- •Тема 1: ризики в маркетингу
- •Тема 1.1: Загальні питання теорії ризику
- •§1. Невизначеность – фактор виникнення ризику
- •§2. Ризик у маркетингу
- •§3. Об'єктивні маркетингові ризики
- •§4. Суб'єктивні маркетингові ризики
- •Тема 1. 2: Основні засади управління економічним ризиком
- •§1. Принципи управління ризиком
- •§2. Основні способи управління ризиком
- •§3. Узагальнена процедура управління економічним ризиком
- •§4. Прийняття рішень з урахуванням ризику
- •§5. Використання експерименту як чинника зниження ризику
- •§6. Таблиця рішень
- •§7. Ризикостійкість підприємства
- •Практикум 1: Якісний аналіз ризику Фактори якісного аналізу ризику
- •Завдання для самостійної роботи
- •Теми рефератів:
- •Тема 2: методи кількісної оцінки маркетингових ризиків
- •§1. Статистичний метод
- •§2. Метод використання дерева рішень і ймовірнісного підходу
- •§3. Метод експертних оцінок
- •§4. Теорія ігор
- •§5. Метод аналізу чутливості проекту
- •§6. Метод аналогій
- •§7. Аналіз ризику методами імітаційного моделювання
- •§8. Аналіз ризику можливих збитків
- •Практикум 2: Кількісний аналіз ризиків
- •Розв’язання.
- •Розв’язання
- •Розв’язання
- •Розв’язання
- •Алгоритм розв’язання
- •Розв’язання
- •Тема 3: теоретико – ігрова модель ризику
- •Елементи теорії ігор §1. Основні поняття теорії ігор
- •§2. Графічний спосіб розв`язання гри
- •Практикум 3: Елементи теорії ігор
- •Розв’язання
- •Теретико – ігрова модель ризику
- •§1. Критерії обґрунтування прийняття рішень
- •§2**. Інформаційний підхід до обґрунтування прийняття раціонального маркетингового рішення
- •Розв’язування задач.
- •Завдання для самостійної роботи
- •Тема 3.3: Загальна ієрархічна модель
- •§1. Сутність проблеми багатокритеріальності
- •§2. Поняття загальної ієрархічної моделі
- •2.1 Методи нормалізації
- •2.2. Врахування ряду пріоритетів
- •Розв’язування задач.
- •Завдання для самостійної роботи
- •Теми рефератів
- •Тема 4: Ризик та елементи теорії корисності
- •§1. Концепція корисності
- •§2. Поняття лотереї
- •Аксіоми теорії лотерей
- •§3. Сподівана корисність
- •§4. Схильність – несхильність до ризику
- •§5*. Продаж і купівля лотерей
- •Практикум 6 : Ризик з урахуванням корисності
- •Розв’язання
- •Розв’язання
- •Розв’язання
- •Теми рефератів
- •Тема 5: логістичні ризики
- •§1. Логістичні системи
- •§ 2. Логістичні ризики
- •§3. Аналіз логістчних мереж як мереж комплексу робіт
- •Практикум 7: Аналіз ризиків у логістичній системі
- •Класифікація логістичних витрат:
- •Завдання для самостійної роботи
- •Теми рефератів
- •2. Завдання для самостійної роботи
- •Завдання групам аналітиків:
- •Завдання для груп експертів:
- •3. Контроль та оцінювання.
- •Завдання для самостійної роботи
- •Оцінити річний дохід для таких альтернатив:
- •Приклади типових завдань для модульного контролю
- •Афоризми й приказки про ризик
Тема 1. 2: Основні засади управління економічним ризиком
§1. Принципи управління ризиком
Управління ризиком має забезпечити оптимальне для підприємця співвідношення результатів економічної діяльності та ризику, яким вона обтяжена. Необхідною умовою розв'язання проблеми ризику є чітке усвідомлення цілей діяльності фірми. Виходячи з конкретних цілей, слід здійснювати збирання, обробку та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми в минулому та в поточному періоді, а також прогнози щодо майбутнього.
Управління ризиком у широкому сенсі — це процес виявлення J й оцінювання ризиків, а також вибір методів та інструментів управління для оптимізації ризику. Це необхідність використовувати в управлінській діяльності різноманітні підходи, процеси, заходи, які дають змогу певною мірою (наскільки це можливо) прогнозувати можливість настання ризикованих подій і домагатися зниження ступеня ризику до допустимих меж.
Необхідно визначити основні принципи процесу управління ризиками :
принцип максимізації, який передбачає прагнення найширшого аналізу можливих причин і чинників виникнення ризику, тобто цей принцип наголошує необхідність зведення рівня невизначеності до мінімуму.
принцип мінімізації означає, що управлінці намагаються звести до мінімуму, по-перше, спектр можливих ризиків, і, по-друге, мінімізувати рівень впливу ризику на свою діяльність.
принцип адекватності реакції полягає в необхідності адекватно і швидко реагувати на зміни, які можуть призвести до виникнення ризику.
принцип прийняття — управлінці (підприємці) можуть прийняти на себе лише обґрунтований ризик.
§2. Основні способи управління ризиком
Розглянемо способи управління ризиком, які є найуніверсальнішими й найпоширенішими у практичній діяльності. Головним серед них вважають зниження ступеня ризику – оптимізацію ризику, яку можна здійснювати або шляхом його передачі, тобто зовнішніми способами, або за допомогою внутрішніх ресурсів (самострахування), розподілу фінансових, матеріальних коштів за принципами лімітування, диверсифікації, тобто внутрішніми способами. До внутрішніх способів зниження ризику відносять також здобуття додаткової інформації.
До прийомів зниження ступеня ризику відносять:
уникнення;
попередження;
прийняття (збереження чи навіть збільшення) ступеня ризику;
зниження ступеня ризику (оптимізація).
Уникнення ризику означає просте ухилення від певного заходу, обтяженого надмірним (катастрофічним) ризиком. Таке рішення приймається у випадку невідповідності принципам управління ризиками. Наприклад: рівень можливих утрат, а також додаткові витрати, пов'язані зі зменшенням ризику чи передачею ризику іншій особі, неприйнятні для підприємця; рівень можливих утрат значно перевищує очікувану віддачу (прибуток) тощо.Уникнення ризику є найбільш простим і радикальним напрямом у системі управління ризиком. Воно дозволяє цілком уникнути можливих втрат і непевності. Разом з тим, як правило, уникнення ризику означає для підприємця відмову від прибутку. Тому за необгрунтованої відмови від заходу (проекту), пов'язаного із ризиком, мають місце втрати від невикористаних можливостей.
Попередження ризику – доволі ефективний спосіб, який, утім лише в окремих випадках дає змогу зменшити (уникнути) ризику в менеджменті.
Прийняття (збереження чи збільшення) ступеня ризику – ситуація, коли ризик залишають на розсуд менеджера (інвестора), тобто на його відповідальність. Вкладаючи засоби в конкретну справу, менеджер має бути впевненим, що є можливості покриття можливих збитків або ж вони йому не загрожують. Збереження ризику найчастіше означає відмову від дій, спрямованих на компенсацію збитку, чи його компенсація з якихось спеціальних джерел (фонд ризику, фонд самострахування, кредити і т.д.).
Передача ризику – передача відповідальності за нього третім особам (часто за винагороду) за збереження існуючого рівня ризику або шляхом його розподілу, або через механізм зовнішнього страхування.. Це означає, що підприємець передає відповідальність за ризик комусь іншому, наприклад, страховій компанії. У цьому випадку передача ризику здійснюється шляхом страхування ризику. Передача ризику можлива також шляхом укладання ф'ючерсного контракту. Ф'ючерси дають змогу передавати ризик несприятливої зміни цін у майбутньому протилежній стороні торговельної угоди. Крім того, можна виокремити розподіл ризику, який полягає в тому, щоб, наприклад, покласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасника реального інвестиційного проекту, який здатен його контролювати краще за інших.
Для зниження ступеня ризику застосовуються різні прийоми, найпоширеніші з них:
профілактика господарських ризиків;
диверсифікація;
лімітування;
самострахування;
страхування;
страхування від валютних ризиків;
хеджування;
одержання додаткової інформації про вибір і результат;
одержання контролю над діяльністю в пов'язаних галузях;
• урахування і оцінка частини використання специфічних фондів компанії в її загальних фондах та ін.
У системі заходів для управління ризиками на підприємстві основна роль належить їх профілактиці (рис.2).
Рис. 2. Основні форми профілактики ризиків
Диверсифікація є найбільш обґрунтованим і відносно менш витратним способом зниження ступеня економічного ризику в діяльності підприємстваі, вона полягає в розподілі зусиль і капіталовкладень між різноманітними видами діяльності, безпосередньо не пов'язаними один з одним. У такому випадку, якщо в результаті непередбачених подій один вид діяльності буде збитковий, то інший може приносити прибуток.
(Як відомо, до зовнішніх факторів ризиків відносяться процеси, що відбуваються в економіці країни в цілому, воєнні дії, цивільні хвилювання, інфляція і дефляція, зміна дисконтної ставки, зміна відсоткових ставок по депозитах, кредитах у комерційних банках і т.д. Ризик, зумовлений цими процесами, не можна зменшити за допомогою диверсифікації).
Як напрями диверсифікації ризиків можуть бути використані:
• диверсифікація різних видів діяльності передбачає використання альтернативних можливостей одержання доходу і прибутку від різних видів господарських операцій;
• диверсифікація постачальників товарів:. передбачає забезпечення розмаїтості комерційних партнерів з постачання на підприємство основних груп товарів;
• диверсифікація асортименту продукції, що випускається.
• диверсифікація портфеля цінних паперів: передбачає розмаїтість цього портфеля за окремими видами і емітентами цінних паперів (не змінюючи при цьому критеріальних цілей формування цього портфеля);
• диверсифікація депозитного портфеля: передбачає розміщення великих сум тимчасово вільних грошових активів підприємства на депозитне зберігання в декількох банках (не змінюючи при цьому істотно умови їх розміщення).
Одним з добре відомих шляхів диверсифікації є вертикальна диверсифікація, яка характеризується розширенням і розгалуженням компонентів, частин і матеріалів. Горизонтальну диверсифікацію характеризують введення нових продуктів тоді, коли вони жодним чином не відповідають існуючій номенклатурі продукції, і набувають місій, які відповідають ноу-хау компанії і її досвіду в технології фінансах і маркетингу. Завдяки бічній диверсифікації можна виходити за межі галузі, в якій функціонує компанія. Якщо вертикальна і горизонтальна диверсифікації, по суті, є стримуючими (в тому сенсі, що вони обмежують сферу інтересів), то бічна диверсифікація навпаки, сприяє її розширенню. Цим самим компанія заявляє про свій намір змінити свою існуючу ринкову структуру.
Лімітування — це встановлення ліміту, тобто граничних сум затрат, продажу, кредиту і т.ін. За такими видами діяльності і господарських операцій, що можуть постійно виходити за встановлені межі припустимого ризику, цей ризик лімітується шляхом установлення відповідних економічних і фінансових нормативів. Система таких нормативів, що забезпечують лімітування економічних ризиків, може включати:
максимальний обсяг комерційної операції по закупівлі товарів, що укладається з одним контрагентом;
максимальний розмір сукупних запасів товарів на підприємстві (запасів поточного поповнення, сезонного збереження, цільового призначення);
• максимальний розмір споживчого кредиту, наданого одному покупцю (у рамках диференційованих груп покупців чи груп товарів);
• мінімальний розмір оборотних активів у високоліквідній формі (з виділенням їхньої суми у вигляді готових коштів платежу);
• граничний розмір використання позикових коштів в обороті (чи їхня частка в загальній сумі використовуваного капіталу);
• максимальний розмір депозитного внеску, що розміщується в одному комерційному банку, та ін.