![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •7. Сучасна структура Євросоюзу.
- •8. Наднаціональність Євросоюзу і суверенітет його держав-членів.
- •9. Термін «наднаціональний» в праві єс
- •12. Судова практика стосовно природи права Євросоюзу.
- •13. Види суб’єктів права єс.
- •14. Правосуб’єктність Євросоюзу.
- •15. Джерела права Євросоюзу як форми закріплення норм права європейської інтеграції.
- •16. Основні джерела права Євросоюзу.
- •18. Структура права Євросоюзу.
- •19. Система права Євросоюзу.
- •20. Концепції співвідношення права Євросоюзу та внутрішнього права країн-членів.
- •21. Практика Суду єс у питанні взаємодії права Євросоюзу та внутрішнього права країн-членів.
- •22. Доктрина та практика країн-членів щодо взаємодії права Євросоюзу та внутрішнього права.
- •23. Співвідношення права Євросоюзу і міжнародного права.
- •24. Практика Суду єс щодо взаємодії права Євросоюзу та міжнародного права.
- •25. Законодавство та Судова практика держав-членів щодо взаємодії права Євросоюзу та міжнародного права.
- •26. Правові засади управління інтеграційними процесами у Євросоюзі.
- •28. Особливості регулювання інтеграції у Євросоюзі
- •30.Принципи субсидіарності і пропорційності в праві єс
- •31. Поняття договірного механізму Євросоюзу і його складові
- •32. Договори, які регулюють відносини в Євросоюзі
- •34. Поняття інституційного механізму Євросоюзу і його елементи.
- •36. Система актів, які ухвалюють інститути Євросоюзу.
- •37. Система судових установ у Євросоюзі
- •38. Повноваження судових установ Євросоюзу
- •39. Судові установи Євросоюзу і національні суди країн-членів
- •40. Поняття внутрішнього ринку єс
- •42. Свобода пересування товарів в єс
- •43. Свобода пересування осіб в єс
- •45. Свобода надання послуг в єс
- •44. Свобода пересування капіталів в єс
- •46. Внутрішній ринок єс і треті країни
- •47. Поняття митного союзу єс
- •48. Основні складові митного союзу єс
- •49. Митний союз і внутрішній ринок єс
- •50. Правові засади спільної зовнішньої політики і політики безпеки єс
- •60.Правові інструменти співпраці в межах простору свободи, безпеки та юстиції.
- •61.Система захисту прав людини в єс.
- •63.Компетенція єс в сфері захисту прав людини.
- •65.Гармонізації законодавства в Євросоюзі.
- •66.Способи гармонізації законодавств в Євросоюзі.
- •67.Правові акти здійснення гармонізації законодавства в Євросоюзі.
- •68.Міжнародна правосуб’єктність Євросоюзу.
- •69.Правові форми участі Євросоюзу у міжнародних відносинах.
- •70.Поняття і види асоціації в праві єс.
- •71.Зовнішня компетенція Євросоюзу.
- •72.Інституційний механізм зовнішніх зносин Євросоюзу.
- •73.Правові засади регулювання відносин Євросоюзу з Україною.
- •74.Поняття acquis communautaire.
- •75.Джерела acquis communautaire.
- •76.Європейська політика сусідства.
- •77.Європейська політика східного партнерства.
- •79. План дії Україна-єс в сфері свободи, безпеки і юстиції
- •80. План дій щодо скасування віз для України
36. Система актів, які ухвалюють інститути Євросоюзу.
Для здійснення своєї компетенції інститути Союзи приймають регламенти, директиви, рішення, рекомендації та висновки.
Регламенти мають заг. застосування. Вони є обов*язковими в усіх своїх елементах і мають прямо застосовуватися в усіх державах-членах.
Загальне застосування регламенту означає, що дія поширюється на неконкретизовану й необмежену кількість ситуацій та адресатів. Обов*язковість означає, що регламент має створювати такі самі права та обов*язки стосовно всіх суб*єктів права. Пряме застосування означає, що регламент повинен проникати у внутр. правопорядок держав-членів без того, щоб для його введення в дію вимагався внутр. акт.
Більшість регламентів виступають актами уніфікації правил, які регулюють здійснення європ. інтеграції. Ухвалення регламентів передбачене положеннями установчих договорів.
Директиви мають обов*язкову силу стосовно реультату, котрий повинен бути досягнутий кожною державою-членом, якій вони адресовані. При цьому нац. інстанції залишають за собою компетенцію щодо вибору форми та засобу здійснення положень директиви. Держави- члени самі вибирають форму акту, за допомогою якого приписи норм, що закріплені у директивах, вводяться у нац. правові системи. Головне призначення директив- це гармонізація законодавств держав-членів у визначених установчими договорами сферах.
Рішення, на відміну від регламентів, не мають заг. застосування і забов*язують лише тих, кому вони адресовані, а на відміну від директив є обов*язковими в усіх своїх елементах. Вони часто є засобом реалізації інших актів інститутів ЄС і мають індивідуальний характер. Рішення повідомляються адресатам і набирають чинності з моменту такого повідомлення.
Рекомендації та висновки не мають обов*язкової сили. Рекомендації спрямовані на те, щоб спонукати держави, яким вони адресовані, до дій, визначених цими актами. Вони можуть ухвалюватися з метою реалізації приписів установчих документів або актів інститутів ЄС.
Висновки являють собою викладення інститутами ЄС точки зору на отриманий запит. Практика їх ухвалення пов*язана зі здійсн. певних аспектів екон. політики, грош., соц. політики тощо.
Як правило, в процесі прийняття постанов задіяні Європарламент, Європ. Рада, Комісія, а також, в окремих випадках, Екон. і соц. комітет, Комітет регіонів та Рахункова палата.на сучасному етапі інтеграції значною є роль Європарламенту при ухваленні більшості актів ЄС.
Можна виділити законодавчу і незаконодавчі процедури ухвалення актів.
Звичайна законодавча процедура полягає в ухваленні акту спільно Європарламентом і Радою на пропозицію від Комісії у сферах митного співробітництва, свободи пересування працівників, визначення правових основ адмінісративних заходів стосовно пересування капіталів і платежів тощо.
Спеціальна законодавча процедура передбачає ухвалення регламенту, директиви чи рішення спільно Європарламентом за участю Ради або Радою за участю Європарламенту. До постанов, які ухвалюються Радою належать постанови у сферах розробки заходів з координації та співробітництва з метою забезп. захисту громадян Союзу з боку дип. і консульских установ держав-членів, заснування Комітету з питань зайнятості тощо.
До сфер компетенції, які ухвалюються Європарламентом за згодою Ради належать: встановлення статусу і загальних умов здійснення функцій депутатами, встановлення порядку здійснення права на розслідування тощо.
Незконодавчі акти бувають обов*язковими і рекомендаційними. Обов*язкові виступають у формі регламентів, директив, рішень. Їх можуть ухвалювати Європарламент і Рада, а також в окремих випадках Комісія, ЄЦБ, Європ. Рада.
Серед них виділяються делеговані і виконавчі. Делегованими називаютсья акти Комисії, ухвалені з метою реалізації повноважень, делегованих законодавчим актом Європарламенту чи Ради. Вони мають загальну дію і спрямовані на внесення змін чи доповнень до окремих несуттєвих елементів закон. акта.
Виконавчі акти ухвалюються Комісією або Радою з метою створення однакових умов для виконання обов*язкових постанов Союзу.
До необ*язкових незаконодавчих актів належать рекомендації і висновки.
В ЄС склалася практика ухвалення інститутами і органами Союзу актів, які не пердбачені положеннями установчих договорів про визначення видів постанов Союзу. Європарламент і Рада можуть ухвалювати постанови у формі резолюцій, Комісія- у формі повідомлень, зелених книг, кодексів поведінки тощо.