14. Правосуб’єктність Євросоюзу.

До підписання Лісабонських договорів про ЄС і функціонування ЄС питання міжнародної правосуб’єктності ЄС не були врегульовані. Міжнародну правосуб’єктність мали тільки європейські співтовариства. Відповідні повноваження Європейського співтовариства були визначені в установчих документах та розвинуті практикою Суду ЄС. Щодо міжнародної правосуб’єктності ЄС, то це було остаточно вирішено тільки з набуттям чинності Лісабонськими договорами. Передусім потрібно підкреслити, що згідно з положеннями Лісабонського договору про ЄС це об’єднання є суб’єктом міжнародного права. Зокрема, у ст. 47 ДЄС зазначено, що «Союз є юридичною особою». Тобто тут не йдеться про міжнародну правосуб’єктність ЄС, однак вона випливає з інших положень установчих договорів, в яких закріплені конкретні повноваження ЄС у сфері зовнішніх зносин.

ЄС в змозі реалізовувати закріплені у Лісабонському договорі положення стосовно цілей та завдань об’єднання, зокрема утвердження своєї ідентичності на міжнародній арені, забезпечення дотримання «ascuis communautaire».

Він може укладати від свого імені адміністративні чи приватноправові угоди, не кажучи вже про міжнародні договори. ЄС спроможний належним чином представляти об’єднану Європу в рамках міжнародних організацій і конференцій.

Згідно з установчими договорами ЄС є правоздатним у сферах , які охоплюють: підтримку відносин з міжнародними організаціями, укладання міжнародних угод, встановлення та розвиток дипломатичних відносин з третіми країнами.

Інша особливість, яка стосується форм реалізації з боку ЄС своєї міжнародної правосуб’єктності , пов’язана з посольським правом. ЄС заснував у багатьох країнах свої дипломатичні представництва.

Дуже змістовною є договірна практика ЄС. Через міжнародні угоди, укладені з іншими країнами, здійснюється розширення дії права ЄС на відносини з іншими субєектами міжнародного права.

15. Джерела права Євросоюзу як форми закріплення норм права європейської інтеграції.

Джерелами права Євросоюзу є форми фіксації норм, що регулюють відносини інтеграції в рамках цього об’єднання. Основними джерелами права ЄС є:

• Договір про ЄС (змінений і доповнений Маастрихтський договір про ЄС 1992), Договір про функціонування ЄС (змінений і доповнений Римський договір про заснування Європейського економічного співтовариства 1957), Хартія ЄС про основні права 2000р.)

• Міжнародні угоди, укладені в ході імплементації положень установчих документів.

• Цінності

• Міжнародні звичаї, що склалися в процесі діяльності ЄС

• Міжнародні угоди, укладені компетентними структурами ЄС з іними субєктами міжнародного права

• Акти інститутів ЄС зобовязального характеру у формі грегламенті, директив, рішень, конвенцій, актів представників держав-членів, що засідають у Раді ЄС, тощо

• Принципи права

• Рішення органів співробітництва зобовязального характеру, створених на основі міжнародних угод Співтовариства.

Допоміжні джерела:

• Акти інститутів ЄС рекомендаційного характеру у формі висновків, рекомендацій, кваліфікованих думок, декларацій, тощо

• Рекомендаційні акти органів співробітництва, створених у рамках міжнародних договорів між ЄС і третіми країнами

• Рішення Суду ЄС

• доктрина

Більшість основних джерел права ЄС є писаними. Це стосується установчих договорів, міжнародних угод між державами-членами, міжнародних угод ЄС з третіми країнами і міжнародними організаціями, актів інститутів ЄС зобов’язального характеру у формі регламентів, директив, рішень органів співробітництва зобов’язального характеру, створених на основі міжнародних угод ЄС.

Всі писані джерела ЄС публікуються в «Офіційному віснику ЄС». Міжнародні угоди ЄС з третіми країнами і міжнародними організаціями публікуються як додаток до актів.

До неписаних основних джерел права ЄС належать звичаї та принципи права.

Серед джерел права ЄС установчий характер мають Лісабонський договір про ЄС і Договір про функціонування ЄС. Хартія ЄС про основні права у редакції 2007 теж є одним з основоположних документів ЄС.

У Лісабонських договорах закріплено кілька категорій принципів: загальні, галузеві або спеціальні. Загальні стосуються основ діяльності ЄС. Регулюють взаємовідносини між ЄС та державами-членами. Галузеві або спеціальні стосуються діяльності ЄС в окремих сферах, наприклад у зовнішньополітичній діяльності.

Загальні або галузеві принципи можуть конкретизуватися в окремих статтях установчих договорів (статті 10, 157 ДФЄС про заборону дискримінації)

Розвитку права ЄС і закріпленню в правопорядку ЄС загальних, галузевих чи спеціальних, а також інших принципів права сприяла практика Суду ЄС. Рішення суду не згадуються серед джерел права ЄС. Однак завдяки практиці Суду ЄС у правовій системі ЄС формується прецедентне право. Таким чином, особливий характер права ЄС виявляється також у різноманітності його джерел і процедурах їх ухвалення. Власні джерела права ЄС доповнюють джерела міжнародного права та внутрішнього права держав-членів ЄС.