1.Соціально-економічні особливості мікроекономічного середовища

Мікроеконо́міка вивчає взаємодію окремих економічних суб'єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків.

Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показує механізм прийняття рішень господарюючими суб'єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.

Мікроекономіка являється розділом економічної теорії. Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, які постають перед будь-якою економічною системою – підприємцем, приватною фірмою чи державним підприємством.

Насамперед, це – питання „що виробляти”, тобто, потреби споживачів задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є теорія споживчого вибору. Друге питання, на яке допомагає відповісти мікроекономіка „як виробляти”. Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу, відповідь на ці питання дає теорія виробництва. Одним із основних питань, на яке звертає увагу мікроекономіка „ які результати принесе виробництво”. Це питання пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання. Вихідною точкою для вирішення ключових проблем в економіці взагалі, в мікроекономічному тому числі, є теза, що вибір варіантів діяльності переслідує одну мету – максимізацію свого прибутку.

2.Суб’єкти мікроекономіки та їх функції.

Мікроекономіка вивчає і досліджує мікросистеми.

До основних суб’єктів мікросистем відносяться:

-домогосподарства;

-підприємства;

-держава.

Домогосподарства – це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають спільні рішення. Прикладом домогосподарства є сім’я. Але може бути окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в об’єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарства в мікроекономіці подвійна. З однієї сторони вони на ринку ресурсів формують пропозицію так як вони є власниками трудових ресурсів, які поставляють для виробничих цілей. З другої сторони, вони виступають як споживачі, покупці (виступають на боці попиту, формують його на ринку товарів).

Підприємства(фірми). До них належать господарства, що займаються споживанням ресурсів і виробляють товари (чи надають послуги) для отримання прибутку. При цьому підприємство самостійно приймає рішення для придбання ресурсів, про випуск товарів, про ціни на ринку збуту і керується метою максимізації прибутку.

Держава в мікроекономіці розглядається як координатор та регулятор економічної діяльності в країні. Незважаючи на те, що держава є власником значної кількості підприємств, організовує виробництво товарів, послуг громадського користування, в мікроекономіці розглядається координаційна роль держави.

3.Підприємництво як виробнича одиниця мікроекономіки: зміст, види, характеристика.

Підприємництво — економічна категорія, що виражає відносини між су­б'єктами господарської діяль­ності, спрямованої на досяг­нення такої комбінації еконо­мічних ресурсів, яка здатна забезпечити їм комерційний успіх — максимізувати дохід, підірвати монополію конку­рентів та створити свою влас­ну монополію.

Об'єкт підприємництва — сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.

За формою організації підприємств розрізняють: індивідуальне (одноосібне володіння), товариство (партнерство), корпорація.

Індивідуальні підприємства є власністю однієї особи, котра покладає на себе не тільки фінансовий ризик, а й ви­ключну відповідальність за управління. Підприємець є водно­час і власником, і працівником, і бухгалтером, і управлінцем.

Товариства (партнерства) — форма організації під­приємництва, що ґрунтується на спільному (пайовому) формуванні громадянами чи юридичними особами статут­ного капіталу, на розподілі прав та відповідальності залежно від частки у статутному фонді та місця у структурі управління товариством.

Корпорація (акціонерне товариство) — форма об'єднан­ня капіталів учасників акціонерного товариства (АТ). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціо­неру на отримання доходу та участь в управлінні товари­ством. Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниця між ними в тому, що перші не випускають акцій, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) — випускають акції, які вільно купують та продають.

Найпоширенішим є Тов. з обмеж. від. ґрунтуєть­ся на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном.

У сучасній ринковій економіці активізується роль об'єд­нання підприємств: Картель, Синдикат, Трест, Концерн, Конгломерат.

За рівнем концентрації та централізації виробниц­тва і капіталу підприємства поділяють на малі (дрібні), середні та великі (крупні).