27.Класифікація та види цін.

Базова - для визначення ґатунку чи якості основного товару (моделі);

Номінальна - орієнтована в прейскурантних довідниках та біржових котируваннях;

Довідкова - за фактично укладеними угодами на певний період (місяць, тиждень);

Фактурна - ціна купівлі-продажу при визначених умовах постачання; Пропозиції - зазначається в оферті — офіційній пропозиції продавця без будь-яких знижок;

Попиту - складається на ринку покупця;

Оптова - для продажу товару великими партіями, як правило, з деякою знижкою;

Роздрібна - для продажу товару окремим покупцям поштучно, складається як сума витрат виробництва, обігу, прибутку виробничих і збутових організацій та податку з обороту;

Ринкова - для здійснення актів купівлі-продажу в певний час на конкретному ринку певного товару;

Монопольна - встановлюється монополіями вище чи нижче ціни виробництва;

Світова - експорт-імпорт товарів на світовому ринку.

28.Цінова політика і методи ціноутворення

Найпоширенішим і найпростішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома кількісними параметрами: собівартістю виробництва товару плюс середньою величиною прибутку. Цей метод дістав умовну назву “собівартість і прибуток”.

Технічно складнішим є метод "контрольної точки", що ґрунтується на виробничій функції Кобба-Дугласа: N=A*L^a*K^b де N - національний доход; А - коефіцієнт розмірності; L, К - відповідні об'єми застосованої праці та капіталу; a,b - незмінні коефіцієнти еластичності виробництва, відповідно по праці та капіталу.

Ще один метод, заснований на визначенні показника цінової еластичності, коли отримують кількісне вираження можливого діапазону коливання ринкових цін залежно від динаміки обсягу попиту на товар: E=( (П1-П2) / (П1+П2) ) / ( (Ц1-Ц2) / (Ц1+Ц2) ),

де Е - цінова еластичність; П1,П2 - значення зміни попиту; Ц1, Ц2 - значення зміни ціни.

Іноді застосовують метод "споживної вартості", коли за допомогою експертних оцінок споживних властивостей товару визначають цінову політику на ринку певного товару.

Загальними напрямами цінової стратегії є: 1) визначення місця ціни в системі засобів конкурентної боротьби на ринку; 2) вибір методу розрахунку ціни; 3) характер цінової адаптації нових товарів на ринку; 4) зв'язок ціни з життєвим циклом товару; 5) моделювання відношення покупця до ціни товару; 6) аналіз обмежень ринкового і позаринкового характеру на ціну.

29.Особливості відтворення в сільському господарстві природні та суспільні.

У сільськогосподарському виробництві економічний процес відтворення незалежно від його суспільного характеру завжди переплітається з природним. Якщо в промисловості людина повністю може впливати на процеси виробництва, то в сільському господарстві така можливість обмежена. На відтворення в аграрному секторі економіки суттєво впливає родючість землі. Отже однією з найважливіших особливостей відтворення в аграрному секторі економіки є те, що формування виробничого потенціалу цієї галузі здійснюється відповідно до природних і економічних умов які є дуже неоднорідними.

Особливістю відтворення в аграрному секторі економіки є те, що частина продукту виробництва може бути використана безпосередньо для розширення виробництва як його умови, не набуваючи товарної форми. У зв'язку з тим нагромадження і розширене відтворення збігаються.

Особливістю є те, що земля є і предметом, і засобом праці.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва є безальтернативним перспективним напрямом його розвитку.

Існують також особливості в організаційно-економічних відносинах. Це яскраво виявляється в земельній ренті. (См 32.)

З0.АПК: зміст, структура, функції.

Агропромисловий комплекс - це організаційно-еко­номічна форма інтеграції сільськогосподарських і про­мислових видів діяльності; сукупність галузей народ­ного господарства, зайнятих виробництвом сільсько­господарської продукції, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача, а також виробництвом відповідних засобів виробництва.

Відповідно до стадії відтворювального циклу в складі АПК виділяють такі сфери:

1) ресурсна: галузі, які забезпечують АПК засобами виробництва і виробничими послугами, включаючи будів­ництво, ремонтні й меліоративні роботи;

2) аграрно-сировинна: власне сільське та лісове гос­подарство;

3) переробна: галузі, що займаються заготівлею, збе­ріганням, переробкою, транспортуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції;

4) виробнича і соціальна інфраструктура: галузі, які забезпечують загальні умови соціально-економічного розвитку, — шляхово-транспортне господарство, зв'язок, складське і тарне господарство, підготовка кадрів, житловій культурно-побутові об'єкти, в тому числі заклади охоро­ни здоров'я та ін.

Функціональна структура АПК є його основоположним системним утворенням і включає шість основних функціональних стадій:

1) виробництво промислових засобів виробництва для галузей АПК;

2) виробництво безпосередньо сільськогосподарської продукції;

3) зберігання сільськогосподарської продукції;

4) виробництво предметів споживання із сільськогосподарської сировини;

5) реалізація сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки;

6) транспортування і зв'язок.