67.Правові акти здійснення гармонізації законодавства в Євросоюзі.

У Союзі гармонізація внутрішнього нрава держав-членів, з правом Євросоюзу охоплює насамперед сферу функціонування внутрішнього ринку ЄС. Основними способами гармонізації тут виступають імплементація у внутрішньому праві положень директив, взаємне визнання державами-членами чинних національних стандартів до ухвалення на рінні ЄС загальноєвропейських стандартів, приєднання держав-членів до міжнародних конвенцій. Новою сферою гармонізації внутрішнього за­конодавства держав-членів Євросоюзу став ГІСБЮ. Правовими інстру­ментами гармонізації тут є директиви і мінімальні стандарти. Директиви мають обов’язкову силу лише стосовно результату, котрий повинен бути досягнутий кожною державою, якій воні адресовані. Проте процедура ухвалення директив досить складна, вимагає компромісів і є дуже довгою. З початку діяльності європейських співтовариств гармонізація здійснювалась переважно шляхом ухвалення директив, в яких закріплювались детально розроблені базові моделі поведінки, і у держав-членів практично не залишалось свободи вибору при ухваленні актів з їх імплементації. З часом процедура й положення директив були спрощені. Терміни «мінімальні правила і стандарти» мають обмежене використання, їх застосовування пов'язане з регулюванням відносин у межах ІІСБЮ та внутрішнього ринку ЄС. На відміну від інших заходів з гармонізації, застосування мінімальних правил і стандартів допускає можливість їх підвищення державами.

68.Міжнародна правосуб’єктність Євросоюзу.

До підписання Лісабонських договорів про Євросоюз і функціону- иаиня Євросоюзу питання міжнародної правосуб'єктності ЄС не були врегульовані. Міжнародну правосуб'єктність мали тільки європейські співтовариства. Відповідні повноваження Європейського співтовари­ства були визначені в установчих документах та розвинуті практикою Суду ЄС. Наявність у Євросоюзу міжнародної правосуб'єктності створює мож­ливості для нормального функціонування об'єднання у політичному та правовому сенсах.

Насамперед Євросоюз в змозі реалізовувати закріплені у Лісабон­ському договорі положення стосовно цілей та завдань об'єднання, зокре­ма, утвердження своєї ідентичності на міжнародній арені, запровадження громадянства Союзу, забезпечення дотримання «acquis communautaire» тощо. Він може укладати від свого імені адміністратив­ні чи приватноправові угоди, не кажучи вже про міжнародні договори. Євросоюз спроможний належним чином представляти об'єднану Євро­пу в рамках міжнародних організацій і конференцій. На сучасному етані це робиться за допомогою Голови Європейської ради, Високого представ­ника Союзу із зовнішніх справ і політики безпеки та Комісії, а також шляхом співпраці між дипломатичними і консульськими місіями держав-члеиів, з одного боку, та Європейської служби зовнішньополітичної діяльності і представництвами Комісії в третіх країнах та міжнародних організаціях — з іншого. Згідно з установчими договорами ЄС є правоздатним у сферах, ям охоплюють: підтримку відносин з міжнародними організаціями (()( )І І, ОЕСР, ГАТТ/СОТ та іншими), укладання міжнародних угод, встаїниі лення та розвиток дипломатичних відносин з третіми країнами тощо. У відносинах з міжнародними організаціями ЄС використовує як традиційні форми, притаманні практиці інших міжурядових об'єднань, так і ті, що більш характерні для відносин держав з міжнародними орга­нізаціями. Прикладом останнього є членство ЄС у деяких впливових міжнародних організаціях, таких як ГАТТ/СОТ, ФАО, ЄБРР. Інша особливість, яка стосується форм реалізації з боку ЄС своєї міжнародної правосуб'єктності, пов'язана з посольським правом. На від­міну від інших міжнародних організацій, ЄС заснував у багатьох країнах світу, включаючи Україну, свої дипломатичні представництва, які мають назву «делегації Комісії ЄС». Водночас багато країн мають свої дипло­матичні місії при Євросоюзі.