4.Перший Всеукраїнський з’їзд Рад. Створення другого центру влади в Україні.

11 —12(24—25) грудня 1917 року е Харкові відбувся І Всеук­раїнський з'їзд рад. Було проголошено Українську республіку, яка ма­ла стати «федеративною частиною Російської республіки», тобто Ра­дянської Росії з відповідними державними атрибутами. Одночасно з'їзд зробив заяву про те, що буржуазна Центральна рада не може бути визнана як уряд робітників і найбідніших селян України. У свою чергу керівництво Центральної ради вважало, що «купка більшовиків» інсценувала «фальшивий з'їзд», а тому не визнавало його рішень і ви­борних органів.

Делегати харківського з'їзду обрали Центральний Виконавчий Комітет (35 більшовиків, 4 ліві есери, один лівий український соціал-демократ та один меншовик-інтернаціоналіст). Вирішено також дообрати згодом 20 членів ЦВК від селянських рад.

ЦВК створив уряд України — Народний секретаріат, до якого ввійшли В.П. Затонський, М.О.Скрипник та інші. У січні 1918 р. го­ловнокомандувачем радянських збройних сил України став Юрій Ко­цюбинський, син видатного українського письменника Михайла Ко­цюбинського. РНК Росії визнала Українську Радянську Республіку»

Таким чином, в Україні створилися два осередки влади: ЦВК і Народний секретаріат у Харкові і Центральна рада з Генеральним сек­ретаріатом у Києві, дві українські держави — УНР, яку творили ук­раїнські соціалісти, і більшовицька Радянська Україна. Парадокс історії полягає в тому, що ці дві ворогуючі влади стали складовими єдиного процесу державотворення в Україні і не були антиподами ні за соціальною базою, ні за головним спрямуванням своєї політики.

5.Війна Радянської Росії проти унр(кінець 1917 – початок 1918 рр.).Причини поразок укр. Військ.

Більшовицькі сили складалися з: більшовизованих солдат Західного фронту та моряків Балтійського й Чор­номорського флотів; червоної гвардії, що прийшла з Петрограда, Москви, Брянська та ін. міст Росії, це були добровольці, переважно робітники і матроси, переконані більшовики, що ненавиділи «буржуазну» ЦР і українців взагалі; значну допомогу подавали зкомунізовані латишські стрілки; добре озброєні загони Червоної гвардії в самій Україні (переважно на Донеччині та Лівобереж­жі). Ці об'єднані 160-тисячні військові сили були «вру­чені» М. Муравйову.

На оборону України встали головним чином підрозді­ли Вільного козацтва і добровольчі об'єднання, що ство­рювалися за рішенням Генерального Секретаріату (26 грудня). Найголовнішими з них були: Гайдамацький Кіш Слобідської України під командуванням С. Петлюри; Галицький курінь Січових стрільців під командуванням Є. Коновальця; підрозділи генералів Сальського та Удо­виченка тощо. Чисельністю війська УНР не поступалися радянським, але вони були розпорошені по всій Україні, на відміну від більшовицької армії, що діяла в районах крупних промислових центрів та по лінії основних заліз­ничних колій.

Хід воєнних дій. 25 грудня Антонов-Овсієнко віддав наказ про загальний наступ радянських військ проти УНР. Першим радянські війська з допомогою місцевих більшовиків захопили Катеринослав. Потім Полтаву, Херсон, Одесу, Олександрівськ. Під тиском радянських військ каледінці залишили Донбас. Червоноармійські за­гони з півночі і сходу наближалися до Києва. Саме в ці дні на шляху радянських військ на станції Крути між Ніжином і Бахмачем став загін із 500 необстріляних ки­ївських студентів, гімназистів та юнкерів 1-ї київської юнацької військової школи ім. Б. Хмельницького. Від­бувся жорстокий бій (16 січня 1918 р.), в ході якого більшість юнаків загинула. Подвиг цих юнаків на чолі з сотником Омельченко став символом національної честі і назавжди увійшов в історію України.

На допомогу наступаючим військам Муравйова ро­бітники завода «Арсенал» 16 січня 1918 р. почали зброй­не повстання, центром якого став завод. Повстання через -5 днів було придушене загонами новосформованого куре­ня січових стрільців та вільного козацтва. Але 26 січня після 5-добового безперервного бомбардування Києва більшовицькі війська увійшли в столицю УНР. В Києві війська Муравйова вчинили криваву різанину, якої міс­то не бачило з часів Андрія Боголюбського.

ЗО січня 1918 р. в Києві проголошено «Українську Робітничо-Селянську Республіку» з Народним Секретаріа­том на чолі. Членів ЦР оголошено злочинцями, а майно їхнє реквізовано. ЦР покинула Київ і переїхала до Жи­томира.

Аналіз війни УНР з радянською Росією наприкінці 1917-го — на початку 1918 рр. засвідчує, що причини поразки українських військ були такі:

1. Перевага більшовицької Росії у чисельності й озброєнні війська. За гру­день 1917-го — січень 1918 рр. до України прибуло 60 тис. російських військ, в тому числі загони Хавріна, Сіверса Єгорова, Желєзнякова, Берзіна, Сабліна.

проекти федеративного входження Кубані до України. Велись україно-румунські перемови про повернення окупованих етнічних українських земель.

Восени 1918 р. зовнішньополітична орієнтація гетьмана круто змінилася. Внаслідок поразки Четвертного союзу гетьман починає шукати підтримки у країн Антанти. Гетьманщина наполягала на федеративних зв'язках з білою росією. 14 листопада 1918 р. П.Скоропадський зважився на відчайдушний крок: оголосив грамоту про федеративні зв'язки з небільшовицькою Росією. Але це не врятувало режим гетьмана.