63.Компетенція єс в сфері захисту прав людини.

Взагалі, було запропоновано дві форми включення принципу поваги прав людини до права ЄС: закріплення у тексті ДЄС переліку основних прав людини або приєднання ЄС до Європейської конвенції з прав людини. Останню пропозицію було внесено на розгляд Суду ЄС, який відхилив можливість приєднання до Конвенції з огляду на те, що Євросоюз не має компетенції у сфері захисту прав людини. В ухвалі зазначалося: Суд ЄС оголошує про те, що ЄС не має компетенції на приєднання до Конвенції, оскільки установчі договори спеціально не наділили ЄС пов­новаженнями ані розробляти власні норми в галузі захисту прав люди­ни, ані приєднуватися до наявних міжнародних договорів. Декларація основних прав і свобод, розроблена Європейським парламентом та Хартія Співтовариства про основні соціальні права – це акти у рамках Європейських Співтовариств про права людини з рекомендаційною силою. Уперше в тексті Маастрихтського договору було закріплено прин­цип поваги прав людини та встановлено, що Союз поважає основ­ні права людини, як вони гарантовані Європейською конвенцією з прав людини.

64.Хартія ЄС про основні права.

Хартія була урочисто проголошена на засіданні Європейської Ради у Ніцці 7 грудня 2000p Права та свободи в Хартії викладаються за новою схемою. На відміну від традиційного поділу прав та свобод на першорядні, до яких належали передусім громадянські та по­літичні права, та «другорядні», до яких зазвичай додавали групу соціально-економічних прав, Преамбула і Хартія в цілому розглядають правовий статус людини і громадянина ЄС в єдності та рівності прав та свобод, які входять до нього, в чому одночасно проявляється також прин­цип єдності та недискримінації прав та свобод в його «європейському варіанті». У Хартії основою класифікації обрані не вид або сфера застосування права, а цінності, на яких вони базуються та які вони захищають, — людська гідність, свобода, рівність, солідарність. Хартія основних прав ЄС містить преамбулу, в якій вказано на причини та цілі прийняття Хартії, її джерела та основоположні цінності, та 54 статті, згруповані у сім розділів. Преамбула начебто випереджає логіку закріплення в тексті Хартії прав та свобод людини навколо семи основоположних принципів і цінностей, що є єдиним комплексом та являють собою правовий статус особистості. Це, зокрема, такі принцип: поваги гідності, забезпечення прав та свобод людини і громадянина, рівності, солідарності, демократії та принцип правової держави. Особливо підкреслюється, що ці принципи засновані на духовній, моральній та історичній спадщині народів Європи.

Закріплення соціальних прав та принципів у Хартії відбувається, як правило, із застереженням про те, що вони реалізуються «на умовах, за­кріплених правом Союзу та національними законодавствами та націо­нальною практикою». Крім того, під час підготовки Лісабонського договору 2007 р. дві ісржави-члени (Велика Британія та Польща) отримали для себе част­ковий виняток з дії соціальних положень Хартії.

Незважаючи на те, що Хартія закріплює основні права та принципи правового статусу людини і громадянина в усіх сферах, формальними її «адресатами» визнаються тільки інститути, органи та установи самого ЄС, з одного боку, та держави-члени, з іншого боку. При цьому держави-члени ЄС виступають «адресатами» норм Хартії лише тоді, коли вони «перетворюють на життя право Союзу», тобто діють на виконання приписів його установчих документів, міжнародних угод, правових актів та судової практики Суду ЄС, яка їх тлумачить.