддя праці. Саме цим було забезпечено перехід від збиральництва до виробничої та переробної економіки. "Неолітична" революція передувала аграрній (сільськогосподарській) цивілізації, для якої головною формою багатства і по суті головним знаряддям виробництва стала оброблювана земля. Аграрна цивілізація, що значно прискорила розвиток суспільного виробництва, зайняла значний відрізок історії людства - 8-10 тис. років. Вона була панівною аж до середи-ни XVIII ст.

Промислова революція другої половини XVIII - першої третини XIX ст. започаткувала індустріальну цивілізацію, що розвивається і тепер. Грунтуючись на застосуванні системи машин і механізації виробничих процесів, індустріальна цивілізація зробила новий велетенський крок у подальшому зростанні продуктивної сили праці людини й забезпеченні її панування над силами природи. Вперше в історії людства створені працею людини засоби виробництва, передусім механічні знаряддя праці, стали основною формою багатства суспільства.

Індустріальна цивілізація зумовила не лише механізацію виробничих процесів, а й якісно новий крок вперед у розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. Вона розірвала натуральну структуру господарювання, що існувала протягом тисячоліть, і зробила панівною товарну форму виробництва та обігу.

Водночас забезпечивши небачені до цього можливості розвитку виробничих сил і матеріального багатства суспільства, індустріальна цивілізація створила й економічні кордони власного розвитку. Такою лімітуючою межею її подальшого прогресу є розвиток людської особистості. За умов розвитку індустріальної цивілізації вперше в історії людства основним засобом виробництва стала машина. Відповідно до цього втілена у ній минула праця зайняла панівне положення над живою працею людини. Це призвело до того, що виробник перетворився на придаток до машини, частку виробничого процесу. Відповідно обмежувалися і обмежуються й так звані соціальні інвестиції - безпосередні вкладення капіталу в розвиток людини.

Сформувалася об'єктивна суперечність між загальною логікою історичного прогресу, що потребує підпорядкування виробничого процесу розвиткові людини, її потребам і здібностям, та цілями індустріального розвитку. Формою вирішення цієї суперечності стало зародження й нагромадження починаючи з середини XX ст. в межах індустріальної цивілізації нових якісних елементів постіндустріального розвитку. Особливий імпульс цьому процесу надав сучасний етап науково-технічної революції, який розпочався в кінці 70-х - на початку 80-х років. Цей період має ознаки нової техно-логічної революції й кваліфікується як перехідний: зберігаючи ви-робничі структури індустріальної цивілізації, він водночас знаме-нує собою вступ людського суспільства у принципово нову постіндустріальну цивілізацію.