31. Поняття договірного механізму Євросоюзу і його складові

У межах своєї договірної компетенції ЄС укладає як двосторонні так і багатосторонні угоди х третіми країнами та міжнародними організаціями. Їх важливою особливістю є те, що положення таких угод можуть мати правові наслідки не тільки для суб*єктів внутр права, які уклали ці угоди, а й для суб*єктів внутр права третіх країн-сторін між нар угоди та суб*єктів прва держав-членів ЄС. Більшість угод, які укладає ЄС, вважаються двосторонніми. Щодо багатосторонніх угод за участю ЄС, то більшість стосується торгівлі та пов*язаних з нею питань. Зокрема, ЄС є членом СОТ, яка служить форумом для досягнення тарифних та торговельних угод. Ще одна з особливостей участі ЄС у між нар договірних відносинах пов*язана з розподілом компетенції між Союзом та державами-членами, коли об*єкт угоди підпадаю не лише під компетенцію ЄС, а й частково під компетенцію його держав-членів. Тожі між нар угоди підписують Союх разом з державами-членами(їх називають змішаними). На практиці це означає, що ЄС та його держави-члени беруть участь як у процесі переговорів щодо укладання змішаних угод, так і спільному виконанні зобов*язань по таких угодах. До змішаних угод належить більшість угод про асоціацію (виняток-угоди між ЄС і Кипром та Мальтою). Правовы засади, на яких укладаються мыжнар угоди ЄС, визначені в окремих статтях установчого договору. Правоздатність Союзу щодо укладання між нар угод визначена у ст..216 ДФЄС. Угоди, укладені Союзом, мають обов*язкову силу для інституті Союзу і держав-членів. Відповідно до положень ДФЄС Рада дозволяє розпочати переговори щодо укладання між нар угод, ухвалює директиви щодо ведення відповідних переговорів, санкціонує підписання угод і укладає їх. Певні види угод вимагають одержання попередньої згоди віж Європарламенту. За невідкладної ситуації Європ парламент і Рада за взаємною згодою

можуть встановлювати термін надання схвалення. Протягом усієї процедури Рада діє на підставі кваліфікованої більшості. Однак Рада діє одноголосно, якщо угода стосується сфери, для якої одноголосність потрібна для ухвалення акта Союзу, а також стосовно угод про асоціацію і зазначених у ст. 49 угод з державами-кандидатами на приєднання. Лісабонські договори також передбачають укладання угод з країнами-сусідами. Правовою базою для таких угод є ДЄС. Враховуючи зміст між нар угод, які укладає ЄС з іншими суб*єктами між нар права, та правові засади для їх укладання, можна виділити такі види угод :галузеві угоди про співпрацю, торговельні, угоди про торгівлю і співробітництво, про партнерство, про асоціацію. Тим самим закладаються різні потенціали для співпраці і інтеграції країн у Євросоюз.

32. Договори, які регулюють відносини в Євросоюзі

Договорами Европейского союза являются ряд международных договоров между странами ЕС, которые излагаютконституционные основы Европейского союза (ЕС). Они устанавливают различные институты ЕС, их процедуры и цели. Установчими актами, на яких побудований Євросоюз є Римський договір про заснування Європейського співтовариства 1957 р, Маастриський договір про Європейський Союз 1992 – зі змінами, внесеними Амстердамськими консолідованими договорами про Європейський Союз та заснування Європейського Співтовариства 1997, Ніццьким договором про внесення змін та доповнень до Договору про Європейський Союз, Договорів про заснування європейських співтовариств та деяких пов*язаних з ними актів 2001р, Лісабонськими договорами про Європейський Союз та про функціонування Європейського Союзу 2007р,, Договором про злиття1965р, Договорами про бюджет 1970 та 1975рр, Єдиним Європейським актом 1986, Актами про приєднання (Великої Британії, Ірландії, Данії, Іспанії, Польщі, Болгарії тощо). До установчих договорів також належить Хартія Європейського Союзу про основні права 200 зі змінами внесеними до неї у 2007.Установчі договори мають довгостроковий характер. Римський та Маастриський договори укладені на необмежений строк. Договор об учреждении Европейского сообщества (Римский договор, действует с 1958 года) и Договора о Европейском союзе(Маастрихтский договор, действует с 1993) в сочетании образуют правовые основы ЕС. Они также известны как «договоры основатели». С момента их подписания, они были неоднократно расширены, путем внесения поправок. Каждый раз, когда новая страна присоединится к ЕС, вносятся необходимые изменения в договор о присоединении. Дополнительные договора также могут влиять на изменение некоторой части из основополагающих договоров. Существует также ряд целенаправленных реформаторских поправок.

Амстердамські домовленості набрали чинності 1 травня 1999 після ратифікації їх усіма 15 державами-членами. До компетенції Співтовариства були включені політика у сфері зайнятості, значно розширилась компетенція Європ співтовариства у галузі захисту прав людини. Розширювалися повноваження Європарламенту. Ніццький договір став наступним кроком у процесі подальшого реформування Євросоюзу, він був спрямований насамперед на реформування інституційного механізму Євросоюзу у зв*язку з майбутнім розширенням. Реформи стосувалися чисельного складу Комісії, розподілу голосів міє членами Ради Євросоюзу, були розширені склад та компетенція Суду першої інстанції тощо. Лісабонські договори набрали чинності 1 грудня 2009, вони містять засадничі положення діяльності ЄС, а також змінені положення про зовнішню спільну політику і політику безпеки. Договори впаховують перспективи поглиблення європ інтеграції, нововведення стосуються ліквідації поліструктурного характеру Євросоюзу і наділення його між нар правосуд*єктністю. Було ліквідовано поділ ЄС на 3 опори, з*явилась ціла низка нових сфер правового регулювання, підпорядкованих ЄС :космос, спорт, туризм, енергія, цивільна оборона, амін співробітництво тощо. Вперше в практиці ЄС в установчих договорах передбачено чіткий розподіл компетенції Євросоюзу на виключну, спільну з державами-членами, доповнюючи та спеціальну. Розширено коло інститутів ЄС,

їх стало 7 замість 5(додалася Європ Рада і Європ центральній банк), в їх діяльності посилилися елементи над національності. Реформування зазнали судові установи ЄС. До Суду ЄС належать тепер Суд, зАгал Суд і спецілаліз суди. Значно обмежені повноваження Євроатома. Нац парламенти держав-членів отримали додаткові важелі для впливу на діяльність ЄС.

33. Договори, які регулюють відносини Євросоюзу з іншими суб’єктами міжнародного права.

Відносини Євросоюзу з іншими суб*єктами міжнародного права регулюються двосторонніми та багатосторонніми угодами з третіми країнами та міжнародними організаціями. Їх особливістю є те, що положення таких угод можуть мати правові наслідки не тільки для суб*єктів міжнародного права, які уклали ці угоди, а й для суб*єктів внутрішнього права держав-членів ЄС.

Більшість угод є двосторонніми, оскільки протилежною стороною угоди виступає міжнародна організація або третя країна. Усі угоди щодо створення асоціації, крім угоди про партнерство з країнами Африки, Карибського басейну та Тихого океану і угоди про створення Європейського економічного простору, є двосторонніми. Щодо угод з країнами АКТ та угоди про створення ЄЕП, то вони вважаються багатосторонніми. Однак на їх основі були створені і функціонують інститути, яки виявляють риси так званої «консолідованої двосторонності». Це означає, що обидві сторони зазначених угод є групами країн, які беруть участь у процеси прийняття рішень.

Щодо багатосторонніх угод з участю ЄС, то більшість стосується торгівлі та пов*язаних з нею питань. Зокрема, ЄС є членом СОТ, яка служить форумом для досягнення тарифних та торговельних угод. ЄС є також стороною Міжнародної угоди по пшениці 1986, а також низки угод з торгівлі сировинними товарами, укладених у рамках ЮНКТАД.

Однією з особливостей участі ЄС у міжнародних договірних відносинах пов*язана з розподілом компетенції між Союзом та державами-членами, коли об*єкт угоди підпадає не лише під компетенцію ЄС, а й частково під компетенцію держав-членів. Такі міжнародні угоди підписують Союз разом з державами-членами. Такі угоди називають змішаними. Необхідність у таких угодах може виникати, коли фінансові забов*язання за такою угодою є важливим її елементом, а сама фінансова відповідальність покладається на держави- члени.

ЄС та його держави члени беруть участь як у процесі переговорів щодо укладення таких угод, так і у спільному виконанні забов*язань за ними. У разі створення якихось структур у рамках змішаних угод державам-членам гарантується право голосу.

До укладення змішаних угод часто вдаються навіть тоді, коли в цьому немає нагальної потреби. Це пояснюється по-перше тим, що така форма угоди може бути зручною для всіх її учасників. Зокрема, вона допомагає запобігати можливим проблемам, пов*язаним з різним тлумаченням з боку ЄС та держав-членів розподілу компетенції щодо відносин з третіми країнами, оскільки компетенція Союзу має тенденцію до свого розширення і третім країнам часто важко буває визначити, хто конкретно- ЄС чи держави-члени має повноваження з певного питання. З іншого боку, це створює проблеми при поршенні забов*язань з боку ЄС та держав-членів, оскільки третій стороні складно встановити, хто несе відповідальність за заподіяну шкоду.

До змішаних угод належить більшість угод про асоціацію (винятком були угоди між ЄС і Кіпром та Мальтою).

Більшість угод , які укладаються на засадах, визначених у ст. 207 ДФЄС, належать до так званих «тарифних та торговельних угод». Ця стаття створює правові засади для укладення всіх угод, які регулюють торговельні відносини між ЄС та третіми країнами абр намагаються впливати на діяльність у цій сфері та на обсяг торговельних операцій.

Важливо також звернути увагу на те, що застосування ст. 207 як лоднієї з основ для укладення міжнародних угод з іншими суб*єктами міжнародного права допомогає вводити в дію пов*язані з торгівлею положення широкомасшатбних угод про співробітництво, партнерство або асоціацію до набуття ними чинності, шляхом підписання так званих «тимчасових угод», які відтворюють положення широкомасштабних угод про торгівлю, свободу здійснення платежів, пов*язаних з переміщенням товарів та забезпечення конкуренції.

Також відповідно до ст. 209 укладаються угоди у галузі співробітництва заради сприяння розвитку.

На засадах ст. 212 ДФЄС укладаютсья міжнародні угоди між ЄС та третіми країнами і міжнародними організаціями у сфері економічного, фінансового і технічного співробітництва.

Лісабонські договори також передбачають укладення угод з країнами сусідами. Правовою базою таких угод є ст. 8 ДФЄС. У ній зазначено, що Союз розвиває привілейовані відносини з сусідніми країнами з метою створення простору процвітання і добросусідства. Але ці угоди не є угодами про асоціацію.

Щодо міжнародних угод про асоціацію з третіми країнами та міжнародними організаціями, то вони укладаються на засадах ст. 217 ДФЄС. Кожна з таких угод має створювати хоча б мінімальну інституційну структуру. Сторони угоди повинні заснувати в рамках асоціації відповідні органи, здатні забезпечити ухвалення асоційованими країнами та Євросоюзом спільних рішень і тим самим ефективно керувати асоціацією.