38. Повноваження судових установ Євросоюзу

см. 37

39. Судові установи Євросоюзу і національні суди країн-членів

Національні суди можуть звертатися до Суду ЄС з проханням винести преюдиціальне рішення стосовно тлумачення устангвчих договорів, дійсності і тлумачення актів інститутів ЄС, тлумачення статутів органів, створених за рішенням Ради. У разі такого звернення суд. розгляд справи у відповідному нац. суді призупиняєтсья до винесення рішення Судом ЄС. Після отримання преюдиціального рішення Суду ЄС нац. ссуд приймає остаточне рішення.

При цьому, Суд ЄС може вирішувати тільки питання права. Він не уповноважений вирішувати питання факту, це належить до компетенції національних судів, як і тлумачення внутр. права. Суд ЄС може заявити, що та чи інша самостійна норма має характер прямої дії, а також, що право Євросоюзу має пріоритет стосовно внутр. права держав-членів, але він не може вирішувати, чи суперчить якесь конкретне положення внутр. права праву Євросоюзу, і тим більше оголошувати відповідне положення внутр. права недійсним. Це мають робити нац. суди.

Нац. суди, однак, можуть відмовитися від звернення до Суду ЄС, заявивши, зокрема, що відповідні положення права ЄС є чіткими та зрозумілими і не вимагають тлумачення Судом ЄС.

Право Суду ЄС виносити рішення у преюдиціальному порядку забезпечує однакове тлумачення і застосування права ЄС в усіх державах-членах.

Загальний суд також може розглядати преюдиціальні рішення . Такі рішення можуть переглядатися Судом ЄС.

40. Поняття внутрішнього ринку єс

Створення внутрішнього ринку було передбачено ЄЄА 1987р. Заходи з його створення включали ліквідацію фіскальних, фіз. та техн. бар*єрів на шляху вільного пересування товарів, осів, послуг і капіталів. Важливим інструментом його запров. є гармонізація законодавства.

Згідно з Лісабонськими договорами, внутр. рино- це територія без внутр. кордонів, на якій гарантується вільне пересування осіб, капіталів, товарів та послуг.

Окрім поняття внутр. ринку у Амстердамському договорі викорістовувалося поняття спільного ринку. Його створення передбачало створення внутр. ринку та координацію екон. та інших видів політики держав-членів.

Лісабонський договір скасував термін «спільний ринок» і замінив його поняттям «внутр. ринок».

Завдяки лібералізації кожної із свобод внутр. ринку відбулося їх зближення. У практиці ЄС склалися певні принципи функціонування внутр. ринку, які застос. до всіх чотирьох свобод. Це примат права ЄС, пряма дія його норм, забезпечення основних свобод внутр. ринку, заборона дискримінації на внутр. ринку, заборона обмежень для діяльності суб*єктів, транскордонний характер трансакцій, зворотня дискримінація, гармонізація законодавства держав-членів ЄС.

41. Основні свободи внутрішнього ринку ЄС.

  Єдиний внутрішній ринок складається з чотирьох елементів (т.зв. свобод руху):

• свобода руху товарів

• свобода руху осіб

• свобода руху послуг

• свобода руху капіталу

Вільний рух товарів               Принцип вільного руху товарів стосується як промислових, так і сільськогосподарських та споживчих товарів, які були вироблені чи видобуті в одній з держав-членів, а також тих, які були законно ввезені на територію Євросоюзу. Щоб зробити можливим вільний рух товарів, були заборонені кількісні обмеження (квоти, заборони імпорту та експорту), а також засоби, що мають подібний ефект, наприклад, технічні норми, положення про склад товару, тип пакування і т.д.. Усі товари на ринку Союзу підлягають однаковим нормам та сертифікаційним вимогам. Заборонено також податкову дискримінацію, тобто стягнення з товарів, привезених з інших держав-членів податків вищих, ніж податки, які стягуються з подібних національних товарів. Заборонено також стягнення інших мит, які би прямо чи опосередковано захищали виробників подібних товарів у даній державі-члені.               Обмеження імпорту, експорту або транзиту товарів можуть бути запроваджені лише за умови, що цього вимагають: міркування публічної моралі, громадського порядку та безпеки, охорони здоров'я та людського життя, охорони тварин та рослин, охорони національного багатства, яке має мистецьку, історичну та археологічну цінність, а також охорони промислової та торговельної власності. Проте, вищезгадані заборони та обмеження не повинні бути засобом самовільної дискримінації, ані прихованого обмеження торгівлі між членами Співтовариства. Вільний рух осіб               Право на вільне пересування на території Європейського Союзу мають насамперед громадяни держав-членів, котрі: є найманими працівниками, створюють компанії, користуючись свободою підприємництва, або надають послуги на території Співтовариства.               Свобода руху працівників включає права на: прийняття запропонованої праці, вільне пересування з цією метою територією держав-членів Співтовариства, перебування в одній з держав-членів Співтовариства з метою знайти там роботу, поселення на території однієї з держав-членів Співтовариства після знаходження роботи.

              Наймані працівники, працівники вільних професій, особи, що займаються підприємництвом або надають послуги, а також їх сім'ї мають право на працю, поселення, проживання, соціальний захист та мінімальну допомогу для інтеграції в суспільство обраної ними держави-члена.               Проте, вищезгадані права не поширюються на зайнятість у державній адміністрації. Іноземці не мають права керувати державними органами і виконувати функції публічно-правового характеру.               Право на вільне пересування та проживання на території держав-членів мають не лише економічно активні особи та їх сім'ї, але також і студенти, пенсіонери та інші громадяни держав-членів, за умови, що у них є достатньо засобів на утримання та медичне страхування.

Вільний рух послуг               Вільний рух послуг охоплює надання послуг у рамках торговельної, промислової, ремісничої діяльності, а також вільних професій (лікарі, юристи).  Свобода руху послуг включає три випадки: виконавець послуги вирушає на певний час до країни клієнта, щоби виконати послугу в іншій державі-члені ЄС, клієнт вирушає до країни виконавця послуги і там користується його послугами, виконавець і клієнт залишаються у своїх країнах, і лише послуга перетинає кордон.

             

Вільний рух платежів та капіталів               Принцип вільного руху платежів необхідний для вільного руху товарів, працівників, послуг. Без нього неможливою була б оплата за товари, вислані за кордон, здійснення оплати за послугу, а також виплата винагороди за роботу особи, що працює в іншій державі-члені. Вільний рух капіталу надає громадянам та підприємцям право на відкриття банківського рахунку у кожній державі-члені, а також на необмежений трансфер капіталу між країнами. Вони можуть класти гроші на депозитні рахунки, а також отримувати кредити на всій території ЄС.