- •Міжнародне приватне право
- •Isbn 966-7784-09-6
- •Розділ і
- •§ 1. Поняття, предмет і система міжнародного приватного права
- •§ 2. Розвиток науки міжнародного приватної* права
- •& 3. Тенденції розвитку та особливості предмета міжнародного приватного права зарубіжних держав
- •Література
- •§ 1. Види джерел (загальна характеристика)
- •§ 2. Внутрішнє законодавство
- •§ 3. Міжнародні договори
- •§ 4. Звичаї
- •§ 5. Судова та арбітражна практика
- •1 Урядовий кур'єр. - 1994. - 6 жовтня.
- •§ 6. Зближення національного законодавства різних держав
- •Література
- •Розділ III
- •§ 1. Історія розвитку порівняльного методу
- •§ 2. Об'єкти порівняння у міжнародному приватному праві
- •§ 3. Правові системи як об'єкти дослідження у міжнародному приватному праві
- •§ 4. Мета порівняльного методу
- •Література
- •§ 1. Колізійний метод регулювання
- •§ 2. Колізійні норми: загальна характеристика, структура, види
- •§ 3. Місце колізійних норм у джерелах права
- •§ 4. Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми
- •Література
- •§ 2. Основні способи вирішення питання кваліфікації
- •§ 3. Застереження про публічний порядок
- •§ 4. Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої держави
- •§ 5. Обхід закону в міжнародному приватному праві
- •Література
- •§ 2. Правові режими, що надаються іноземцям для реалізації їхніх прав та обов'язків
- •§ 3. Право- та дієздатність іноземців
- •§ 4. Законодавство України
- •§ 5. Правовий статус іноземців в Україні, їхні право- та дієздатність
- •§ 6. Цивільно-правова відповідальність іноземців в Україні
- •§ 7. Основні питання правового статусу громадян України за кордоном
- •§ 8. Взаємність щодо фізичних осіб у міжнародному приватному праві
- •§ 9. Особливості правового статусу біпатридів
- •Література
- •Розділ VII правове становище юридичних осіб
- •§ 1. Поняття "юридична особа"
- •§ 2. Особистий статут і "національність" юридичної особи
- •4 Г. Фсяиняк q-
- •§ 3. Загальна характеристика правового статусу іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні
- •§ 4. Види діяльності іноземних суб'єктів господарювання
- •1 Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49. - Ст. 682. О Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 41. — Ст. 372.
- •§ 5. Представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності
- •§ 6. Правовий статус суб'єктів господарювання України за кордоном
- •§ 7. Транснаціональні корпорації та міжнародні юридичні особи
- •§ 8. Об'єднання підприємств та законодавство України
- •Література
- •ИдиЧесКаЯ пем5г
- •Розділ VIII
- •§ 1. Держава у цивільних правовідносинах з "іноземним елементом"
- •§ 2. Імунітет держави та його види
- •5 Г. Федоняк j29
- •§ 3. Україна як суб'єкт міжнародного приватного права
- •§ 4. Юрисдикційний імунітет України
- •Література
- •Розділ IX право власності
- •§ 1. Загальні питання права власності у відносинах з "іноземним елементом" за законодавством України
- •§ 2. Колізійні питання права власності у міжнародному приватному праві
- •§ 3. Колізійні питання права власності за законодавством України
- •Література
- •Розділ X
- •§ 1. Зовнішньоекономічні договори (контракти) і право, застосовуване до них за законодавством України
- •§ 2. Умови та облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів
- •§ 3. Імпорт (експорт) товарів посередниками
- •§ 4. Ліцензування та сертифікація експортно-імпортних операцій
- •§ 5. Товарообмінні (бартерні) операції
- •§ 6. Міжнародні договори України про торговельно-економічне та інші види співробітництва
- •§ 7. Конвенція оон про договори міжнародної купівлі-продажу товарів
- •Розділ XI сімейне право
- •§ 1. Шлюб: поняття, умови
- •§ 2. Особисті відносини між подружжям за національним правом
- •§ 3. Майнові права та обов'язки подружжя за національним правом
- •§ 4. Розірвання шлюбу за національним правом
- •§ 4. Розірвання шлюбу за національним правом
- •§ 5. Колізійні питання оформлення шлюбу в міжнародному приватному праві
- •§ 6. Колізійне законодавство України стосовно регулювання шлюбно-сімейних відносин
- •§ 7. Реалізація аліментних зобов'язань та міжнародні угоди за участю України
- •§ 8. Міжнародні договори та законодавство України про усиновлення
- •§ 9. Міжнародні угоди з питань сімейного права
- •Література
- •Розділ XII трудові відносини
- •§ 1. Трудові відносини з "іноземним елементом" та джерела їх регулювання
- •§ 2. Колізійні прив'язки, застосовувані до регламентації трудових відносин з "іноземним елементом"
- •§ 3. Міжнародні договори України
- •§ 4. Праця громадян України за кордоном
- •§ 5. Праця іноземців в Україні
- •1 Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14. - Ст. 168.
- •§ 6. Відшкодування шкоди працівникові за міжнародними договорами України
- •Література
- •§ 1. Загальна характеристика міжнародних перевезень
- •§ 2. Правове регулювання організації міжнародних перевезень в Україні та інших державах
- •§ 3. Міжнародні залізничні перевезення
- •§ 4. Міжнародні автомобільні перевезення
- •§ 5. Міжнародні повітряні перевезення
- •§ 6. Міжнародні морські перевезення
- •§ 7. Змішані перевезення
- •§ 8. Міжнародні договори, що регулюють питання, пов'язані з особливостями сучасних міжнародних перевезень
- •Література
- •§ 1. Умови настання деліктного зобов'язання в національних правових системах
- •11 Г. Фединяк 321
- •§ 2. Вплив усуспільнення виробництва та науково-технічного прогресу на деліктні зобов'язання
- •§ 3. Колізійні питання деліктних зобов'язань з "іноземним елементом" у національному праві
- •§ 4. Регулювання деліктних зобов'язань з "іноземним елементом" у внутрішньому законодавстві України
- •§ 5. Норми про зобов'язання з делікту в міжнародних договорах України
- •Література
- •§ 1. Доктрина про міжнародний цивільний процес
- •§ 2. Органи, що займаються захистом суб'єктивних цивільних прав, та принцип lex fori
- •§ 3. Національні акти України про засада процесуального статусу іноземців та іноземних підприємств і організацій
- •§ 4. Національні акти іноземних держав про засади процесуального статусу іноземців та іноземних підприємств і організацій
- •1 Відомості Верховної Ради срср. - 1981. - № 26. - Ст. 836.
- •2 Там само. - 1988. - № 26. - Ст. 427.
- •3 Відомості Верховної Ради срср. - 1968. - № 39. - Ст. 351.
- •§ 5. Цивільні процесуальні норми у міжнародних договорах за участю України
- •§ 6. Уніфікація норм міжнародного цивільного процесу в актах міжнародних організацій
- •§ 7. Уніфікація норм міжнародного цивільного процесу в актах об'єднань держав
- •§ 8. Поняття, види та способи визначення міжнародної підсудності
- •§ 9. Визначення міжнародної підсудності спорів у нормативно-правових актах України
- •§ 10. Норми про підсудність спорів з "іноземним елементом" у міжнародних договорах
- •Література
- •Загальна частина
- •Особлива частина
§ 4. Законодавство України
про поняття "іноземець" та зміну правового статусу іноземців
Нормативно-правовим актом, який в основному визначає статус іноземців в Україні, тобто закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають в Україні, є Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. Відповідно до нього іноземними громадянами вважаються особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами
76
України. Звідси випливає, що на території України не вважається іноземним громадянином біпатрид (особа, яка має громадянство України та іншої держави). Особами без громадянства визнаються особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Отже, в Україні поняття "іноземці" охоплює поняття "іноземні громадяни" та "особи без громадянства". Це означає, що у сфері цивільно-правових, шлюбно-сімейних, трудових відносин вказані особи мають майже однакові права та обов'язки.
Відповідно до зазначеного Закону, а також Закону України "Про громадянство України" від 13 листопада 1991 р. (в редакції від 20 травня 1997 р.) іноземцями в Україні вважаються:
-
громадяни колишнього СРСР, які на момент проголо шення незалежності України (24 серпня 1991 р.) не прожива ли постійно на її території;
-
особи, які постійно не проживали в Україні на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство Ук раїни" (13 листопада 1991 p.);
-
особи, які хоча й народилися або постійно проживали на території України, але на 13 листопада 1991 р. вони прожива ли за межами України і тепер перебувають у громадянстві інших держав;
-
особи, які не набули громадянства України відповідно до Закону "Про громадянство України".
Іноземці в Україні, як і в будь-якій іншій державі, володіють певним правовим статусом, що зумовлюється багатьма причинами. Він може змінюватися, зокрема, згідно з Правилами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р.1 Так, статус іноземця, який прибув в Україну у приватних справах, може бути змінено органом внутрішніх справ за письмовим клопотанням заінтересованої організації чи фізичної особи, якщо інше не передбачено законодавством України. Іноземці, які в'їхали в Україну для тимчасового перебування, можуть отримати посвідку на постійне проживання в установленому порядку.
Іноземці вважаються такими, що: 1) постійно проживають; 2) тимчасово перебувають на території України. Єдиних критеріїв, що їх слід застосовувати до визначення постійного чи тимчасового проживання іноземців в Україні, вітчизняним законодавством не встановлено. Конституція України вказує на
1 Урядовий кур'єр. - 1996. - 18 січня.
77
перебування на території України, свободу пересування й вільний вибір особою місця проживання (статті 26, 33). У Законі України "Про правовий статус іноземців" вказано, що іноземці можуть іммігрувати в Україну на постійне проживання, якщо вони: 1) мають в Україні законне джерело існування; 2) перебувають у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянином України; 3) перебувають на утриманні громадянина України; 4) мають інші підстави, передбачені законом.
Із ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. випливає, що фізична особа вважається такою, яка постійно проживає на території держави не менше одного року за умови відсутності її постійного місця проживання на території інших держав та за наявності її наміру проживати на території цієї держави протягом необмеженого терміну. Таке проживання не обмежується певною метою і не повинно бути наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 р. іноземці вважаються такими, що мають постійне місце проживання в Україні, якщо вони проживають на території нашої держави в цілому не менше 183 днів у календарному році (ч. 2 ст. 1). Вказаний термін має значення для оподаткування іноземців.
Зазначені Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію не визначають терміну постійного й тимчасового перебування іноземців в Україні. Виняток становить норма, яка вказує, що загальний строк перебування в Україні іноземців, які прибули у приватних справах, не може перевищувати одного року. З позиції права не зовсім зрозуміло, яким слід вважати вказаний період перебування іноземців в Україні — тимчасовим чи постійним.
Встановлюючи право тимчасового перебування іноземців в Україні, Закон України "Про правовий статус іноземців" не визначив терміну такого перебування. Це питання вирішується іншими нормативно-правовими актами.
Наприклад, "Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні" (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 p.), встановлює, що іноземець може перебувати тимчасово в Україні з метою працевлаштування строком до одного року. Цей строк може бути продовжений, але не повинен перевищувати 4 років. Іншим нормативно-правовим актом — Тимчасовим положенням про надання допомоги осо-
78
бам, які змушені були залишити місця постійцого проживання в Чеченській Республіці Російської Федерації та прибули в Україну, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1995 р.1 (втратив чинність у травні 1997 р.) було визначено, що особам, які внаслідок загрози для свого життя і здоров'я змушені залишати місця постійного проживання у Чеченській Республіці та прибували в Україну з метою тимчасового перебування, видавалася ти^асова довідка на термін до трьох місяців. У разі потреби це$ термін міг бути продовжений. Інший Закон України, а саме "Про міжнародний комерційний арбітраж" тільки вказує н^ постійне місце проживання сторони, яка не має комерційного підприємства (п. З ст. 1).
Отже, у нормативно-правових актах Україци немає єдиних критеріїв ні щодо підстав, ні щодо строків, яіц б застосовувалися для визначення понять "постійного" ta "тимчасового" перебування (проживання, знаходження). Сьогодні правники України пропонують використати у цивільному законодавстві, крім терміну "місце проживання", ще й термін; "звичайне місце перебування" відповідача (ст. 1616 проекту Цивільного кодексу України).
Віднесення іноземців за строком їх перебування в Україні до таких, які перебувають постійно чи тимч^сово у ряді випадків зумовлює різний правовий статус цвдс осіб.' Так, у разі постійного проживання в Україні іноземці Можуть займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку встановлених для громадян України. Іноземці, які іммігрув'^^ в Україну для працевлаштування на визначений термі^ можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у вста-новленому порядку дозволу на працевлаштування
Неоднаково вирішується питання оплатц навчання іноземними громадянами. Ті, які постійно проживають в Україні, мають право на освіту нарівні з її громадянам, відповідно до законодавства України. Всі інші іноземні грок4адЯНИІ підготовка яких проводиться для зарубіжних країн у навчальних закладах України, підпорядковуються дії норм постанови Кабінету Міністрів України "Про навчання іноземних громадян в Україні" від 26 лютого 1993 р. Ця постанова розрізняє правовий статус осіб, які бажають навчатися, залежно від їх громадянства (громадяни держав-учасниць СНД т^ інших держав). Умови навчання, проживання, медичного обслуговування іно-
1 Державний вісник України... - № 3-4. - С. 340-3^1
79
земних громадян, які навчаються в Україні, визначено міжнародними угодами України з іншими державами, угодами міністерств, відомств, навчальних закладів України, що укладені з органами управління освітою, організаціями та фірмами інших країн і міжнародними організаціями, а також спеціальними положеннями і договорами (контрактами). Одним з таких положень є, зокрема, Положення про порядок виготовлення, видачі та обліку запрошень на навчання іноземців в Україні, затверджене наказом Міністра освіти України від 11 липня 1997 р. Відповідно до зазначених актів навчання громадян іноземних держав здійснюється переважно на комерційно-компенсаційній основі. Громадяни зарубіжних країн, які прибувають на навчання в Україну, зараховуються (переводяться) до навчальних закладів у першочерговому порядку. Нормативно-правовими актами України рекомендовано межі розміру оплати за навчання у вільно конвертованій валюті відповідно до курсу долара СІЛА.
Відповідно до Закону "Про правовий статус іноземців" іноземці, які постійно проживають в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами. Ті ж, які тимчасово перебувають в Україні, можуть скористатися медичною допомогою, яка подається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Проте постановою Кабінету Міністрів України "Про надання медичної допомоги іноземним громадянам" від 17 вересня 1996 р.1 встановлено, що надання такої допомоги іноземним громадянам, крім тих, які працюють у посольствах та консульствах іноземних держав, здійснюється за плату, якщо інше не передбачено законодавством. Вказані послуги надаються відповідно до "Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1997 р.2
Право на одержання медичної допомоги нарівні з громадянами України мають іноземні громадяни і особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, які подали заяву про надання їм статусу біженця в Україні, особи, які в установленому порядку отримали такий статус. Всім іншим іноземцям медична допомога подається за плату. Іноземці мають право звернутися за екстреною медичною допомогою до будь-якого державного та комунального закладу
Урядовий кур'єр. — 1996. — 26 вересня.
2 Там само. — 1997. — 6 лютого.
80
охорони здоров'я України. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 липня 1997 р. затверджено Перелік видів захворювань і станів іноземних громадян, що потребують екстреної медичної допомоги. Вартість такої допомоги іноземцю, який тимчасово перебуває на території України, визначається відповідно до Порядку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я. Зазначені акти доповнює постанова Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України" від 17 вересня 1997 р. У ній встановлено необхідність обов'язкової наявності у іноземних громадян на момент отримання в'їзної візи або перетинання державного кордону України страхового поліса, виданого Державною акціонерною страховою компанією України з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам. Зазначений страховий поліс не потрібен іноземним громадянам, що прибули в Україну з держав, із якими вона має угоди про безоплатне надання екстреної медичної допомоги. Іноземний громадянин може мати і страховий поліс, виданий іноземним страховиком, але за умови визнання таких полісів шляхом укладення договорів між Державною страховою компанією та іноземним страховиком. У вказаній постанові регламентується також порядок компенсації витрат, пов'язаних з наданням екстреної медичної допомоги.
Визначаючи правовий статус осіб, які змушені були залишити місця постійного проживання в Чеченській Республіці, Тимчасове положення, зазначене вище, вказує, що такі особи повинні дотримуватися правил пересування на території України, встановлених для іноземних осіб та осіб без гро-маянства. Вони мають право, зокрема, на тимчасове працевлаштування, охорону здоров'я, отримання разової грошової допомоги.
Право користування всіма пільгами й перевагами, передбаченими Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 р. мають громадяни інших держав, що перебували у складі колишнього Союзу РСР, які є ветеранами війни, у разі переїзду на постійне місце проживання в Україну.
Іноді іноземці можуть бути суб'єктами певних правовідносин незалежно від того, чи мають вони постійне місце проживання в Україні. Наприклад, Законом України "Про звільнення від обкладення митом предметів, які вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України" від
81
5 травня 1996 p.1, встановлено, що іноземці не сплачують мита і митних зборів у разі вивезення (пересилання в несупрово-джуваному багажі), а також пересилання в міжнародних поштових відправленнях за митний кордон України товарів та інших предметів, придбаних в Україні, в кількості, що не перевищує товарну партію, яка визначається Кабінетом Міністрів України. У разі вивезення іноземцями за межі митної території України товарів та інших предметів товарною партією митне оформлення здійснюється в порядку, встановленому для суб'єктів підприємницької діяльності.
Вказані особи не можуть вивозити за межі митної території України:
а) предмети, на які встановлюються державні дотації, крім предметів особистого користування;
б) предмети (або їх частини) промислового призначення (обладнання, комплектуючі, матеріали тощо), що застосовую ться у виробничій сфері, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;
в) дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння та вироби з них, культурні цінності з метою їх відчуження.
З метою недопущення ухилення від оподаткування предметів (товарів), які ввозяться (пересилаються) іноземними громадянами та особами без громадянства на митну територію України, 27 серпня 1996 р. Кабінет Міністрів України схвалив постанову "Про вдосконалення порядку ввезення (пересилання) громадянами предметів (товарів) в Україну"2. Цією постановою визначено, зокрема, вартість речей, які підлягають оподаткуванню під час ввезення (пересилання) на територію України. Вказано також випадки, у яких предмети (товари), речі можуть ввозитися (пересилатися) на територію України безмитне. Наприклад, не підлягають обкладенню митом речі, що ввозяться (пересилаються) в Україну у разі переселення іноземців на постійне місце проживання в Україну, в т. ч. транспортні засоби у кількості однієї одиниці на члена сім'ї (за умови, що вони перебували на обліку в реєстраційних органах країни за попереднім місцем проживання іноземця на менше 1 року).
1 Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 26. - Ст. 114. 2 Урядовий кур'єр. — 1996. — 5 вересня.
82