ВСТУП

Термін «договір» має безліч значень. Під договором розуміють іюридичний факт, що лежить в основі зобов'язання, і само договірнезобов'язання, і документ, в якому закріплений факт встановленнязобов'язального правовідносини. Саме у функції закріплення волі сторіні їх взаємних зобов'язань беруть початок витоки виникнення договору.

Розвиток різних форм спілкування між людьми висунуло потребу внадання їм можливості за погодженої сторонами волі використовуватизапропоновані законодавцем або самим створити правові моделі. Такимимоделями і стали договори (контракти). Протягом певного часуделікти та договори були єдиними визнаними державоюпідставами виникнення зобов'язань.

У період розквіту Римського права ставала все більш ясною вузькістьдвочленну формули підстав виникнення зобов'язань, і відповідно Юстиніаном, а слідом за ним Гаєм була висловлена ідея про необхідність, попринаймні, ще двох груп підстав: квазі-деліктів та квазі-договорів. Однак і за цих умов, коли вже визначилося четирехчленное поділцивільних зобов'язань, договір продовжував відігравати чільну роль у їхсистемі.

У нашій країні аж до недавнього часу основна маса договорів -ті, які зв'язували між собою головних учасників тодішньогоекономічного обороту - державні, а також кооперативні й іншігромадські організації, - полягала на виконання або виконанняпланових актів. Воля контрагентів у таких договорах складалася під прямимабо непрямим впливом вихідних від державних органів завдань. Тимсамим договір втрачав свій основний, що конструюють ознака: він лише звеликою часткою умовності міг вважатися результатом досягнутогоконтрагентами згоди. Іншого і бути не могло, якщо взяти до уваги, що плановийакт визначав у вигляді загального правила, які саме організації, про що,коли і якому обсязі повинні були укладати договори на передачу товарів,виконанні робіт чи наданні послуг. Наочним прикладом служили, вЗокрема, договори безпосередньо опосередковані руху товарів уобороті.

Послідовно змінилися Положення про поставки продукціївиробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарівнародного споживання, а одно що передували їм основні умовипоставки окремих видів продукції включалися вказівки на заборонупідприємствам укладати договори поставки за відсутності планового актарозподілу продукції і товарів або понад зазначені в ньому обсягів, а такж відмови від укладання договорів на постачання виділених їм товарів (продукції).

Максимальне обмеження значимості договірної моделі як такоїсприяла те, що майже всі діяли в цій галузі норми носилиабсолютно обов'язковий (імперативний) характер. У цьому зв'язку Ф. Фельдбрюггерсправедливо зазначає, що панували в нашій країні напрямкирозвитку соціалістичної економіки на основі адміністративних приписівзалишало на частку обов'язкового права не мають важливого значення завданнярегулювання дрібних угод між громадянами.

Тенденція до підвищення ролі договору, характерна для всього сучасногоцивільного права, стало з'являтися в останні роки в дедалі більшійобсязі і в сучасній Росії. Ця тенденція в першу чергу пов'язана зкорінний перебудовою економічної системи країни. Ключове значення длятакої перебудови мало визнання приватної власності і поступовезаняття нею командних висот в економіці, звуження до необхідних междержавного регулювання господарської сфери, встановлення свободивибору контрагентів і реалізації інших основ нового цивільногозаконодавства, про які йде мова в П.1ст.1 Цивільного кодексу 1994 - 1995 рр.. (Надалі ЦК).

Новий ЦК не тільки проголосив «свободу договорів», але й створивнеобхідні гарантії для здійснення. Визнання з боку ГК збільшеноюзначущості договорів знайшло своє формальне вираження в тому, що тільки піддругий його частини із загального числа 656 статей, що регулюють окремі видизобов'язань, близько 600 присвячено окремим видам договорів. Вже одне цеприблизно в троє перевершує набір спеціальних «договірних» статей вцивільному кодексі 1964р. Дана тенденція повністю підтверджуєвисловлену ще в ще в ХIХ столітті думку щодо перспектив розвиткуцивільного права, що полягає в тому, що «договір буде займати дев'ятьдесятих чинних кодексів, а коли-небудь йому будуть присвячені в кодексахусі статті від першої до останньої ». У зв'язку з цим вже в сучаснійцивільно-правовій літературі справедливо підкреслюється, що практичновесь текст Цивільного кодексу вирішує завдання регулювання договорів.

Чинний Кодекс є солідною нормативною базою для конкретноїперебудови системи цивільного права в цілому, а з нею всієї тієї областівідносин яка за класифікацією Ульпіана є приватнеправо. ГК прямо називає близько 30 законів, з яких приблизно 20припадають на частку актів, присвячених договорами (закони про іпотеки,поставки товарів для державних потреб, електропостачанні, підряд длядержавних потреб, страхуванні, а також транспортні статути і кодекси іін.)

Існування такої кількості нормативних актів, присвячених договоруі пов'язаних з ним відносин, прямо свідчить про незаперечному йогозначенні в сучасному цивільному праві.

Договір - це найбільш оперативне і гнучкий засіб зв'язку міжвиробництвом та споживанням, вивчення потреб і негайногореагування на них з боку виробництва. У силу цього саме договірно -правова форма здатна забезпечити необхідний баланс між попитом іпропозицією, наситити ринок тими товарами, яких потребуєспоживач. Договір дозволяє учасникам економічного обороту відчужуватизайві або непотрібні їм матеріальні цінності, отримуючи натомість їхвідповідний грошовий еквівалент або необхідні їм матеріальні блага унатуральної нормі. За допомогою договору громадяни на свій розсудвитрачають отримані у вигляді заробітної плати, доходів відпідприємницької діяльності та інших доходів грошові кошти,купуючи на них ті цінності, які здатні задовольняти їхіндивідуальні матеріальні і культурні потреби.

На мій погляд цивільно-правовий договір на сьогоднішній день єоднією з найбільш поширених форм організації взаєминучасників цивільного обороту, тобто відносин, що регулюютьсяцивільним законодавством.

I. Основні положення про укладення договору

відповідно до п. 2 ст. 1 ГК громадяни та юридичні особи набуваютьі здійснюють свої цивільні права своєю волею й у своєму інтересі, тоє в основі укладання договору лежить принцип вільного волевиявленнясторони, яка бажає укласти договір. Відповідно для визнаннядоговору укладеними належним чином необхідна відповідність волісторони (тобто наслідків, результатів, до яких насправді прагнеособа) і його волевиявлення (тобто наслідків, результатів, на які вонапогоджується під час здійснення угоди). Якщо після укладення договору будевстановлено невідповідність волі сторони її волевиявленню (наприклад,здійснення угоди під впливом помилки або обману, насильства, погрози іт.д.), то такий договір буде визнано недійсним

Відповідно до норм, заставленими законом (ст. 432 ЦК), договірвважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто угоди щодоусіх істотних умов договору. Крім того, договір має бутиукладений в певної, передбаченої законом формі. Договір може бутиукладено у вигляді одного документа, підписаного сторонами, а також шляхомобміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпному,телефонного, електронного чи іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити,що документ виходить від сторони за договором (ст. 434 ГК РФ). 1

Договір укладається шляхом направлення оферти однією зі сторін і їїакцепту іншою стороною. Відповідно до цього сторона, яка робитьпропозиція укласти договір, іменується оферентом, а сторона, що приймаєпропозицію, акцептантом. Договір вважається укладеним, коли оферентаотримає акцепт від акцептанта. Таким чином, можна виділити три основніетапи укладення договору:

1. Напрямок однією стороною оферти;

2. Розгляд іншою стороною оферти та її акцепт;

3. Отримання акцепту стороною, яка направила оферту.

Вважаю за необхідне розглянути ці етапи більш детально.

1. Оферта, направлення оферти

Про оферти як такий йде мова в ст. 435-437 ГК. У зазначених статтяхвизначається, по-перше, що являє собою оферта, по-друге, яківимоги пред'являє до неї законодавець, по-третє, які породжені неюнаслідки і по-четверте, як слід відмежувати оферту від суміжнихправових понять.

Під офертою розуміється пропозицію укласти договір (ст.435 ЦК) .1 Заформі оферта може бути будь-якою: лист, телеграма, факс, і тд. Офертою може служити і розроблений стороною, що пропонує укластидоговір, проект такого договору. По своїй же суті офертою є непросто пропозиція, а пропозиція, яка відрізняє рядіндивідуалізують ознак і яке тягне за собою встановлені взаконі правові наслідки як для того, від кого вона виходить (оферента),так і для адресата (акцептанта) .2 Оскільки наслідки, про які йдемова, досить суттєві для обох - оферента і акцептанта, до офертипред'являються вельми суворі вимоги. При їх недотримання з неї невипливає ніяких правових наслідків.

Перша вимога - достатня визначеність оферти. Цеприпускає, що з неї адресат здатний зробити правильний висновок про волюоферента. Будь-яка невизначеність, що стосується різних елементів майбутньогодоговору - вказівки сторін, їх прав і обов'язків, а також предметдоговору викликає можливість різного розуміння змісту оферти. Цеможе спричинити за собою втрату офертою свого призначення.

Друга вимога належить до спрямованості оферти: вона повиннавиражати намір особи, яка виступає з пропозицією, вважати себещо уклали договір на умовах, зазначених у договорі з адресатом, ввипадку, якщо останній прийме пропозицію. Зазначена вимога означає,що оферта повинна бути складена таким чином, щоб дозволити адресатовізробити висновок: для укладення договору достатньо вираження збігається зофертою волі їм самим - адресатом.

Третя вимога відноситься до змісту оферти: ст. 435 ГКприпускає, що оферта має охоплювати всі такі умови, якіоднозначно визначені як істотні у ст. 432 ГК або випливають з нее. 3 Вказаний в оферти набір умов є максимальним. Отже, після того, як адресат прийме пропозицію, оферента не зможе змінювати набірумов, що містяться в оферти. У кінцевому рахунку сенс цього найважливішоговимоги до оферти полягає в тому, що вона, за висловом Л. Еннекцеруса, «Повинна бути настільки визначена, щоб можна було шляхом її прийняттядосягти угоди про все договорі ».1

Четверте вимога пов'язана з адресність оферти. Інакше кажучи, з неїповинно бути ясно, до кого саме вона звернена. P.O. Халфина вважала, що «Пропозиція не може розглядатися як оферта. оскільки тут ще невстановлений один з суттєвих елементів договору - його сторона »2. Їїпозицію підтримав Ф.І. Гавзе.3

За відсутності будь-якого із зазначених вище ознак пропозиція можерозглядатися тільки як виклик на оферту (запрошення робити оферту).

Оферта набуває обов'язкове значення для направив її особи змоменту отримання такої оферти адресатом.

За загальним правилом оферта, отримана адресатом, є безвідкличної,тобто не може бути відкликана протягом строку, зупиненого для їїакцепту, якщо інше не передбачено самою офертою або не випливає зістоти пропозиції чи обстановки, в якій воно було зроблено (ст.462 ЦК). Однак якщо повідомлення про відкликання оферти надійшла раніше абоодночасно із самою офертою, те оферта вважається не отриманою (п. 2ст.435 ЦК).

Особливим видом оферти є публічна оферта. Під публічною офертоюрозуміється що містить всі істотні умови договору пропозицію, зякого вбачається воля особи, що робить пропозицію, укласти договірна вказаних у пропозиції умовах з будь-яким, хто відгукнеться (п. 2 ст. 437 ПК). У цьому випадку пропозиція укласти договір звернена не доневизначеному колу осіб, а до будь-якого і кожному. Тому перше, хтовідгукнеться на публічну оферту, акцептує її і тим самим знімаєпропозицію. Таким чином, юридичні наслідки визнання пропозиціїпублічною офертою полягають в тому, що особа, яка вчинила необхіднідії з метою акцепту оферти (наприклад, надіславши заявку навідповідні товари), в праві вимагати від особи, яка зробила такепропозиція виконання договірних зобов'язань.

У оферті виражена воля лише однієї сторони, а, як відомо, договірукладається за волевиявленням обох сторін. Тому вирішальне значення воформлення договірних відносин має відповідь особи, що отримала оферту, прозгоду укласти договір.