45. Соціальна дія і соціальна взаємодія: сутність, механізм.

Соціальна дія є одним з найпростіших елементів соціальної системи, одиницею соціологічного аналізу.

Поняття «дія», «соціальна дія» уперше запровадив і обґрунтував М. Вебер. Дія, за Вебером, — людська поведінка, якій суб’єкт надає певного сенсу (мотивації). Соціальною дією вчений назвав дію, яка за своїм сенсом, що вкладає в неї діючий індивід чи група, орієнтована на відповідну поведінку інших співучасників взаємодії, тобто на певні очікування.

Отже, на думку М. Вебера, соціальна дія має принаймні дві необхідні ознаки: по-перше, вона повинна мати суб’єктивну мотивацію індивіда чи групи, бути усвідомленою; по-друге, орієнтованою на минулу, нинішню чи очікувану в майбутньому поведінку інших людей (друзів, рідних, колег тощо).

У реальному житті, за М.Вебером, наявні різні типи дій:

• цілераціональні, орієнтовані на очікування певної поведінки інших людей і стану об’єктів зовнішнього світу, побудовані на свідомому виборі засобів досягнення усвідомлених цілей з визначенням усіх можливих побічних наслідків власної поведінки.

• ціннісно-раціональні, пов’язані з вірою в етичну, естетичну, релігійну чи якусь іншу самодостатню цінність певної поведінки незалежно від її успіху.

• традиційні, що базуються на звичках людей, а не на сенсі, і відбуваються за давно засвоєним взірцем;

• афективні, що ґрунтуються на емоціях і є реакцією на несподівані, незвичні подразники, однак, нерідко виступають як свідома емоційна розрядка.

Соціальними взаємодіями є взаємозумовлені соціальні дії, пов’язані причинною залежністю, за якої дії одного суб’єкта є одночасно причиною і наслідком відповідних дій інших суб’єктів.

Отже, окремі соціальні дії є ланками системи, яка називається взаємодіями. У них кожна соціальна дія зумовлена попередніми і зумовлює наступну дію. Людина, спілкуючись з друзями, родиною, колегами, знайомими і незнайомими людьми, стає суб’єктом соціальних взаємодій.

Соціальні взаємодії — це форма соціальних зв’язків, що реалізуються в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, уміннями, навичками та у взаємному впливі людей, соціальних спільнот. Об’єктивною основою соціальної взаємодії є спільність чи розбіжність інтересів, близьких чи віддалених цілей, поглядів. Її посередниками, проміжними її ланками, наприклад у сфері праці, є знаряддя і предмети праці, матеріальні й духовні блага та досвід. Для позначення соціальної взаємодії в соціології використовується спеціальний термін «інтеракція».

Інтеракція — динамічна взаємодія і співвідношення між двома чи більше перемінними, коли величина одної перемінної впливає на величину інших перемінних. Головна особливість соціальної взаємодії полягає в тім, що вона є процесом впливу індивідів один на одного. До соціальних взаємодій належать окремі соціальні дії, статуси, ролі, відносини, символи тощо.

46. Соціальні відносини: цінності як основа соціальних відносин, різновиди соціальних відносин.

Соціальні відносини — це відносини між групами людей і індивідами, соціальними групами, що посідають певне місце в структурі суспільства, беруть неоднакову участь у його економічному, політичному та державному житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.

Соціальні відносини у вузькому значенні формуються в процесі реалізації соціальної взаємодії, що виникає між різними суб’єктами (соціальними спільнотами, прошарками, групами, індивідами). Вони відбивають становище окремих суб’єктів у суспільстві. Це відносини рівності—нерівності, справедливості—несправедливості, панування—підлеглості.

Цінності особистості – це відносно стійке та соціально обумовлене ставлення особистості до об’єктів духовного та матеріального світу, уявлення людини про найбільш значущі, важливі цілі життя та діяльності, а також засоби їх досягнення.

Основою для визначення мети діяльності людини є ціннісні орієнтації – орієнтації особистості стосовно соціальних цінностей. Саме вони, закріплені життєвим досвідом, спрямовують діяльність, регулюють поведінку особистості. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації індивіда. Сформована система ціннісних орієнтацій особистості забезпечує її становлення як активного суб’єкту соціальної діяльності.

Виокремлюють різноманітні види соціальних відносин:

- за обсягом владних повноважень: відносини по горизонталі, відносини по вертикалі;

- за ступенем регламентування: формальні (офіційно оформлені), неформальні;

- за способом спілкування індивідів: безособові або опосередковані, міжособові або безпосередні;

- за суб'єктами діяльності: міжорганізаційні, внутріорганізаційні;

- за рівнем справедливості: справедливі, несправедливі.

47.Сім'я як соціальний інститут. Функції, структура сім'ї.

Соціологія сім’ї — це галузь соціологічної науки, котра вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї як малої соціальної групи і як соціального інституту за конкретних культурних і соціально-економічних умов, її місце і посередницьку роль у суспіль­стві, взаємодію з іншими соціальними групами та інститутами, з окремими індивідами.

Сім’я — головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у його життєдіяльності — через фізичну й соціокультурну зміну поколінь забезпечує мож­ливість існування суспільства. У сім’ї створюється найбільше суспільне багатство — людина. Тут вона народжується і формується як особистість.

Як соціальний інститут сімя вивчається з того боку, які функції вона виконує по відношенні до суспільства.Як мала група, сімя вивчається з аспектів її внутрішніх звязків, і тих функцій, які вона виконує у відношенні до індивіда,що входит до її складу.

Сім’я у якості соціального інституту непреречина на пасивність а здатна через сімейну демографічну структуру впливати на хід соціально-економічних змін. Проблема співвідношення сім´ї і суспільства досліджувалася вченими:

-репродуктивна поведінка сімї

-роль жінки вцілому

-розподіл влади і обовязків в сімї

-мотиви одружень і розлучень

Зміст діяльності сім’ї розкривається в її функціях. Під функціями сім’ї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім’ї та її членів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільтва й індивідів.

Репродуктивна функція. Кожне суспільство зацікавлене у відтворенні населення. Для суспільства важливим є народження здорових дітей, здатних до соціалізації. Умовою існування суспільства є регулювання народжуваності, запобігання демографічним вибухам або спадам.

Функція соціалізації. Первинна соціалізація, формування найбільш стійких рис особистості, переконань та уявлень відбувається саме в колі сім'ї.

Економічна функція. Формування і розподіл сімейного бюджету, організація побуту. Норми сімейного життя передбачають підтримку кожного члена сім'ї в разі виникнення економічних проблем.

Статусна функція. Сім'я передає своїм дітям певні статуси, близькі до статусів батьків. Належність сімї до певної соціальної верстви дає дитині можливості та винагороди, притаманні цій верстві, і визначає її подальше життя.

Захисна функція. Сім'я здійснює психологічний, економічний і фізичний захист своїх членів.

Функція сексуального регулювання. Завдяки сім'ї суспільство впорядковує, регулює природні сексуальні потреби людини.

Функція емоційного задоволення. Кожна людина потребує кохання, тепла, турботи, повноцінного інтимного спілкування. Досвід свідчить, що найчастіше злочини й інші негативні вчинки здійснюють люди, яким в дитинстві бракувало турботи та ніжності батьків.

Під структурою сім’ї розуміють сукупність родинних, духовних, моральних, правових, владних та інших відносин між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім’ї.

Характер цих відносин визначає тип сім’ї, її ієрархія. Жорстке підпорядкування дітей батькам, чоловіка - дружині чи навпаки характеризує авторитарну сімейну структуру. Розподіл ролей згідно з особистими якостями та здібностями подружжя, добровільний розподіл побутових обов’язків, однакові права й відповідальність щодо виховання дітей, спільне розв’язування сімейних проблем характеризує демократичну (рівноправну) сімейну структуру.