§ 2. Вплив усуспільнення виробництва та науково-технічного прогресу на деліктні зобов'язання

Деліктне зобов'язання та його регулювання характеризує­ться відносною стабільністю. Проте бурхливий розвиток науки й техніки, усуспільнення виробництва викликають нові тенденції в прояві окремих умов деліктних зобов'язань, інституту відповідальності за делікти та їх правового регулю­вання. Розгляньмо ці тенденції.

1. Необхідність правової регламентації відшкодування шкоди, заподіяної новими видами деліктів. Науково-техніч­ ний прогрес викликає появу невідомих раніше процесів виробництва; шкідливих речовин; нових видів транспорту чи інше удосконалення виробничо-господарської діяльності, що призводять до заподіяння шкоди людині та навколишньому середовищу. Тому дедалі частіше виникають ситуації потен­ ційного заподіяння шкоди. Це зумовлює необхідність правової регламентації відшкодування шкоди, заподіяної новими вида­ ми деліктів (наприклад, недбалим поводженням з ядерними речовинами чи устаткуванням, неякісними та новими отруй­ ними речовинами; космічними об'єктами тощо).

2. Збільшення кількості позовів є характерним для всіх правових систем і зумовлюється зростанням міграції населен­ ня, появою нових сфер застосування професійних знань. Скажімо, судова практика останніх років показує, що в новій галузі клінічної медицини людській генетиці часто заподіює­ ться шкода деліктом, що потребує застосування відповідних норм права. Така правова регламентація потрібна й для вирі­ шення питань, пов'язаних із трансплантацією, для підтриман­ ня та продовження життя людини, для догляду за жінкою до народження нею дитини особами медичного персоналу. Та й питання про те, якою слід уважати відповідальність лікаря (лікувальних установ, фармацевтів) — договірною чи делікт­ ною, неоднозначне вирішується р національних системах права.

Іншою причиною зростання кількості позовів із деліктів є розширення сфери деліктного права за рахунок договірного.

3. Розширення сфери деліктного права за рахунок дого­ вірного спостерігається в законодавстві, що регулює від­ носини, які виникають під час експлуатації ядерного устатку­ вання, транспорту, із заподіяння шкоди неякісними това­ рами і т. ін.

328

Розмежування договірної та деліктної відповідальності на­буває практичного інтересу і в тих випадках, коли делікт одно­часно є порушенням договірного зобов'язання. У багатьох країнах, наприклад, Німеччині, Японії, Великобританії, США в цих ситуаціях за потерпілим визнається право вибору: заявити позов із порушення договору чи з учиненого делікту. В багатьох випадках взагалі неможливо розмежувати зазначе­ні види відповідальності.

Досить чітко вказана тенденція виявляється в законодавчих актах, які встановлюють відповідальність за шкоду, заподіяну дефектним товаром (продуктом). Так, за ст. 2-313 Єдиного торговельного кодексу США допускається заявлення позову до виробника чи постачальника товару про відшкодування збитків навіть за відсутності договірного зв'язку між пози­вачем і відповідачем. Аналогічні правила є і в законодавстві або сформульовані судами Великобританії, Італії та в інших правових системах.

Єдиний режим відповідальності за шкоду, заподіяну неякіс­ною продукцією, передбачається також і в міжнародних актах, як-от: у Конвенції Європейської Ради про відповідальність за шкоду, заподіяну неякісною продукцією від 27 січня 1977 p., Директиві ЄС про відповідальність за неякісні продукти від 25 липня 1985 р. Аналогічно, позови про відшкодування шкоди можуть підпорядковуватися єдиним правилам неза­лежно від підстави їх заявлення відповідно до вимог міжна­родних транспортних конвенцій, таких, скажімо, як Варшавсь­ка конвенція про міжнародні повітряні перевезення 1929 p., Брюссельська конвенція щодо перевезення пасажирів морем 1961 р.

Очевидно, що відбувається конкуренція двох видів відпові­дальності. Проте не всі системи права, приміром, у Франції, допускають таку конкуренцію.

4. Кумуляція позовів. Вказані вище види зобов'язань із відшкодування шкоди відрізняються від традиційних не тіль­ ки новизною стосовно сфери заподіяння шкоди, а й іншими новими моментами. Так, оскільки цими деліктами шкода може заподіюватися значній кількості осіб, то за реалізації права вимоги на відшкодування шкоди може відбуватися ку­ муляція позовів.

5. Делікт "зловживання правом", закорінений ще в рим­ ському праві, нині відомий майже всім національним пра­ вовим системам. Особливо часто "зловживання правом" вияв­ ляється в комерційній та інших прикладних сферах діяльності людини. Це й недобросовісна конкуренція, порушення осо-

329

бистих прав підприємця: на ідентифікацію його особистості та визнання особи суб'єктом підприємницької діяльності; на ідентифікацію продукції та товарів підприємця (товарний чи фабричний знак); на честь, гідність, престиж у торговому обігу; на спокійне користування наслідком своєї діяльності; на капіталовкладення та ефект, отриманий від цього.

Крім порушення особистих прав за недобросовісної конку­ренції, зловживання правом може виявлятись у відмові наймодавця відновити припинений спливом строку договір наймання торгового приміщення. Це викликає зобов'язання відшкодувати колишньому наймачеві збитки, заподіяні вна­слідок відмови поновити з ним договір найму. В такий спосіб утруднюється, а іноді й унеможливлюється проникнення кон­курентів на територію діяльності монопольних організацій. Останнім часом принцип недопустимості зловживання пра­вом найчастіше виявляється у тих державах, де з ростом ур­банізації зводяться багатоповерхові споруди, будуються швид­кісні залізниці, автостради, аеродроми, збільшується кількість підприємств, що породжує затінення території, шум, вібрацію, задимленість і под. Тобто, як зловживання правом дедалі час­тіше визнається порушення суб'єктивного права осіб на соняч­не світло, нормальне довкілля тощо.

6. Розширення кола осіб, якими може відшкодовуватися шкода, та вплив на відповідальність особи обставин, що зу­мовлюють її заподіяння. У сучасних умовах господарювання крім виробника до відповідальності можуть бути притягнені постачальники, торгові агенти, оптові продавці, перевізники, складські та ремонтні організації тощо. Позови можуть заяв­лятися: до державного підприємства; до місцевих органів уп­равління, що санкціонували дії, внаслідок яких виникла шкода; або ж не забезпечили контроль за діями осіб, що завда­ло шкоди. Чимраз частіше дебатується питання про можли­вість притягнення до відповідальності банківських організа­цій, що здійснювали фінансування й кредитування виробниц­тва, якими заподіяно шкоду.

У зв'язку з колективною діяльністю осіб виникають ситуа­ції, коли настанню зобов'язань із заподіяння шкоди сприяють обставини, викликані власне такою діяльністю. Так, за визна­чення деліктного зобов'язання під час проведення операції лікарем слід враховувати й дії інших лікарів, консультантів, допоміжного персоналу, інших осіб. Обставиною, що зумов­лює заподіяння шкоди у лікарській діяльності, може бути, зокрема, надання чи ненадання інформації хворій особі чи її близьким про стан здоров'я та можливі наслідки лікування.

330

7. Збільшення розміру лозових вимог виявляється у випад­ ках заподіяння шкоди новими речовинами, механізмами тощо, тривалим їх впливом на навколишнє середовище.

8. Обмеження розміру майнової відповідальності особи у разі заподіяння шкоди деліктом. Оскільки збитки, заподіяні новими видами деліктів, можуть обчислюватися сумами, що значно перевищують фінансові можливості делінквента, в ряді випадків установлюються максимальні межі його майнової відповідальності. Обмеження відповідальності здійснюється законодавцем, а іноді судом чи угодою сторін. Але мета обме­ жень, установлених законодавцем, є дещо іншою, ніж судом чи сторонами. В останні роки законодавство деяких правових систем забороняє включати до господарських договорів поло­ ження, що обмежують відповідальність виробника, поста­ чальника перед споживачем чи звільняють його від такої від­ повідальності. Так, нормативні акти Німеччини передбачають найвищий розмір відповідальності оператора ядерного устат­ кування в сумі 379,6 млн доларів США. Законодавство Фран­ ції у цьому ж випадку передбачає 58,8 млн доларів США. У праві з охорони навколишнього середовища нерідко застосо­ вується система таксових санкцій. Встановлення максималь­ ного розміру відповідальності виробника неякісного товару передбачено й ст. 16-1 Директиви ЄС про відповідальність за неякісні продукти від 25 липня 1985 р.

9. Додаткова відповідальність держави встановлюється для повнішого відшкодування завданої шкоди, наприклад, ядерної.

10. Встановлення мінімального рівня збитків, перевищен­ ня якого приводять до виникнення деліктного зобов'язання. Щоб відвернути можливе заподіяння шкоди новими видами господарської діяльності, законодавство деяких правових систем встановлює мінімальний рівень збитків. Заподіяння шкоди понад цей рівень приводить до виникнення деліктного зобов'язання. Так, Федеральним законом Прайса—Андерсона у США та законодавством деяких штатів цієї держави перед­ бачено право потерпілих на компенсацію за перевищення рів­ ня забруднення навколишнього середовища у випадках аварій атомних електростанцій.

11. Перенесення відповідальності із сфери приватного у сферу публічного права. Досить часто майнова відповідаль­ ність за шкоду, заподіяну деліктами, переноситься у сферу публічного права. Конвенцією про міжнародну відповідаль­ ність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами 1971 р.¹, яку Україна ратифікувала 28 вересня 1973 p., передбачається, що

331

суб'єктами деліктних зобов'язань, які виникають у сфері кос­мічної діяльності, виступають держави незалежно від того, хто є безпосередньо потерпілою стороною чи заподіювачем шкоди. Водночас міжнародне космічне право допускає засто­сування норм приватного права за однієї з двох умов: 1) за наявності "іноземного елемента" на борту (поверхні) косміч­ного об'єкта; 2) якщо про таке застосування норм міжнарод­ного приватного права свідчать певні договірні відносини. У дійсності частіше зустрічається перша умова .

12. Виключна відповідальність особи, на яку вказує нор­мативний акт, означає, що відповідальність покладається тільки на певну особу, визначену нормативним актом, неза­лежно від того, чи саме нею заподіяна шкода. Перенесення відповідальності на справжніх заподіювачів шкоди є винятком із цього правила. Таке перенесення допускається, коли між сторонами є спеціальна угода з зазначеного питання. Принцип виключної відповідальності застосовується і в тих випадках, коли шкода є результатом діянь багатьох осіб. Водночас цей принцип гарантує захист інтересів потерпілого. Так, згідно з міжнародними конвенціями про відшкодування ядерної шкоди відповідальність покладається на оператора устатку­вання чи оператора судна в разі розміщення ядерного устат­кування на судні. Вказана особа несе відповідальність за всі негативні майнові наслідки шкоди. Вона відповідає також і тоді, коли шкода заподіяна з вини інших осіб, скажімо, через постачання неякісного обладнання, будівельних матеріалів, за помилки, допущені в проектуванні реактора, та ін. Ці питання регулюються Конвенціями: про відповідальність операторів ядерних суден 1962 p.; про цивільну відповідальність за ядер­ну шкоду 1963 p.; про цивільну відповідальність у сфері мор­ських перевезень ядерних матеріалів 1971 р.²

Виключна відповідальність оператора атомного устаткуван­ня може закріплюватися національним законодавством. Так, правові системи Франції, Японії, Нідерландів, Швеції, Швей­царії, Бельгії, Іспанії та інших країн передбачають, що потер­піла особа, якій завдано шкоди діяльністю, пов'язаною з вико­ристанням ядерної енергії, може заявити позов про відшко­дування збитків тільки до оператора атомного устаткування. Решта осіб звільняються від майнової відповідальності, крім

Lommcka E. The role of Private International Law in the regulation of outer space // International and Comparative Law Quarterly. (The British institute of international and civil law). - October, 1992. - Vol. 39. - P. 921. 2

Зміст цих конвенцій див.: Иойрьпи А. Атом й право. — М.: Наука, 1969.

332

випадків, коли між ними та оператором ядерного устаткуван­ня укладено спеціальну угоду про це. Оператор звільняється від відповідальності, якщо потерпілий умисно заподіяв шкоду собі, а також умисно викликав ядерний інцидент.

13. Закріплення в нормах права принципу "об'єктивно!" відповідальності за шкоду, заподіяну деліктом. В умовах використання устаткування, технологій, матеріалів, не завжди підконтрольних людині, часто є неможливим покладення вин­ ної відповідальності за заподіяну шкоду на конкретну особу. Тому в цивільному законодавстві держав "сім'ї континенталь­ ного права", особливо в латиноамериканських (за винятком Цивільного кодексу Перу 1984 р. та деяких інших), а також значною мірою в "сім'ї загального права", в інших правових системах спостерігається покладення на делінквента зобо­ в'язання з відшкодування шкоди без вини. Та й у міжнародних договорах, наприклад, у Конвенції про міжнародну відпові­ дальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами 1971 p., майнова відповідальність "держави, що запускає", конструює­ ться як така, що не залежить від наявності вини.

14. Доказування причинного зв'язку обмежується доказу­ ванням певно! кількості його ланок. Нові види деліктів викликають складність у встановленні та доказуванні при­ чинного зв'язку. Це особливо часто трапляється у випадках заподіяння шкоди навколишньому середовищу, населенню виробником певної продукції. Питання доказування причин­ ного зв'язку, а отже, і притягнення до цивільно-правової від­ повідальності делінквента за законодавством більшості націо­ нальних правових систем покладається на потерпілого. До­ могтися встановлення у такому випадку причинного зв'язку, з огляду на те, що відповідач зазвичай економічно сильніший і може чинити перепони в цьому, буває важко. Тому в дійсності застосовують теорію про достатність встановлення так званої загальної імовірності. Це значить, що суддя, не відкидаючи норм цивільного права й процесу, може обмежу­ вати доказування причинного зв'язку кількома досить важ­ ливими ланками. Так, для виникнення зобов'язання з відшко­ дування шкоди, завданої небезпечним виробництвом, у при­ чинному зв'язку достатньо встановити: наявність шкідливого впливу, спосіб проникнення забрудника у вироби чи навко­ лишнє середовище; походження джерела шкоди від відпо­ відача.

15. Зміна критерію оцінки необережності як форми вини. Категорія "необережність" як форма вини делінквента під впливом чинників науково-технічного процесу також зазнала

333

еволюції. Відомо, що деліктна відповідальність є можливою в разі кваліфікації дій з необережності "звичайного" спеціаліста. Але з розвитком науки і техніки вимоги, що ставляться до такого "звичайного" спеціаліста в тій чи іншій сфері, підви­щуються. Це веде до зміни критерію оцінки необережності, який є різним у правових системах, оскільки й рівень роз­витку науки і техники в них є неоднаковим.

16. Розширення сфери застосування інституту страхуван­ня відповідальності. Розвиток інституту відповідальності без вини, встановлення максимальних розмірів майнової відпові­дальності зумовили ширше застосування інституту страхуван­ня цивільної відповідальності, що водночас можна вважати й новим джерелом відшкодування шкоди. Інститут страхування дедалі більше застосовується в тих сферах діяльності людини, коли важко або неможливо передбачити наслідки, скажімо, у лікарській діяльності. Чимало правових систем передбачає обов'язковість страхування відповідальності володільця дже­рела підвищеної небезпеки. На засадах страхування базується й теорія відповідальності підприємства, відома американсько­му деліктному праву. Законодавство деяких правових систем, як, наприклад, Франції, може передбачати обов'язковість ук­ладення договору страхування від деяких позовів до адвокатів про відшкодування збитків.

Механізм страхування цивільної відповідальності має певні переваги порівняно з інститутом безвинної відповідальності. Так, для потерпілої особи страхування відповідальності запо-діювача шкоди майже завжди створює абсолютну гарантію отримання компенсації, причому, здебільшого, без важкої про­цедури. Потерпіла особа завжди отримає відшкодування хоча б у розмірі страхової суми, оскільки страхова організація зви­чайно є платоспроможною. Для делінквента страхування дає можливість обмежити свої витрати на випадок виплати ком­пенсації за заподіяну шкоду попередньо визначеними стра­ховими сумами. Крім того, підприємець, який страхує свою відповідальність, не завжди має можливість включити витрати зі страхування у видатки виробництва і цим перекласти їх на споживачів товарів чи послуг. Завдяки страхуванню цивільної відповідальності відбувається соціалізація ризику — розкла­дення збитків на багатьох осіб.

З огляду на таке розширення сфери застосування інституту страхування стверджують навіть про відмирання інституту де­ліктних зобов'язань та заміну його системою загального особистого й майнового страхування чи іншою універсальною

334

формою соціального забезпечення, або такою сферою, з якої можливим є відшкодування шкоди.

17. До відшкодування немайнової, в т. ч. моральної, шко­ ди схиляється більшість правових систем. Нині ця тенденція втілюється в нормативних актах держав Східної Європи, зок­ рема в законодавстві України.

18. Зміна традиційних функцій деліктної відповідальності. Із запровадженням інституту страхування та врахуванням розподілу ризику за деліктної відповідальності переосмислю­ ються і функції деліктної відповідальності. Згідно з новою теорією, яка панує в американському деліктному праві, під­ приємство відповідає перед потерпілим у підвищеному розмі­ рі, оскільки воно займає кращу позицію щодо розподілу ризи­ ку завдяки страхуванню. Роль функції осудження поведінки делінквента, що традиційно трактувалася як першочергова, нині значно послаблюється. Зате посилюється компенсаційна функція деліктної відповідальності.

19. Зростання кількості нормативних актів, що регулюють деліктні зобов'язання. Розширення сфери правового регулю­ вання зобов'язань із заподіяння шкоди передбачає активнішу діяльність законодавця. Так, якщо у прийнятому в період про­ мислового капіталізму Кодексі Наполеона зобов'язанням із заподіяння шкоди було відведено тільки 5 досить коротких за змістом статей, то в Цивільному зводі Німеччини цьому інсти­ тутові присвячено вже 31 параграф. В усіх правових системах з'являється чимало нормативних актів, які регламентують спе­ ціальні випадки зобов'язань із заподіяння шкоди джерелами підвищеної небезпеки, недобросовісною конкуренцією та ін. Діяльність законодавця є особливо активною у прийнятті нор­ мативних актів з охорони навколишнього середовища.

20. Кумуляція в одному нормативному акті правил, що регулюють питання, пов'язані з одним деліктом. Поява нових видів деліктів, породжених швидким розвитком науки й тех­ ніки, викликає потребу врегулювати чимало питань в комп­ лексі. Щоб не зачіпати тих норм права, які вважалися віднос­ но стабільними у регулюванні інституту зобов'язань із делік­ тів, стало характерним прийняття одного основного акта, який регулює майже всі питання, пов'язані з певним видом делікту. Ця тенденція особливо виявляється у законодавстві країн "сім'ї континентального права", зокрема у правових системах країн Східної Європи. Такі акти включають норми про "об'єктивну" відповідальність; продовження термінів давності щодо позовів про відшкодування збитків; їх сплив щодо суб'єктів, які зобов'язані відшкодувати шкоду, і т. д.

335