11. Перемога жовтневого збройного повстання в Петрограді.

Після Лютневої революції перед країною постала альтернатива:або соціалістична революція, або буржуазно-реформістські перетво­рення, що встановлювали буржуазно-демократичний лад.Розглядаючи третє питання, слід підкреслити, що після роз­грому корніловщини обстановка в країні різко змінилася, стала швид­ко зростати загальнонаціональна криза. Насувався глибокий еко­номічний і фінансовий крах. За вісім місяців правління Тимчасового уряду ні землі, ні миру, ні хліба, ні закону про 8-год. робочий день, ні зменшення господарської розрухи народні маси не одержали. Щодо Установчих зборів, то про перспективу їх скликання меншовицька га­зета «Свободная жизнь» на початку вересня писала: «Не везе Установ­чим зборам! їх відкладають, про них забувають, до них не готуються». Вони відкладені на дев'ять місяців — «страшенно тривалий термін, якого не знала жодна європейська революція».Як бачимо, причин для зростання народного невдоволення було більш ніж достатньо.

Відчуваючи наближення розв'язки, есерівська газета «Дело народа» 14 жовтня 1917 р. благала уряд: «...Треба дати, нарешті, масам відчути помітні результати революції, бо сім місяців революційної безплідності призвели до розрухи, до анархії, до голоду»². Додамо, що через військові поразки і політичну нестабільність усередині країни різко послабилися міжнародні позиції Росії. Вона не тільки перестала бути великою державою, але, більше того, їй загрожувало тери­торіальне розчленування з боку імперіалістичних держав. Про цю за­грозу попереджали більшовики, про неї заговорила А меншовицька преса.

Все це спричинило нове велике революційне піднесення. На чолі революційної боротьби йшов робітничий клас країни. Робітничий рух став масовим, відзначався організованістю, яскраво вираженою політичною спрямованістю, набував характеру відкритих рево­люційних виступів.

Робітничий клас вів за собою найбідніше селянство. Селянський рух по всій країні переростав у селянське повстання. Наростало піднесення революційної боротьби в армії і на флоті. На околицях Росії посилювався революційних рух пригноблених народів.Усе це свідчило про революційну кризу в низах, які не хотіли жити по-старому.

Наростала криза і політики панівних класів, криза «верхів», які не могли управляти по-старому. З початку революції склад Тимчасо­вого уряду неодноразово змінювався, політика панівних класів захо­дила в глухий кут.

Обстановка, що склалася восени 1917 р., свідчила, що в Росії створилися об'єктивні та суб'єктивні умови для взяття влади робітничим класом. Більшовицька партія, оцінивши катастрофічне становище країни восени 1917 р., відкрито проголосила невідкладну необхідність соціалістичної революції.

В.ІЛенін в своїх статтях і листах «Марксизм і повстання» (сере­дина вересня 1917 р.), «Поради стороннього» (8 (21) жовтня 1917 рТ) та інших дав практичні поради щодо організації збройного повстання, виклав план його підготовки та проведення. Розпочалася боротьба за здійснення цього плану.

Слід підкреслити; що напередодні Жовтня сталася різка поляри­зація класових і політичних сил на два прямо протилежні фронти: ре­волюції та контрреволюції. За відкритої конфронтації революційних і контрреволюційних сил у прихильників реформістського шляху шансів практично не було.

На порядок денний висуваються нові альтернативи. Російська буржуазія, яка давно вже прагнула до воєнної диктатури, восени 1917р. остаточно відмовилася від буржуазної демократії і, отже, від будь-яких реформістських ідей. Вона взяла курс на підготовку контррево­люційного заколоту.

Тепер народним масам доводилося вибирати не між владою рад і буржуазною демократією, як у перші чотири місяці після Лютневої революції, а між владою рад і диктату»»» контрреволюційної воєнщини. Суть альтернативної ситуації, що склалася напередодні Жовтня, полягала в такому: або диктатура контрреволюційної воєнщини, або диктатура пролетаріату.

Водночас восени 1917 р, в країні загрозливо поставала ще одна альтернатива: можливість анархічного бунту. Стихійний бунт міг при­звести до загибелі культури і, зрештою, також обернувся б іноземним втручанням і перемогою контрреволюційної диктатури. Однією з при­чин, чому Ленін квапив більшовиків зі взяттям влади, саме й були побоювання, що стихійний вибух анархії випередить всі його розра­хунки і плани.

Збройне повстання у Петрограді почалося 24 жовтня 1917 р. і на ранок 25 жовтня (7 листопада) столиця фактично була у руках рево­люційних сил. Вранці 25 жовтня Петроградський Воєнно-рево­люційний комітет від імені ради оголосив, що Тимчасовий уряд пова­лено. Збройне повстання в Петрограді перемогло. В світлі сучасних дискусій про те, чи було збройне повстання у Петрограді масовим революційним рухом народу, чи «збройним пут­чем», необхідно мати на увазі: коли і як розроблявся план повстання, як воно готувалося, звернутися до аналізу сил, що діяли в революції.

Дослідники наводять такі дані: Червона гвардія столиці мала в своїх рядах понад 20 тис. озброєних і навчених червоногвардійців. На боці революції був Петроградський гарнізон. ВРК включав до бойового розрахунку близько 150 тис. солдатів. Революційні сили Балтійського флоту складалися з 700 бойових і допоміжних кораблів, у тому числі налічували 8 лінкорів, 9 крейсерів, 68 есмінців, 28 підводних човнів. Виборчий орган моряків-балтійців — Центробалт — ще у вересні 1917р. заявив, що розпоряджень Тимчасового уряду не виконує і влади його не визнає.

Всі ці історичні факти дозволяють зробити однозначний висновок про широкий революційний рух, про глибоко народний характер жов­тневого збройного повстання.