34. Поняття інституційного механізму Євросоюзу і його елементи.

Інституційний механізм ЄС є системою органів Євросоюзу, а також актів, які ці органи ухвалюють. Він покликаний реалізувати цінності ЄС, здійснювати його цілі, слугувати його інтересам, а також інтересам його громадян і держав-членів. Інституційний механізм ЄС має складну конструкцію, яка відображає поступовий характер розвитку європейської інтеграції. Його основою є: Європарламент, Європейська рада, Рада, Комісія, Суд, Європейський центральний банк, Рахункова палата. Їх повноваження визначені в установчих договорах.

Європейський парламент очолює систему інститутів ЄС. Основні функції Європарламенту включають законодавчу, бюджетну, політичного контролю і консультативну.

Виникнення цього інституту передусім пов*язано з необхідністю надати демократичного характеру інституційному механізму європейських співтовариств.

Європарламент діє незалежно від держав-членів. До його складу входять представники громадян, які обираються прямим, вільним та таємнім голосуванням на п*ятирічний термін. Поки що вони обираються відповідно до національного законодавства держав-членів.

Кількість парламентаріїв не повинна перевищувати 750 плюс Голова. Співвідношення між представництвом у Європарламенті більш населених і менш населених держав-членів має бути меншим, ніж співвідношення між кількістю їх населення. Парламентарі засідають раз на рік, сесія триває 5-6 тижнів.

Законодавчі повноваження Європарламенту поступово розширюються. Розвинутими є контрольні повноваження Європарламенту. Він є інститутом, який здатний здійснювати демократичний контроль за іншими структурами ЄС. Зокрема, він має право оголосити вотум недовіри Комісії, використовувати інститут інтерпеляції. Також, Європарламент наділений повноваженнями проводити розслідування. На час його повноважень після кожних виборів призначається Європейський омбудсмен.

Установчими договорами передбачені різні форми участі Європарл. у сфері зовн. зносин: від консульт. до надання згоди на ті чи інші дії у цій сфері. Він також має певні повноваження у бюджетній сфері- надає згоду на ухвалення Радою заходів з реалізації системи власних ресурсів.

Європейська Рада є органом стратегічного планування розвитку європ. інтеграції. До її складу входять керівники держав або урядів держав-членів, її голова та голова Комісії. У її роботі бере участь Високий представник Союзу із зовн. Справ і політики безпеки. Вона збирається на свої чергові засідання принаймні двічі на рік.

Основні напрями діяльності стосуються стратегічного планування розвитку Союзу, зовнішньополітичної сфери, ухвалення постанов, а також урегулювання суперечок між державами- членами. Більшість постанов ухвалюються у формі рішень, які мають обов*язковий характер. Більшість повноважень зосереджена у зовнішньополітичній сфері, у якій визначаються стратегічні інтереси, фіксуються цілі та орієнтири.

Під її керівництвом здійснюється перегляд положень установчих договорів, вирішуються суперечки між державами-членами, вона визначає крітерії вступу до Союзу.

Рада є єдиним інститутом об*єднання, який наділений широкою компетенцією для регулювання інтеграційних процесів у межах усіх сфер діяльності ЄС. Вона є представницьким органом держав-членів. До її складу входить по одному представнику від кожної держави на міністерському рівні. Залежно від предмета обговорення формуються різні склади Ради. Функції колективного голови виконують представники одразу трьох держав-членів, які обіймають цю посаду впродовж 18 місяців.

Рада проводить свої засідання кілька разів на місяць. Свої постанови Рада ухвалює одноголосно або більшістю голосів. Вона відіграє ключову роль як у вирішенні проблем внутрішнього життя об*єднання, так і в регулюванні його діяльності (фінансування Союзу, організаційні та кадрові питання; внутрішня політика, громадянство ЄС, вільне пересування товарів і т.д.). Рада здійснює свої функції самостійно або разом з іншими інстітутами: разом з Європарл. виконує законодав. і бюдж. функції.

Комісія є інтитутом, який виступає захисником інтересів Союзу в цілому. До її складу входять 27 чиновників, яких називають комісарами. Вони обираються на 5 років з правом переобрання. Комісія проводить свої засідання раз на тиждень у Брюселі. Роботою керує її голова. Особливим є статус Високого представника. Його призначення здійснюється Європ. Радою після після погодження з головою Комісії.

Апарат Комісії скад. з департаментів- генеральних дирекцій. Кожен комісар відповідає за конкретну сферу діяльності ЄС- екон. або фінансову політику, с/г і т.д. Найбільш вагомими є повноваження Комісії у сфері антимоноп. законодавства, спільної торговельної політики тощо.

Суд ЄС включає Суд, Загальний Суд і спеціалізовані суди. Між ними існують відносини субординації.

Європейський центральний банк відповідає за європ. Валютну політику. Він тісно спрівпрацює з національними банками держав-членів. Разом вони утворюють Європ. Систему центральних банків. Завдання ЄСЦБ полягає у визначенні грош. політики Союзу, проведенні валютн. операцій, зберіганні офіц. валютн. резервів держав-членів і управлінні ними, сприянні нормальному функціонуванню платіжних систем. ЄЦБ здійснює управін., виконавчу, оперативну, консульт., контрольну функції.

Рахункова палата має забезпечувати перевірку рахунків Союзу. У її складі 27 членів, які призначаються Радою після косультації з Європарламенті на 6 років з правом переобрання. При виконанні своїх повноважень члени Рахунк. Палати не повинні отримувати жодних інструкцій від будь-якого уряду чи будь-якого органу. Основні повноваження охоплюють: перевірки звітів про всі доходи та видатки ЄС, розгляд звітів про всі доходи і всі видатки органів ЄС, підготовку спеціальних звітів щодо певних питань тощо.

Економічний і соціальний комітет склад. з представників організацій роботодавців, найманих працівників та інших суб*єктів, які належать до громадянського суспільства. Усього в ЕСК можуть засідати не більше 300 членів, які призначаються на 5 років.

Комітет регіонів представляє в Євросоюзі інтереси регіональних і місцевих спільнот, до його складу входять до 350 членів.

35. Система органів європейських інтеграційних організацій.

См. 34