Література

Внешнеторговне сделки. Сосі. Гринько Й. С. — Сумн: Орион, 1994. - С. 61-72.

Демиденко В. В. Міжнародно-правова основа національного морсько­го права України (теоретичні аспекти). — Одеса: AT БАХВА, 1995.

Демиденко В. В. й др. Морское право УкраиньІ. — Одесса: АО БАХВА, 1996.

Хачатурян А. Г. Унификация коллизионннх норм в международном частном праве. — К.: Наук, думка, 1993. — С. 14.

Зобов'язальне право (Авт. гл. Луць В. В.) — К: Юрінком Інтер, 1998. - С. 572-609.

Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право. — К.: Либідь, 1995. — С. 106-114.

А також:

Лебедев С. Н. Унификация правового регулирования международннх хозяйственннх отношений (некоторне общие вопросьі) // Юридические аспекти осуществления внешнезкономических связей: Труди кафедри международного частого й граждан-ского права МГИМО. — М., 1979. — С. 19 й далее; Шмитг-гофф К. М. Зкспорт: право й практика международной торгов-ли: Пер. с англ. — М.: Юрид. лит., 1993. — С. 281—340.

316

Розділ XIV ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ІЗ ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ

§ 1. Умови настання деліктного зобов'язання в національних правових системах

Деліктним зобов'язанням у міжнародному приватному пра­ві є правовідношення з "іноземним елементом", зміст якого полягає у праві чи обов'язку потерпілої особи вимагати в ме­жах та способами, вказаними у нормах джерел права, віднов­лення чи компенсації порушених прав особою, що протиправ­ними діяннями заподіяла шкоду потерпілому (делінквентом). Аналіз джерел права правових систем свідчить про те, що умовами виникнення зобов'язань з делікту є: 1) заподіяння шкоди особі чи майну; 2) протиправність діяння; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою делінквента та заподія­ною шкодою; 4) вина делінквента. Іноді відповідальність за делікт може наставати за меншої кількості умов.

Шкода — це не тільки умова виникнення деліктного зо­бов'язання у будь-якій правовій системі, а й міра деліктної відповідальності¹. За відсутності шкоди не можна говорити про виникнення зобов'язання з делікту. Але трактування шко­ди не є однозначним та абсолютно визначеним у всіх правових системах. Традиційно під шкодою розуміють несприятливі, негативні наслідки, які настають із порушенням чи зменшен­ням належних потерпілому майнових чи особистих немай-нових прав.

Для відшкодування шкоди в більшості правових систем за­стосовують: відновлення попереднього стану пошкодженої речі; заміну речі аналогічною; грошову компенсацію; вчинення інших дій, що свідчили б про компенсацію шкоди, яку не­можливо оцінити в грошах, скажімо, публікацією спростуван­ня інформації. У більшості держав шкода підлягає відшкоду­ванню повністю. Тобто відшкодовуються прямі збитки, упу­щена вигода, немайнові, моральні збитки. Обмеження можуть

Шевченко Я, Н., Собчак А. А. й др. ПовьІшеІІие роли гражданско-правовой ответственности в охране прав й интересов граждан й организаций. — К.: Наук, думка, 1988. - С. 166.

317

установлюватися законом. Визначення розміру збитків часто є досить складним процесом, особливо за визначення збитків, заподіяних здоров'ю, коли іноземці залишають країну, не про­йшовши відповідного медичного обстеження; за оцінки збит­ків, завданих автотранспорту, коли виникає питання віднов-лювального ремонту в межах держави, де заподіяна шкода, чи в межах іншої держави; за обчислення у грошовому еквівален­ті немайнової, в т. ч. моральної, шкоди. Водночас слід врахо­вувати обгрунтованість вирахування суми збитків у грошах у зв'язку з постійним коливанням курсу валют. "Вирішення за­значених питань переважно залежить від позиції суду.

Викладене є характерним для шкоди як умови настання деліктного зобов'язання у правових системах "сім'ї континен­тального права". Для цієї "сім'ї" характерною є й компенсація немайнової шкоди. Законодавство може вказувати на її від­шкодування, обмежуючи певними випадками (наприклад, статті 6, 7, 440^і Цивільного кодексу України; ст. 354 Цивіль­ного кодексу Угорщини, ст. 445 Цивільного кодексу Польщі). Так, ст. 847 німецького Цивільного зводу вказує, що у випадку заподіяння тілесного ушкодження, протиправного позбавлен­ня волі, посягання на жіночу честь суд має право призначити потерпілій особі деяку справедливу винагороду за немайнову шкоду.

В інших державах законодавство не згадує про майновий чи немайновий характер шкоди, як це є, скажімо, у стат­тях 1382, 1383 Цивільного кодексу Франції. Проте тут суди все ж задовольняють позови про відшкодування немайнової, в т. ч. моральної, шкоди. Приміром, компенсації підлягає мо-ра;л>на шкода, заподіяна батькам внаслідок смерті їх дитини в залізничній катастрофі. Чоловікові відшкодовуються моральні збитки за порушення дружиною подружньої вірності, причому відшкодування присуджується з особи, яка вчинила перелюб­ство з цією жінкою. Норми щодо грошової компенсації мо­ральної шкоди не передбачені й Цивільним кодексом Іспанії, але суд може встановлювати таку компенсацію, грунтуючись на принципах права.

У правових системах вказаної "сім'ї" моральна шкода від­шкодовується й тоді, коли ушкодження здоров'я є тривалим чи сильно утруднює участь потерпілого в суспільному житті, або іншим способом погіршує життя цієї особи (ст. 354 Ци­вільного кодексу Угорщини). Відповідно до одного з роз'яс­нень Верховного суду Болгарії компенсації підлягає моральна шкода, що виразилась у стражданнях та втраті моральної

318

підтримки близькими, родичами потерпілого внаслідок його смерті.

У "сім'ї континентального права" відшкодовують також не-майнову шкоду, заподіяну внаслідок: приниження особистої гідності; зменшення ділового авторитету, престижу фірми; дифамації (поширення відомостей, які ганьблять особу, хоч і відповідають дійсності, але ця особа прагне зберегти певну таємницю особистого життя); моральних страждань, надмір­них хвилювань, викликаних втратою речі — пам'ятки про близьку людину, яка померла; зменшення шансів молодої жінки вдало вийти заміж через утворення на її тілі рубців після травми чи іншого зменшення можливості досягнення успіху в майбутньому; збільшення витрат на певні цілі в разі заподіяння тілесних ушкоджень і т. ін.

Вимога відшкодувати немайнову шкоду може заявлятися разом із майновими вимогами (наприклад, про відновлення порушених прав споживача) або ж самостійно (скажімо, за дифамації). Водночас законодавство майже всіх правових систем не наводить чітких критеріїв, за якими суд повинен визначати право відшкодовувати немайнові збитки позиваче­ві. Так, цивільне законодавство Болгарії, Мексики передбачає, що відшкодування немайнових збитків визначається судом "по справедливості''. Уникнути оцінних критеріїв у таких си­туаціях неможливо.

Вимоги про відшкодування моральних збитків заявляються тільки потерпілим. Кредитори не можуть заявити за нього такий позов навіть у випадку його банкрутства, коли до кре­дитора переходять усі права вимоги, в т. ч. і право на заявлен-ня позову. Якщо потерпілий за життя не вимагав відшкоду­вання йому немайнових (моральних) збитків, то його спад­коємці також не мають права заявляти такий позов. Проте судовій практиці окремих держав, зокрема Франції, заявлення вказаних позовних вимог є відомим.

Законодавство правових систем "сім'ї континентального права" передбачає умови, за яких суд може зменшити розмір відшкодування, взявши до уваги матеріальний стан особи, яка заподіяла шкоду, і потерпілого, ступінь їхньої вини (ст. 44 Зобов'язального закону Швейцарії).

У "сім'ї загального права" розуміння змісту поняття "май­нова шкода" є практично таким же, як і в "сім'ї континенталь­ного права". Водночас тут відоме поняття "номінальна шкода", яке використовується судом у випадках, коли позивач не за­знав реальних збитків. За наявності обставин, що особливо обтяжують вину відповідача, суд може присудити з нього

319

винагороду "у вигляді покарання" чи "для прикладу". Таке може трапитися тоді, коли позов спрямований передовсім на встановлення права позивача, а не на відшкодування йому майнової шкоди, якої фактично не було чи розмір якої не можна встановити. "Номінальна" винагорода присуджується незалежно від суми дійсно завданих збитків. У державах "сім'ї загального права" суди уникають розглядати питання про від­шкодування моральної шкоди, оскільки це пов'язано з використанням достатньо складних методик розрахунків роз­міру відшкодування.

Обов'язок доказування наявності шкоди лежить на позива­чеві. Якщо суд виносить рішення відшкодувати шкоду, то він не обговорює питання про те, як позивач повинен розпоря­дитися отриманою сумою. Це стосується відшкодування як майнової, так і немайнової шкоди.

У системі мусульманського права відшкодовуються шкода, заподіяна майну та особі, прямі збитки й упущена вигода. Для зобов'язань, що виникають із деліктів, цій системі права відо­мою є майбутня шкода (негативні наслідки, що можуть вияв­лятися через деякий час). Немаинова, в т. ч. моральна, шкода почала компенсуватися після впливу на цю систему законо­давства держав "сім'ї континентального права". Так, ст. 222 Цивільного кодексу Єгипту хоч і вказує на принципову до­пустимість відшкодування моральної шкоди, проте не визна­чає випадків, коли таке відшкодування є можливим.

За національною правовою системою Японії шкода також поділяється на майнову та моральну. Відшкодовуються пряма шкода й упущена вигода. Оскільки специфікою заподіяних збитків іноді може бути довгочасний чи пожиттєвий розлад здоров'я, законодавство Японії передбачає таку форму від­шкодування, як пожиттєва пенсія, та альтернативну їй — одноразова виплата. Практика судів цієї держави схиляється до останньої форми відшкодування збитків. Моральні збитки оцінюються з огляду на страждання, заподіювані звичайній особі, а також на підставі звичаю та принципу справедливості. Так, відшкодовуються моральні страждання, пов'язані з інва­лідністю, порушенням честі особи тощо. Проте якщо внаслі­док відшкодування шкоди потерпілий може безпідставно зба­гатитися, суд із присуджуваної суми відшкодування вирахо­вує суму можливої вигоди. Особа, яка повністю відшкодувала шкоду, набуває права власності на пошкоджений предмет. Тобто, за японським законодавством, як і за законодавством більшості правових систем, на делікт поширюється інститут заміщення (ст. 422 Цивільного кодексу Японії).

320

Специфічним у вказаній правовій системі є вирішення пи­тання відшкодування шкоди в разі смерті потерпілого. Близь­ким покійного відшкодовується майнова шкода у розмірі за­робітку, який він міг би отримати за весь період до його можливої природної смерті (береться до уваги середня трива­лість життя людини). При цьому з зазначеної грошової суми вираховуються кошти, що витрачалися б на життя самого по­терпілого. Водночас близьким покійного повинна надаватися й одноразова грошова компенсація. Останнє грунтується на рішенні Верховного суду Японії від 24 червня 1964 р.

Наступною умовою виникнення зобов'язань з делікту є протиправність діяння. Вона притаманна зобов'язанням, що виникають з деліктів у всіх правових системах, і передба­чається цивільним законодавством. Причому кількість нор­мативних актів із цього питання постійно зростає. У деяких правових системах протиправність діяння може визначатися судовою практикою, прецедентами, доктриною, звичаями, мораллю.

Протиправність може проявлятись у двох формах: дії та бездіяльності. Останнє поняття іноді передається іншим тер­міном, наприклад, "упущення". В усіх правових системах на протиправний характер дій вказується або безпосередньо в нормі права, або це випливає з принципів законодавства. Що ж до бездіяльності, то часто за формулювання умов деліктного зобов'язання цей термін не вживається. Проте майже всі пра­вові системи визнають протиправну бездіяльність умовою зобов'язання. Вважається, що її протиправний характер ви­значається невиконанням обов'язку, покладеного на особу законом.

Чимало правових систем як вид протиправності діяння виокремлюють зловживання правом, відповідно до якого обов'язок відшкодувати шкоду виникає у випадку, якщо суб'єктивне право здійснюється саме з метою заподіяння шкоди. У багатьох національних правових системах цивільні протиправні діяння поділяються на делікти та квазгделгкти (мовби делікти). В усіх державах передбачаються умови, які виключають протиправність, скажімо, крайня необхідність, необхідна оборона.

Вказане є характерним для правових систем "сім'ї конти­нентального права". Визначення загального поняття проти­правності діянь тут міститься в цивільних кодексах і застосо­вується до будь-яких фактичних складів деліктів (ст. 1382 Цивільного кодексу Франції). Воно конкретизується іншими актами держави. У зв'язку з цим виклад деліктів у законодав-