42. Свобода пересування товарів в єс

В установчих договорах про Євросоюз та функціонування ЄС від­сутнє визначення поняття «товар». Воно було дано Судом ЄС у рішенні у справі Commission v. Italy [ 1968].

Товари - будь-які речі (вироби), що можуть бути оцінені у грошовому еквіваленті і таким чином стати об'єктом торгових операцій.

Після того, як товари з третіх країн потрапляють на внутрішній ринок, вони отримують однаковий статус з товарами Союзу. Згідно зі ст. 29 ДФЄС «продукція з третіх кра­їн вважається такою, що перебуває у вільному обігу в державі-члені, за умови виконання всіх імпортних формальностей, належно сплаченого мита і еквівалентних йому зборів, та якщо стосовно неї не здійснювалося повне чи часткове повернення цього мита і зборів».

Заборони митних зборів та еквівалентних їм платежів, а також дискримінаційного внутрішнього оподаткування є передумовами ліквідації фіскальних бар'єрів на шляху вільного пересування товарів у межах митного союзу.

У статті 30 ДФЄС зазначено: «Мито на імпорт і експорт та еквіва­лентні йому збори скасовуються між державами-членами. Ця заборона поширюється також на митні збори фіскального характеру».

В установчих договорах немає визначення поняття «зборів, еквіва­лентних миту» (ЗЕД). Воно було дано Судом ЄС у рішенні у справі 24/68 Commission v. Italy [1969].

Заборона дискримінаційного внутрішнього оподаткування: Стаття 110 ДФЄС встановлює правило, згідно з яким «жодна держава-член не має прямого чи опосередкованого права обкладати продукцію іншої держави-члена будь-якими внутрішніми податками додатково до тих, якими вже прямо чи безпосередньо обкладена подібна вітчизняна продукція.

Більш того, жодна держава-член не має права обкладати продукцію іншої держави-члена будь-якими внутрішніми податками, які б сприяли непрямому захисту інших продуктів».

Cooperativa Co-Frutta Sri [1987] визнав, що заборона дискримінаційного оподаткування поши¬рюється також на товари з третіх країн, які є у вільному обігу в межах Співтовариства.

Пряма і непряма дискримінація.

Пряма дискримінація імпортованої продукції - у справі 57/65 Lutticke [1966].

Ст. 110 ДФЄС не забороняє зворотньої дискримінації, тобто коли перевагу мають імпортери продукції.

Непряма дискримінація здійснюється на основі інших, ніж походжен­ня товару чинників, але спрямована проти імпортера (Humblot [1985]).

Непряма дискримінація шляхом надання податкових пільг націо­нальним виробникам може бути виправдана, якщо вона стосується під­тримки економічно слабких регіонів країн-членів, чий розвиток значною мірою залежить від виробництва якоїсь однієї продукції (справа 196/85 Commission v. France [1987] щодо оподаткування виробництва солодких вин). Проте такі пільги повинні поширюватися на всю таку продукцію, а не тільки на вітчизняну.

Ст. 110 ДФЄС вимагає застосування однакових податків до продукції на внутрішньому ринку Євросоюзу, незалежно від її по­ходження.

Бар’єри нефіскального характеру включають адміністративні норми, формальності на кордоні, протекціоністську практику тощо.

Дискримінаційні технічні та фізичні торгові обмеження можна оскаржити згідно зі статтями 34, 35 та 36 ДФЄС.

У статті 34 ДФЄС зазначено: «Кількісні обмеження на імпорт, а також будь-які еквівалентні їм заходи забороняються між державами-членами», а ст. 35 ДФЄС стверджує: «Кількісні обмеження на експорт, а також будь-які еквівалентні їм заходи забороняються між державами - членами»(справа Groenveld[1979]).

Стаття 36 ДФЄС містить перелік винятків з цих заборон, які стосуються принципів суспільної моралі, публічного порядку та державної безпеки; захисту здоров'я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних багатств, які мають художню, історичну чи археологічну цінність; захисту промислової і комерційної власності.

Заходи, які мають дію, еквівалентну кількісним обмеженням (ЗЕКО)

1) різного (вибіркового) застосування, тобто такі, що «перешкоджа­ють імпорту товарів, включаючи заходи, що стають на заваді імпорту або роблять його дорожчим за вітчизняну продукцію»

2) загального застосування, тобто заходи, «однакові для вітчизняної та імпортної продукції».( (Cassis de Dijon) [1979] лікер з чорної смородини, який за­звичай п'ють з білим вином і який імпортувався до Німеччини з Фран­ції. Цим рішенням Суд ЄС почав враховувати розмежування між вибірковими та загальними заходами, визначеними у Директиві 70/50, і додав критерій «обов'язкових вимог» до принципу пропорційності; два важливих принци­пи вільного руху товарів на внутрішньому ринку ЄС:

• перешкоди для доступу товарів, вироблених в одній з держав-членів, на ринок іншої держави-члена у формі закону можуть бути запроваджені лише на підставі обов'язкових вимог, які встановлюються Судом ЄС

• взаємного визнання національ­них стандартів (технічних норм)

Ґрунтовне визначення ЗЕКО було дано Судом ЄС у справі 8/74 Dassonville [1974].