69.Правові форми участі Євросоюзу у міжнародних відносинах.

У межах своєї договірної компетенції ЄС укладає як двосторонні, так і багатосторонні угоди з третіми країнами та міжнародними організа­ціями. їх важливою особливістю є те, що положення таких угод можуть мати правові наслідки не тільки для суб'єктів міжнародного права, які уклали ці угоди, а й для суб'єктів внутрішнього права третіх країн — сто­рін міжнародної угоди та суб'єктів внутрішнього права держав — членів ЄС. Більшість угод, які укладає ЄС, вважаються двосторонніми, оскіль­ки протилежною стороною угоди виступає міжнародна організація або третя країна. Щодо багатосторонніх угод за участю ЄС, то більшість стосується торгівлі та пов'язаних з нею питань. Зокрема, ЄС є членом COT, яка слу­жить форумом для досягнення тарифних та торговельних угод. ЄС є та­кож стороною Міжнародної угоди по пшениці 1986 p., а також низки угод з торгівлі сировинними товарами, укладених у рамках Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Ще одна з особливостей участі ЄС у міжнародних договірних відно­синах пов'язана з розподілом компетенції між Союзом та державами-чле­нами, коли об'єкт угоди підпадає не лише під компетенцію ЄС, а й част­ково під компетенцію його держав — членів. Тоді міжнародні угоди підпи­сують Союз разом з державами-членами. Такі угоди називають у праві ЄС змішаними. , До укладання змішаних угод часто вдаються навіть тоді, коли в цьому немає нагальної потреби. Це пояснюється, по-перше, тим, що така форма угоди може бути зручною для всіх її учасників. Зокрема, вона допомагає запобігати можливим проблемам, пов'язаним з різним тлумаченням з боку ЄС та держав — членів розподілу компетенції щодо відносин з третіми країнами, оскільки компетенція Союзу має сталу тен­денцію до свого розширення і третім країнам часто важко буває визначи­ти, хто конкретно — ЄС чи держави — члени має повноваження з певного питання. З іншого боку, це створює проблеми при порушенні зобов'я­зань з боку ЄС та держав — членів, оскільки третій стороні складно вста­новити, хто несе відповідальність за заподіяну шкоду. Правові засади, на яких укладаються міжнародні угоди ЄС, визначе­ні в окремих статтях установчого договору.

70.Поняття і види асоціації в праві єс.

У статті 217 не встановлюється якихось вимог до угод про асоціа­цію. В ній просто говориться про те, що асоціація передбачає «взаємні права та обов'язки». Тим самим підкреслюється, що загальною метою будь-якої асоціації з ЄС є створення правових рамок для привілейова­них відносин без визначення чітких правил щодо можливого змісту та­ких відносин. Певною мірою ця прогалина була заповнена рішеннями Суду ЄС, який встановив мінімальні та максимальні стандарти щодо змісту угод про асоціацію. Відповідно до цих вимог угода про асоціацію повинна сприяти участі третіх країн чи міжнародних організацій у системі співтовариства (тепер — Союзу). Тобто не йдеться про участь в інститутах ЄС, проте передбачається участь у вторинному acquis communautaire. Таким чином, угода про асоціацію повинна як мінімум розширювати територію застосування вторинного законодавства ЄС. Проте з рішень Суду ЄС незрозуміло, наскільки може поширюватися дія права Євросоюзу та треті країни або міжнародні організації та чи існують якісь межі щодо змісту таких угод, як у випадках з міжнародними договорами, укладеними на засадах статей 207 та 209. Як зазначив Суд ЄС, межі угоди про асоціацію можуть сягати «усіх сфер, охоплених Договором про заснування ЄС'. Розгляд міжнародних угод про створення асоціацій, які Союз укладає з третіми країнами, свідчить про те, що такий вид угоди застосову­ється тільки тоді, коли передбачається встановити спеціальні відносини між сторонами. Співтовариство (нині — Союз) уклало угоди про асоціа­цію майже з усіма європейськими державами (угоди про європейський економічний простір, угоди про стабілізацію та асоціацію, європейські угоди) та майже з усіма країнами Середземномор'я. Кінцеві цілі кожної з таких угод відрізняються. Зокрема, угоди про асоціацію з європейськими країнами спрямовані на підготовку цих країн до вступу або діють як заміни вступу до Союзу, якщо третя країна поки що не готова чи не бажає ставати членом ЄС, хоча хотіла б мати преференційні відносини і європейськими інтеграційними об'єднаннями. Щодо угод про асоціацію з країнами Середземномор'я, то вони свідчать про бажання обох сторін встановити преференційні зв'язки одна з одною. Оскільки неєвропейські країни не можуть поки що претендувати на членство в Євросоюзі, угоди про створення асоціації, укладені з такими країнами, можуть вважатися певною мірою угодами, які є заміною членства. У листопаді 1995 р. и м. Барселона (Іспанія) між Євросоюзом та дванадцятьма країнами Серед­земномор'я було підписано декларацію стосовно нового євро-середземноморського партнерства, яка створила правові рамки для політичного, економічного, культурного та соціального співробітництва між ними. Спираючись на ці рамки, Союз укладає різні так звані «євро-середземноморські угоди про асоціацію» Як уже згадувалось, угодами про асоціацію вважались також дого­вори про співробітництво заради сприяння розвитку з країнами АКТ Однак ці країни виступили проти використання терміна «асоціація» для характеристики їх відносин з ЄС, оскільки для них він є символом колишньої колоніальної залежності від держав-членів Євросоюзу На засадах асоціації побудовано також відносини Євросоюзу з так званими заморськими країнами і територіями, які є залежними від держав-членів (Данії, Франції, Голландії та Великої Британії), європейських інтеграційних об'єднань країнами та територіями. Головним завданням цього виду асоціації з заморськими країна­ми та територіями є підтримка економічного і соціального розвитку цих країн та територій, встановлення тісних економічних зв'язків між ними та Союзом у цілому