§ 5. Обхід закону в міжнародному приватному праві

Обхід закону в міжнародному приватному праві означає усвідомлене створення хоча б однією стороною правовідносин підстав для застосування закону тієї правової системи, яка більш "лояльно" визначає певний правовий статус. Так, різні принципи визначення "національності" суб'єктів господарсь­кої діяльності, установ, організацій дозволяють підпорядко­вувати їхній правовий статус законодавству тієї держави, яка є більш "поблажливою" в питаннях укладення й виконання господарських договорів, податкової, митної політики тощо.

У сфері особистого статусу обхід закону може мати місце у випадках, коли особи прагнуть узяти чи розірвати шлюб, вста­новити опіку чи піклування, усиновити за законом тієї право­вої системи, яка встановлює менш обтяжливе коло умов для

¹ СЗ СССР. - 1937. - № 186. - Ст. 108.

68

цього. Наприклад, для подачі заяви про розлучення законо­давством різних держав може встановлюватися неоднаковий термін проживання на їх території або ж узагалі такий термін не встановлюється.

Обхід закону найчастіше виникає у правових системах, де монополія держави обмежена; зі значною часткою приватної власності; з нечітким законодавчим визначенням принципу автономії волі сторін. Іноді обхід закону пов'язується з ви­користанням застереження про публічний порядок.

Різні правові системи неоднаково ставляться до обходу за­кону. В законодавстві деяких із них містяться норми, спрямо­вані на відвернення можливостей обходу закону щодо конк­ретних правовідносин (в Аргентині, США, Швейцарії). Судо­ва практика Франції обрала шлях визнання недійсною угоди, вчиненої в обхід закону.

У національному законодавстві України поняття "обхід за­кону" не вживається. Але, мабуть, ст. 48 Цивільного кодексу України ("Недійсність угоди, яка не відповідає вимогам зако­ну") охоплює й такі випадки врегулювання відносин. Проте в проекті Цивільного кодексу України встановлено наслідки обходу закону. Відповідно до ст. 1557 проекту кодексу угода та інші дії учасників відносин, що регулюються Цивільним кодексом України та спрямовані на те, щоб в обхід правил Книги восьмої про право, що підлягає застосуванню, під­порядкувати відповідні відносини іншому праву, є не­дійсними. У цьому разі застосовується право відповідної країни, яке підлягає застосуванню відповідно до правил згада­ної Книги.

Література

Корецкий В. М. Избранньїе труди. Кн. 1 / Ред. кол.: Денисов В. Н. й др. — К: Наук, думка, 1989.

Трутень В. В. Встановлювання іноземного права в міжнародному приватному праві: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 1996.

А також:

Левитин А. Б. Спорнне вопросн международного частного права (отснлка) // Учен. зал. ВИЮН. - 1957. - Вьш. 2/6.

Лущ Л. А. К вопросу о "квалификации" в международном част-ном праве // Советский ежегодник международного права. — 1979. - М.: Наука, 1980.

Лущ Л. А. Проблема квалификации в международном частном пра­ве // Советское государство й право. — 1947. — N° 9.

69

Розділ VI ПРАВОВИЙ СТАТУС ФІЗИЧНИХ* _ОСІБ

§ 1. Правові засади регулювання % статусу фізичних осіб у міжнародному прива^_НОМу

Серед суб'єктів міжнародного приватного _права важливе місце у правовідносинах займають фізичні %>со6и, правовий статус яких може бути різноманітним. У Д^ОКІ>рині, "законодав­стві, практиці до цих осіб застосовують поі^^ "іноземш" Воно вважається широким за змістом і вклю^-р _nv4riri ,_ _„ '

й. « м а ^^илк/ ojJK-Нл. ол aria-

ченням поняття: "Іноземний громадянин' , o^Qg^ g^ _грома. дянства" (апатрид), "особа з кількома Пюм^щянствами" (бі-патрид) та ін. Поняття, що виражаються в^_{Ісазаними} ^^ нами, не завжди визначаються у джерелах п^.^ _{та доктрині} держав. Якщо ж вони й містять такі визначен^д^ _{то останн}і _не

є однаковими.

Кожна держава визначає у власному закон^_{одавстві хто е н} громадянином. Тобто, враховуючи вимоги Нчаціонального за­конодавства, можна вирішити питання про т^ _яка ^q^ _{не є} громадянином цієї держави. Положення про визначення гро­мадянства особи закріплені в Європейській конвенції про гро­мадянство, схваленій Комітетом Міністрі^ Ради Євоопи 15 травня 1997 р. та відкритій для підписану _g 1997 p. Україна поки що не підписала _цієї Концепція, за якою іноземцем вважається oc^₀g _He мадянином цієї держави, превалює у більшо^^ д_ержав у них поняття "іноземець" включає поняття;. «_{іноземний} мадянин та особа без громадянства .

Сукупність прав, свобод та обов'язків іноземців _{державі} перебування, що гарантуються нею, утворюю^ _{їхнШ пра}в_овий статус, який у міжнародному приватному ^_{раві 4ac}£_{Q заде}_

жить вд: гшю

ні особи особи без громадянства, особи з кі^_ЬК(ша ^V_{Q н}_ ствами, біженці та ін.); 2) терміну перебувац^ ^_ав- _(ш)_ стійно проживають, тимчасово перебувають \. о\ „„_,, ___

s . * s /> ^ / МС ГИ

бування у державі (виконання службових^ о5о_в'_язків

жить від: 1) виду правового зв'язку особи з Д^ержгшою (інозем

приємницька діяльність; виконання певної ^ навчання, підвищення кваліфікації, стажування, лікувгу^ з_НахОдженн^

70

^V

у приватних справах тощо); 4) притаманності особам імуніте­тів і привілеїв (працівники дипломатичних і консульських установ).

Статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві майже завжди повністю підпорядковується законодавству держави перебування, тобто нормам конституцій держав, спе­ціальним законам про правовий статус іноземців, іншим нор­мативним актам. На іноземних громадян може поширюватись і дія законодавства держави їхнього громадянства, на осіб без громадянства — законодавство держави їхнього постійного міс­ця проживання. Статус цих осіб визначається також міжна­родними угодами. До них належать, зокрема, Конвенція про правовий статус біженців від 28 липня 1951 p., Конвенція про правовий статус осіб без громадянства від 28 вересня 1954 p., міжнародні угоди щодо прав та обов'язків фізичних осіб у конкретних правовідносинах.

Кожна держава, яка приймає іноземців, окрім правових норм повинна дотримуватися загальних міжнародно-правових принципів, тобто визнаних усіма державами обов'язкових норм міжнародного права, що їх закріплено: у Статуті ООН; Загаль­ній декларації прав людини 1946 p.; Міжнародних пактах про громадянські й політичні права, а також про економічні, соці­альні та культурні права 1966 p.; Підсумковому акті наради в Гельсінкі 1975 p., деяких інших. Так, принципу безумовної за­борони дискримінації, за ознаками раси, національності, грома­дянства, статі тощо у відносинах, що належать до міжнарод­них приватно-правових, прагнуть дотримуватись усі держави. Особливо важливим є його дотримання у трудових та шлюб­но-сімейних правовідносинах, при здійсненні судочинства.

Крім загальних принципів міжнародного права, кожна дер­жава, що приймає іноземців, під час визначення їхнього пра­вового статусу зобов'язана враховувати спеціальні правові принципи. У доктрині визначається різна їх кількість. До них належить, зокрема, поширення на іноземців юрисдикції дер­жави перебування. Цей принцип означає, що для іноземців є обов'язковим правопорядок, установлений державою, в якій вони знаходяться. Якщо ж іноземець не підпорядковується її юрисдикції, він може бути висланий за межі цієї держави на виконання рішення, винесеного відповідно до закону (ст. 13 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права). Норми інших міжнародних актів, а саме ст. 20 Конвенції про правовий статус осіб без громадянства, ст. 2 Конвенції про правовий статус біженців зобов'язують іноземців підкорятися юрисдикції держави перебування. Відповідно до ст. 12 зазна-

71

чених Конвенцій, особистий статус апатрида чи біженця визначається за законами країни їх доміцилію чи, за відсут­ності такого доміцилію, за законами країни їх проживання.

Іноземці мають право на захист з боку держави, громадя­нами якої є чи місце проживання (місцеперебування) у якій вони мають. Це випливає, зокрема, зі змісту статей 7,8 Загаль­ної декларації прав людини, де зазначається рівність осіб перед законом та право особи на ефективне поновлення її порушених прав, наданих їй конституцією чи законом. Поло­ження статей 3, 6—9,11—13,15 Міжнародного пакту про еко­номічні, соціальні та культурні права детальніше визначають зміст права іноземців на захист. Цей принцип часто знаходить своє закріплення в національному законодавстві.

Стаття 16 Міжнародного пакту про громадянські й полі­тичні права зазначає, що кожна людина, хоч би де вона пере­бувала, має право на визнання п правосуб'єктності. Цей прин­цип може закріплюватись у конституціях держав (наприклад, п. 5 ст. 151 Конституції Алжиру) чи в інших нормативних актах (скажімо, в законах про правовий статус іноземців). Ви­знання правосуб'єктності іноземця з боку держави перебуван­ня означає, що він не звільняється від виконання законів цієї держави. Так, обов'язок сплачувати податки, виконувати май­нові зобов'язання тощо передбачено національним законодав­ством. Наявність в іноземців певних зобов'язань стосовно дер­жави перебування проголошено ст. 29 Загальної декларації прав людини, ст. 2 Конвенції про правовий статус осіб без громадянства, ст. 2 Конвенції про правовий статус біженців.

Принцип свободи виїзду іноземця з території держави пере­бування закріплений у ст. 13 Загальної декларації прав лю­дини, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, іншими міжнародними актами. Він зазначається також у конституціях багатьох правових систем (приміром, ч. 11 ст. 22 Конституції Японії) та в інших національних і міжна­родних актах¹. Проте кожна держава у своєму законодавстві

Яскравим прикладом щодо свободи пересування, в т. ч. виїзду, є реаліза­ція Шенгенської угоди. Відповідно до неї в центрі Європи встановлено безві­зовий режим пересування. Сім із п'ятнадцяти країн—членів Європейського Союзу (далі — ЄС) увійшли до Шенгенської угоди. Підписали конвенцію також Італія, Греція, Австрія, проте вони й досі не виконали всіх вимог, а тому й не користуються перевагами Шенгенського простору. Спостерігачами стали й Данія, Фінляндія, Швеція, а також Норвегія та Ісландія, котрі не є членами ЄС. Україна в цій Інтеграції участі не бере. В Україні було заплановано за­вершити перехід на новий режим, який не відрізнявся б від правил в'їзду до країн Шенченської угоди до 1 грудня 1999 р.

72

відповідно до ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, таких же вимог інших міжнародних докумен­тів може встановлювати обмеження виїзду іноземців із влас­ної території.