12. Судова практика стосовно природи права Євросоюзу.

Додаткову аргументацію на підтримку концепції особливого характеру ЄС та його права дають рішення Суду ЄС, в яких він обґрунтував пріоритет норм права ЄС порівняно з внутрішнім правом держав-членів та пряму дію його положень у внутрішніх правопорядках цих держав. Окрім рішень Суду ЄС, доктрина примату та прямої дії норм права ЄС знайшла своє обґрунтування у рішеннях національних судів держав-членів та в актах їх внутрішнього законодавства. Основоположне значення мало цьому зв’язку рішення у справі 6/64 Costa v. ENEL [1964]. У ньому для обґрунтування ідеї примату Суд ЄС посилався на пряму дію деяких положень права ЄС: «Рецепція в межах кожної з держав-членів положень, які беруть своє походження від співтовариств й особливо від умов та духу договорів, має своїм наслідком неможливість для держав-членів надавати пріоритет одностороннім та наступним заходам перед правопорядком, схваленим ними на садах взаємності. Обов’язки, взяті відповідно до договору, який заснував Європейське співтовариство, не мали б безумовного характеру, якби на них могли б впливати наступні законодавчі акти тих, хто підписав договір. Перевага права співтовариств підтверджується ст. 189 (нині ст. 288), яка приписує, щоб регламенти Співтовариства мали обов’язкове значення та прямо застосовувались у кожній державі-члені… ».

Головний висновок Суду ЄС щодо незастосування національного права, яке суперечить праву співтовариства, був розвинутий в рішенні у справі 160/77 Simmental [1978]. Відтепер держави-члени повинні були також утримуватись від прийняття національних правових актів, які суперечать праву Співтовариства. Доктрина прямої дії положень права ЄС є також насамперед результатом практики Суду ЄС.

Пряму дію вперше було обгрунтовано у рішенні Суду ЄС у справі 26/62 Van Gend en Loos [1963]. Пряма дія норм права ЄС і національних правопорядках держав-членів означає, що положення права ЄС можуть застосовуватися у національних судах поряд з положеннями внутрішнього права під час розгляду судових справ. Суд ЄС визначив також критерії щодо норм прямої дії права Євросозу. Такі норми повинні містити чіткі та однозначні зобов’язання, бути вичерпними, тобто не вимагати додаткових актів з їх імплементації, не обумовлюватися застереженнями з боку держав (справа С-128/92 H.J. Banks & Cp/ Ltd. [1994])

13. Види суб’єктів права єс.

До суб’єктів права ЄС належать учасники інтеграційних відносин, які є носіями прав і обов’язків, що безпосередньо випливають з правопорядку ЄС. Всі суб’єкти права ЄС здатні реалізовувати свої права та обов’язки шляхом прямої участі в інтеграційних відносинах. З іншого боку, їх діяльність підпорядковується правопорядку ЄС. В праві ЄС немає поділу суб’єктів залежно від їх правової природи та походження на первинні і вторинні, який, наприклад, існує в міжнародному публічному праві. Коло суб’єктів права ЄС визначають Договори про ЄС та функціонування ЄС, рішення Суду ЄС. Багато положень Договору про функціонування ЄС мають своїми адресатами держави-члени, Євросоюз, фізичні та юридичні особи. Про суб’єктів права ЄС йшлося також у рішеннях Суду ЄС. У своєму рішенні у справі 26/62 Van Gend en Loos [1963] Суд ЄС зазначив, що право ЄС являє собою особливий правопорядок, оскільки його суб’єктами рівною мірою є держави-члени та їх громадяни, а також ЄС. Таким чином, суб’єктами права ЄС є держави-члени, Євросоюз, фізичні і юридичні особи.