§ 7. Конвенція оон про договори міжнародної купівлі-продажу товарів

Найпоширенішим видом зовнішньоекономічних договорів (контрактів) є міжнародний договір купівлі-продажу. Його укладення регламентується законодавством України та міжна­родними договорами. Один із таких — Віденська конвенція про міжнародний договір купівлі-продажу 1980 p., учасницею якої є Україна з 1 лютого 1991 р. (далі — Віденська конвенція 1980 p.). Набувши чинності з 1 січня 1988 p., вона змінила чинну раніше Гаазьку конвенцію про єдиний закон щодо укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1964 р. та Гаазьку конвенцію про міжнародну купівлю-продаж товарів 1964 р.

Прийняття Віденської конвенції 1980 р. було зумовлене не­обхідністю об'єднати принципи романо-німецької та англо-американської правових "сімей" в одному міжнародному до­кументі, потребою сприяти дружнім відносинам держав, засто­сувавши уніфіковані норми. Конвенція не впливає на дію ін­ших міжнародних договорів, які регулюють зовнішньоторго­вельні відносини. Вона визначає юридичне поняття договору міжнародної купівлі-продажу товарів; встановлює форму та­кого договору; регламентує зміст основних прав і обов'язків продавця та покупця, зокрема відповідальність за порушення контрактних зобов'язань.

Віденська конвенція 1980 р. поширюється на договори, в яких комерційні підприємства сторін знаходяться у різних державах: якщо ці держави є договірними державами або як­що відповідно до норм міжнародного приватного права засто­совується право договірної держави. Та обставина, що комер­ційні підприємства сторін знаходяться у різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з таких, що мали місце до чи в момент його укладення ділових відносин або обміну інформацією між сторонами. Ні націо­нальна належність сторін, ні цивільний чи торговий характер договору не беруться до уваги при визначенні застосовуванос-ті Віденської конвенції 1980 р.

Конвенція не застосовується до продажу товарів: 1) які набуваються для особистого, сімейного або домашнього вико­ристання, за винятком випадків, коли продавець у будь-який час чи у момент укладення договору не знав чи не повинен був знати, що товари набуваються для такого використання; 2) з аукціону; 3) в порядку виконавчого провадження або іншим способом відповідно до закону; 4) фондових паперів,

183

акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів та гро­шей; 5) суден водного та повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці; 6) електроенергії.

Положення Конвенції не застосовують також до договорів:

1. на постачання товарів, що їх слід виготовити, якщо сто- рона-замовник зобов'язується поставити значну частину мате­ ріалів, необхідних для виготовлення таких товарів;

2. у яких обов'язки сторони, що поставляє товари, поляга­ ють переважно у виконанні роботи чи наданні інших послуг.

Регулюючи порядок укладення договору купівлі-пррдажу і права та обов'язки продавця і покупця, які виникають із тако­го договору, Конвенція не торкається: 1) чинності самого до­говору або окремих його частин, а також звичаїв; 2) регулю­вання питань власності на проданий товар; 3) регламентації відповідальності продавця за шкоду, заподіяну товаром здо­ров'ю особи чи її смертю.

Для Віденської конвенції 1980 р. характерною є диспози-тивність. Вона виявляється у широкій автономії волі сторін, які за взаємною згодою можуть застосовувати цю конвенцію повністю або частково. Диспозитивність Конвенції виявля­ється і в тому, що сфера її застосування може бути обмежена використанням державою-учасшщею заяв та застережень, чим і скористалися під час її ратифікації Аргентина, Данія, Китай, Норвегія, США, Угорщина, Україна, Фінляндія, Швеція. Від­повідно до одного із застережень України для угод, укладених суб'єктами підприємницької діяльності з місцезнаходженням в Україні, обов'язковою є письмова форма незалежно від місця їх здійснення. Письмовою формою у розумінні цієї Кон­венції є повідомлення телеграфом та телетайпом. Для держав, які не зробили такого застереження, чинною є ст. 11 Конвен­ції, яка допускає як усну, так і письмову форму укладення чи підтвердження договору, а також використання будь-яких за­собів, у т. ч. й показів свідків для доказування договору купів-лі-продажу.

Важливе значення мають норми Конвенції, що визначають порядок укладення договору купівлі-продажу. Адже договори можуть укладатися між так званими "відсутніми" сторонами шляхом листування, обміну телеграмами, телефаксами тощо. Найскладнішим у цьому випадку вважається питання про визначення місця укладення контракту, тобто моменту, коли зобов'язання сторін набуватимуть для них юридичного значення.

Віденська конвенція 1980 р. регулює укладення договорів купівлі-продажу через обмін офертою та акцептом.

184

Офертою вважається пропозиція про укладення договору, адресована одній або декільком конкретним особам. Вона повинна бути достатньо визначена та виражати намір оферен-та бути зобов'язаним у випадку акцепта. Пропозиція є до­статньо визначеною, якщо в ній названо товар, встановлюють­ся у прямій чи непрямій формі його кількість та ціна або передбачено порядок їх визначення.

Акцептом вважається заява або інша поведінка адресата оферти, які виражають згоду з офертою. Відповідь на оферту не повинна містити додаткових умов, обмеження чи зміну умов договору, інакше така відповідь буде зустрічною офертою. Додатковими чи відмінними умовами можуть бути пропозиції стосовно ціни, порядку платежів, якості та кількос­ті товару, місця та строків поставки, обсягу майнової відпові­дальності, порядку розгляду спорів.

Відповідно до Конвенції оферта може бути звичайна (від­зивна) або безвідзивна. Оферта може бути відзивна: 1) якщо в ній якимось чином зазначається, що вона є такою, наприк­лад, встановлюється строк для відповіді на неї; 2) якщо для адресата оферти було розумним розглядати оферту як безвід-зивну і адресат оферти діяв відповідно.

Договір вважається укладеним в момент, якщо акцепт оферти вступає в силу. Відповідь на оферту, яка має за мету бути акцептом, але містить доповнення, обмеження чи інші зміни, є відхиленням оферти і становить собою зустрічну оферту. Проте, відповідь на оферту, яка має за мету бути акцептом, але містить додаткові чи відмінні умови, які не змі­нюють суттєво умов оферти, є акцептом, якщо тільки оферент без неоправданої затримки не заперечить усно проти цих роз­біжностей чи не направить повідомлення про це. Якщо він цього не зробить, то умовами договору будуть умови оферти із змінами, які є в акцепті. Додатковими чи відмінними умо­вами вважаються такі умови, що торкаються ціни, платежів і кількості товару, місця і строку поставки, обсягу відповідаль­ності однієї із сторін перед іншою або вирішення спорів.

Сплив строку для акцепта, що встановлений оферентом у телеграмі чи листі, починається з моменту здачі телеграми для відправлення або з дати, яка вказана у листі, або якщо така дата не вказана, з дати, вказаної на конверті. Сплив строку для акцепта, встановленого оферентом по телефону, телетайпу чи з допомогою моментального зв'язку, починається з моменту отримання оферти її адресатом. Якщо час спливу терміну, встановленого для акцепта, охоплює державні свята або неро­бочі дні, вони не включаються при вирахуванні цього терміну.

185

Проте, якщо повідомлення про акцепт не може бути доставле­не за адресою оферента в останній день вказаного строку вна­слідок того, що цей день у місці знаходження комерційного підприємства оферента припадає на державне свято або неро­бочий день, строк продовжується до першого наступного ро­бочого дня.

Конвенція містить вимоги до товару. Товар за кількістю, якістю, описом, упаковкою повинен відповідати вимогам контракту. Якщо сторони не домовилися про інше, товар не відповідає договору, якщо він: по-перше, не придатний для тієї мети, з якою відповідно до опису він звичайно використову­ється; по-друге, не придатний для будь-якої конкретної мети, про яку продавець прямо чи непрямо був повідомлений під час укладення контракту, за винятком випадків, коли з обста­вин випливає, що покупець не покладався й що для нього було нерозумно покладатися на компетентність і судження продав­ця; по-третє, товар не має якостей, відповідних тим зразкам чи моделям, що були надані продавцем покупцю; по-четверте, немає тари чи упаковки, які звичайно використовують для товарів, або за відсутності такої тари чи упаковки відсутні такі тара чи упаковка, які допомагають зберегти і захистити товар.

Продавець не відповідає на підставі вказаного за невідпо­відність товару, якщо під час укладення договору покупець знав чи не міг не знати про таку невідповідність. Продавець відповідає за договором та нормами цієї Конвенції за будь-яку невідповідність товару: а) яка існує в момент переходу ризику на покупця, навіть якщо ця невідповідність стає очевидною тільки згодом; б) яка виникає після зазначеного моменту і є наслідком порушення ним будь-якого свого зобов'язання, у т. ч. порушення гарантії, встановленої для товару.

У випадку дострокової поставки продавець зберігає право до настання передбаченої для поставки дати поставити недо-поставлену кількість товару або новий товар, заміняючи та­кий, що не відповідає договору, або усунути будь-яку невідпо­відність у поставленому товарі за умови, що здійснення ним цього права не заподіє покупцю нерозумних незручностеи чи нерозумних витрат. Проте покупець зберігає право вимагати відшкодування шкоди відповідно до Конвенції.

Продавець повинен повідомити покупця про відправку то­вару. Якщо продавець зобов'язаний забезпечити перевезення товару, він має укласти договір на його транспортування. Від­повідно до Конвенції продавець не зобов'язаний самостійно (якщо це не передбачено умовами контракту), страхувати то­вар при його перевезенні. Однак на прохання покупця він

186

повинен надати йому усю інформацію, необхідну для здійс­нення страхування товару покупцем.

Поставка товару повинна проводитися у визначені строки, якічможуть передбачитися контрактом. Крім цього, відповідно до норм Конвенції, дозволяється поставка у розумний строк після укладення договору (ст. 33). За загальним правилом, встановленим в Конвенції, продавець зобов'язаний поставити товар, вільний від будь-яких вимог чи претензій третіх осіб за винятком випадків, коли покупець погодився прийняти товар, обтяжений такою вимогою чи претензією. Передача докумен­тів, які містять відомості про товар, повинна відбуватися у строк, місці та формі, встановлених контрактом.

Конвенція регулює обов'язки сторін за договором. Основ­ними обов'язками продавця, відповідно до ст. 31—43 Конвен­ції, є необхідність: а) інформувати покупця і поставити товар, обумовлений договором належної якості, кількості, в упаковці, вільний від претензій третіх осіб; б) передати покупцю доку­менти на товар; в) передати право власності на товар.

Основними обов'язками покупця, відповідно до ст. 53—60 Конвенції, є: а) огляд отриманого товару, направлення по­відомлення про його невідповідність договору протягом розумного строку, але не пізніше 2-х років з моменту виявлен­ня недоліку; б) сплата в установленому місці та строки ціни за товар; в) прийняття товару, поставленого відповідно до договору.

Сторони зобов'язані забезпечувати збереження товару, на­лежного одній з них, який знаходиться у розпорядженні іншої сторони.

Місце оплати ціни може бути обумовлене у контракті. Оп­лата може здійснюватися у місці знаходження комерційного підприємця-продавця, або в місці передання товару. Строк оплати, як правило, обумовлюється у договорі. Оплата може бути проведена: коли продавець, відповідно до договору, пере­дає товар або товаророзпорядчі документи покупцю, або коли у покупця вперше з'явилася можливість оглянути товар. Якщо в укладеному договорі не передбачено ні ціни, ні порядку П визначення, вважається, що сторони, при відсутності іншої домовленості, мали на увазі ціну, яка в момент укладення договору звичайно сплачувалася за товари, що передавалися за порівнюваних обставин у певній сфері торгівлі. Якщо ціна встановлена залежно від ваги товару, то у сумнівних ситуаціях вона визначається за вагою нетто.

187

Конвенція регулює звільнення сторін від відповідальності. Сторона договору не відповідає за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане пере­поною поза її контролем і що від неї не можна було розумно чекати усвідомлення такої перепони при укладенні договору, або уникнення цієї перепони чи її наслідків.

У разі невиконання стороною свого зобов'язання, виклика­ного невиконанням третьою особою, залученою для виконан­ня усього чи частини договору, ця сторона звільняється від. відповідальності тільки у випадку: а) передбаченому поперед­нім абзацом та б) якщо залучена особа також була звільнена від відповідальності.

Відповідне до розділу V Конвенції договір може бути ро­зірвано. Розірвання договору звільняє обидві особи від їх зо­бов'язань, але за ними зберігається право на стягнення збит­ків. Розірвання договору не впливає на умови договору, які торкаються порядку вирішення спорів чи прав і обов'язків сторін у випадку його розірвання. Сторона, яка виконала до­говір повністю чи частково, може вимагати від іншої сторони повернення усього того, що було першою стороною поставле­не чи сплачене за договором. Якщо обидві сторони зобов'язан­ні здійснити повернення отриманого, вони повинні зробити це одночасно. Якщо продавець зобов'язаний повернути ціну, він має також сплатити відсотки з неї, враховуючи час, що сплив з дати сплати ціни. Покупець може втратити право заяви про розірвання договору. Проте він зберігає право на усі інші за­соби правового захисту, передбачені контрактом і Конвенцією. Контрагент за договором може розірвати контракт, дотриму­ючись вимог Конвенції. Сторона має право заявити про розір­вання контракту, якщо невиконання іншою стороною своїх зобов'язань суттєво порушує договір, або якщо договір не ви­конаний протягом додатково наданого "розумного" строку. У інших випадках розірвання контракту не допускається.

Конвенція передбачає норми, які регулюють засоби право­вого захисту у випадку порушення договору продавцем та покупцем (відповідно до ст. 45—52 та ст. 62—65). Наприклад, якщо покупець не виконує зобов'язання за договором, прода­вець може вимагати відшкодування збитків. Тобто:

1) вимагати від покупця сплати ціни, прийняття поставле­ного чи виконання інших зобов'язань, якщо тільки продавець не вдався до засобу правового захисту, не сумісного з такою вимогою;

188

2. встановити додатковий "розумний" строк для виконання покупцем своїх обов'язків. У цей час продавець не застосовує ніяких засобів правового захисту, однак він не позбавлений права вимагати відшкодування збитків за прострочення вико­ нання договору;

3. заявити про розірвання договору;

4) самостійно скласти специфікацію товару (документ, який засвідчує форму, розміри та інші відомості про товар), якщо покупець не зробив цього відповідно до договору чи після закінчення строку, протягом якого покупець міг би це зробити, у випадку незгоди з пропозиціями продавця. Якщо після отримання повідомлення від продавця покупець не вчи­ нив вказаного, специфікація від продавця, складена ним, буде обов'язковою.

Здійснення продавцем свого права на інші засоби правового захисту не позбавляє його права вимагати відшкодування збитків і не надає відстрочки покупцю від судового чи арбіт­ражного розгляду.

Збитки за порушення договору однією зі сторін складають суму, яка охоплює збитки та упущену вигоду. Такі збитки не можуть перевищувати втрат, які сторона, що порушила дого­вір, передбачала чи повинна була передбачити в момент укла­дення договору як можливі наслідки, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати.

Якщо договір розірваний і покупець купив товар взамін або продавець перепродав товар, сторона, яка вимагає відшкоду­вання збитків, може стягнути різницю між договірною ціною і ціною по укладеній натомість угоді. Сторона, яка бажає від­шкодувати збитки, може вимагати різницю між ціною, вста­новленою у договорі, та ціною, що існує на момент розірвання договору. Проте, якщо сторона, яка вимагає відшкодування шкоди, розірвала договір після прийняття товару, замість ці­ни, існуючої на момент розірвання договору застосовується ціна, яка існувала на момент прийняття товару.

Конвенція розрізняє оперативні санкції та власне заходи відповідальності. До оперативних санкцій належать, зокрема, вимоги про зменшення покупної ціни, про заміну неякісного товару. Заходи відповідальності — це неустойка і відшкодує вання збитків (позитивних та упущеної вигоди).

Застосувати оперативні санкції можна на підставі факту порушення контрактних зобов'язань, а заходи відповідальнос­ті — тільки у випадку вини контрагента за договором. Це означає, що форс-мажорні обставини виключають цю вину і звільняють сторону від відповідальності. Сторона не відпові-

189

дає за невиконання будь-якої умови договору, якщо доведе, що воно було викликане перепоною поза її контролем і що від неї не можна було розумно очікувати врахування цієї перепо­ни при укладенні контракту.

Література ^

Как заключать международнне торговне контракти. — К., 1992.

Коссак В. М. Застосування Віденської конвенції про міжнародний договір кугавлі-продажу в національному законодавстві Укра­їни // Український часопис міжнародного права. — 1994. — № 1 - С. 131-139.

Пахомов В. Необхідно вдосконалити правове регулювання порядку ввезення в Україну давальницької сировини іноземного замов­ника // Право України. - 1996. - № 10. - С. 17-18.

А також:

Зьасин Й. С. Договор во внешнезкономической деятельности. — М.: Междунар. отношения, 1990.

Контракт с инофирмой / Под общ. ред. М. Б. Биржакова. — СПб., 1995.

Мусин В. А. Международнне торговне контрактн. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1986.

Фолсом Р, X., Гордон М. У., СпатолДж, А. Международнне сделки. — М.: Логос, 1996. - С. 41-245.

190