- •Міжнародне приватне право
- •Isbn 966-7784-09-6
- •Розділ і
- •§ 1. Поняття, предмет і система міжнародного приватного права
- •§ 2. Розвиток науки міжнародного приватної* права
- •& 3. Тенденції розвитку та особливості предмета міжнародного приватного права зарубіжних держав
- •Література
- •§ 1. Види джерел (загальна характеристика)
- •§ 2. Внутрішнє законодавство
- •§ 3. Міжнародні договори
- •§ 4. Звичаї
- •§ 5. Судова та арбітражна практика
- •1 Урядовий кур'єр. - 1994. - 6 жовтня.
- •§ 6. Зближення національного законодавства різних держав
- •Література
- •Розділ III
- •§ 1. Історія розвитку порівняльного методу
- •§ 2. Об'єкти порівняння у міжнародному приватному праві
- •§ 3. Правові системи як об'єкти дослідження у міжнародному приватному праві
- •§ 4. Мета порівняльного методу
- •Література
- •§ 1. Колізійний метод регулювання
- •§ 2. Колізійні норми: загальна характеристика, структура, види
- •§ 3. Місце колізійних норм у джерелах права
- •§ 4. Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми
- •Література
- •§ 2. Основні способи вирішення питання кваліфікації
- •§ 3. Застереження про публічний порядок
- •§ 4. Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої держави
- •§ 5. Обхід закону в міжнародному приватному праві
- •Література
- •§ 2. Правові режими, що надаються іноземцям для реалізації їхніх прав та обов'язків
- •§ 3. Право- та дієздатність іноземців
- •§ 4. Законодавство України
- •§ 5. Правовий статус іноземців в Україні, їхні право- та дієздатність
- •§ 6. Цивільно-правова відповідальність іноземців в Україні
- •§ 7. Основні питання правового статусу громадян України за кордоном
- •§ 8. Взаємність щодо фізичних осіб у міжнародному приватному праві
- •§ 9. Особливості правового статусу біпатридів
- •Література
- •Розділ VII правове становище юридичних осіб
- •§ 1. Поняття "юридична особа"
- •§ 2. Особистий статут і "національність" юридичної особи
- •4 Г. Фсяиняк q-
- •§ 3. Загальна характеристика правового статусу іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні
- •§ 4. Види діяльності іноземних суб'єктів господарювання
- •1 Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49. - Ст. 682. О Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 41. — Ст. 372.
- •§ 5. Представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності
- •§ 6. Правовий статус суб'єктів господарювання України за кордоном
- •§ 7. Транснаціональні корпорації та міжнародні юридичні особи
- •§ 8. Об'єднання підприємств та законодавство України
- •Література
- •ИдиЧесКаЯ пем5г
- •Розділ VIII
- •§ 1. Держава у цивільних правовідносинах з "іноземним елементом"
- •§ 2. Імунітет держави та його види
- •5 Г. Федоняк j29
- •§ 3. Україна як суб'єкт міжнародного приватного права
- •§ 4. Юрисдикційний імунітет України
- •Література
- •Розділ IX право власності
- •§ 1. Загальні питання права власності у відносинах з "іноземним елементом" за законодавством України
- •§ 2. Колізійні питання права власності у міжнародному приватному праві
- •§ 3. Колізійні питання права власності за законодавством України
- •Література
- •Розділ X
- •§ 1. Зовнішньоекономічні договори (контракти) і право, застосовуване до них за законодавством України
- •§ 2. Умови та облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів
- •§ 3. Імпорт (експорт) товарів посередниками
- •§ 4. Ліцензування та сертифікація експортно-імпортних операцій
- •§ 5. Товарообмінні (бартерні) операції
- •§ 6. Міжнародні договори України про торговельно-економічне та інші види співробітництва
- •§ 7. Конвенція оон про договори міжнародної купівлі-продажу товарів
- •Розділ XI сімейне право
- •§ 1. Шлюб: поняття, умови
- •§ 2. Особисті відносини між подружжям за національним правом
- •§ 3. Майнові права та обов'язки подружжя за національним правом
- •§ 4. Розірвання шлюбу за національним правом
- •§ 4. Розірвання шлюбу за національним правом
- •§ 5. Колізійні питання оформлення шлюбу в міжнародному приватному праві
- •§ 6. Колізійне законодавство України стосовно регулювання шлюбно-сімейних відносин
- •§ 7. Реалізація аліментних зобов'язань та міжнародні угоди за участю України
- •§ 8. Міжнародні договори та законодавство України про усиновлення
- •§ 9. Міжнародні угоди з питань сімейного права
- •Література
- •Розділ XII трудові відносини
- •§ 1. Трудові відносини з "іноземним елементом" та джерела їх регулювання
- •§ 2. Колізійні прив'язки, застосовувані до регламентації трудових відносин з "іноземним елементом"
- •§ 3. Міжнародні договори України
- •§ 4. Праця громадян України за кордоном
- •§ 5. Праця іноземців в Україні
- •1 Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14. - Ст. 168.
- •§ 6. Відшкодування шкоди працівникові за міжнародними договорами України
- •Література
- •§ 1. Загальна характеристика міжнародних перевезень
- •§ 2. Правове регулювання організації міжнародних перевезень в Україні та інших державах
- •§ 3. Міжнародні залізничні перевезення
- •§ 4. Міжнародні автомобільні перевезення
- •§ 5. Міжнародні повітряні перевезення
- •§ 6. Міжнародні морські перевезення
- •§ 7. Змішані перевезення
- •§ 8. Міжнародні договори, що регулюють питання, пов'язані з особливостями сучасних міжнародних перевезень
- •Література
- •§ 1. Умови настання деліктного зобов'язання в національних правових системах
- •11 Г. Фединяк 321
- •§ 2. Вплив усуспільнення виробництва та науково-технічного прогресу на деліктні зобов'язання
- •§ 3. Колізійні питання деліктних зобов'язань з "іноземним елементом" у національному праві
- •§ 4. Регулювання деліктних зобов'язань з "іноземним елементом" у внутрішньому законодавстві України
- •§ 5. Норми про зобов'язання з делікту в міжнародних договорах України
- •Література
- •§ 1. Доктрина про міжнародний цивільний процес
- •§ 2. Органи, що займаються захистом суб'єктивних цивільних прав, та принцип lex fori
- •§ 3. Національні акти України про засада процесуального статусу іноземців та іноземних підприємств і організацій
- •§ 4. Національні акти іноземних держав про засади процесуального статусу іноземців та іноземних підприємств і організацій
- •1 Відомості Верховної Ради срср. - 1981. - № 26. - Ст. 836.
- •2 Там само. - 1988. - № 26. - Ст. 427.
- •3 Відомості Верховної Ради срср. - 1968. - № 39. - Ст. 351.
- •§ 5. Цивільні процесуальні норми у міжнародних договорах за участю України
- •§ 6. Уніфікація норм міжнародного цивільного процесу в актах міжнародних організацій
- •§ 7. Уніфікація норм міжнародного цивільного процесу в актах об'єднань держав
- •§ 8. Поняття, види та способи визначення міжнародної підсудності
- •§ 9. Визначення міжнародної підсудності спорів у нормативно-правових актах України
- •§ 10. Норми про підсудність спорів з "іноземним елементом" у міжнародних договорах
- •Література
- •Загальна частина
- •Особлива частина
§ 8. Міжнародні договори, що регулюють питання, пов'язані з особливостями сучасних міжнародних перевезень
Постійне зростання обсягу небезпечних вантажів, що перевозяться різними видами транспорту, призвело до прийняття розробленої в рамках ООН Конвенції про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні небезпечних ванта-
313
жів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом. Вона відкрита для підписання в Женеві з 1 лютого 1990 р. (далі — Женевська конвенція 1990 p.).
Конвенція поширює свої норми на перевезення небезпечних вантажів, якими є будь-яка речовина чи предмет, що, зокрема, зазначені у Європейській угоді про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів. Норми Женевської конвенції 1990 р. застосовують для відшкодування шкоди, заподіяної на території держави-учасниці, яка виникла у результаті певної події, а також до заходів, вжитих для відвернення чи зменшення такої шкоди.
Конвенцію не застосовують, по-перше, якщо транспортний засіб з небезпечним вантажем перевозиться морськими самохідними чи несамохідними суднами, повітряним транспортом. По-друге, якщо шкода заподіяна при перевезенні, яке здійснюється винятково у місці, недоступному для сторонніх осіб та за умови, що таке перевезення є складовою частиною іншого виду діяльності. По-третє, якщо шкода заподіяна радіоактивною речовиною за умови застосування до оператора ядерного устаткування: а) Паризької конвенції про відповідальність перед третіми особами у сфері ядерної енергії від 29 липня 1960р. та додаткового Протоколу від 28 січня 1964 p., або б) Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 p., чи поправок до цих конвенцій, або в) національного закону. Але цей закон повинен бути не менш сприятливий для осіб, яким може заподіюватися шкода, ніж правила зазначених Паризької чи Віденсько5; конвенцій. Женевську конвенцію 1990 р. не застосовують і в інших випадках, передбачених у ній.
У Женевській конвенції 1990 р. детально регламентовано умови відповідальності перевізника, підстави обмеження цієї відповідальності та звільнення від неї. Наприклад, відповідальність обмежується за позовами, що пред'являються до перевізника, якщо перевезення здійснювалися автомобільним і залізничним транспортом, про відшкодування шкоди, заподіяної смертю особи чи тілесними ушкодженнями. Верхня межа цієї відповідальності становить 18 млн розрахункових одиниць. Стосовно інших позовів ця сума Може досягати 12 млн розрахункових одиниць. Відповідальність перевізника у разі здійснення перевезення внутрішнім водним транспортом зменшена відповідно до 8 та 7 млн розрахункових одиниць. Розрахунковою одиницею вважають одиницю спеціальних прав запозичення, яку визначає МВФ.
Норми Женевської конвенції 1990 р. регулюють питання обов'язкового страхування чи надання фінансових гарантій
314
для забезпечення відповідальності перевізника. Конвенцією визначено строк позовної давності — З роки. Він може бути продовжений за рішенням сторін інциденту, що став причиною шкоди. Але вимога не може бути пред'явлена після спливу 10 років з моменту настання інциденту. Якщо інцидент, внаслідок якого заподіяно шкоду, складався з кількох подій, строк позовної давності починається з моменту настання останньої події.
Конвенція передбачає декілька колізійних прив'язок з приводу вибору компетентного суду. Компетентним визнається суд держави-учасниці Конвенції на території якої: а) заподіяно шкоду; б) мав місце інцидент, внаслідок якого заподіяно шкоду; в) мали місце запобіжні заходи для відвернення чи зменшення шкоди; г) має звичайне місце проживання перевізник.
Приєднуючись до Конвенції, держави можуть заявити про застосування більш високої межі відповідальності за заподіяну шкоду, ніж та, що передбачена у ній, або взагалі не застосовувати ніяких меж, якщо інцидент мав місце на території держави, де режим відповідальності, який регулює питання компенсації за шкоду, має такий же характер, що й режим, передбачений зазначеною Конвенцією. Законодавство держав може передбачати й дещо відмінні від конвенційних підстави звільнення перевізника від відповідальності.
Невизначеність правового статусу вантажів при здійсненні міжнародних перевезень у випадках, коли такі вантажі перебувають не у володінні перевізника чи їх володільця, а у володінні іншої особи, так званого "оператора транспортного терміналу", викликала укладення у Відні 19 квітня 1991 р. Конвенції ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі (далі — Віденська конвенція про відповідальність 1991 p.). Нею створено уніфіковані норми, спрямовані на регулювання відповідальності за втрату, пошкодження чи затримання вантажів, що є у володінні операторів транспортних терміналів. Цим заповнюються прогалини, утворені законами про перевезення, прийнятими на підставі конвенцій щодо різних видів транспортування.
Віденська конвенція про відповідальність 1991 р. регламентує правовий статус оператора транспортного терміналу. Ним вважається особа, яка, виконуючи свою роботу, зобов'язується прийняти вантаж та забезпечити транспортні послуги стосовно нього в тому районі, який вона контролює чи має право відвідувати або використовувати.
Норми Конвенції застосовують до транспортних послуг, що мають місце при перевезеннях (зберігання, складування, на-
315
вантаження, розвантаження, розміщення вантажу тощо). Оператор відповідає за вантаж з моменту його прийняття до моменту його передання чи надання у розпорядження особі, правомочній прийняти його. Конвенція передбачає підстави відповідальності оператора за шкоду, що стала результатом втрати чи пошкодження вантажу, а також затримання його видачі. Як у інших, так і в зазначеному міжнародному договорі встановлено межі відповідальності оператора. За загальним правилом відповідальність оператора за шкоду, що є результатом втрати чи пошкодження вантажу, обмежується сумою, яка не перевищує 8,33 розрахункової одиниці за 1 кг ваги брутто втраченого чи пошкодженого вантажу. Проте можливими є ситуації, за яких втрата чи пошкодження вантажу змінюють вартість іншої його частини, або ж наявні такі обставини, що впливають на умови відповідальності оператора. У цих випадках межі відповідальності є іншими.
Норми Віденської конвенції про відповідальність 1991 р. регламентують також позадоговірні вимоги до оператора; втрату права на обмеження відповідальності; характеристику небезпечного вантажу та дії оператора, який прийняв такий вантаж; забезпечувальні права стосовно вантажів. Конвенцією встановлено дворічний строк позовної давності.