136. Главные события Великой Отечественной войны на территории Укарины в первый период войны

Ранним утром 22 июня 1941 года после артиллерийской и авиационной подготовки немецкие войска перешли границу СССР.

Во время первого периода ВОВ выделяют следующие важные события:

1) Оборона Киева (11 июля 1941-19 сентября 1941 гг., 72 дня) - крупномасштабное сражение Красной Армии и вермахта . С немецкой стороны в сражении участвовала группа армий «Юг» под комадованием фельдмаршала Рундштедта, а также 2-я танковая группа и 2-я армия из группы армий «Центр», с советской — войска Юго-Западного фронта под командованием генерала-полковника М. П. Кирпоноса. Согласно указанию Сталина, Киев не мог быть оставлен вражеским силам, поэтому несмотря на предложения многих офицеров о отводе войск, бой был проведен. Результатом боя было поражение, ставшее тяжелым ударом для Красной Армии. Советские потери составили свыше 700 тыс. человек, из них 627,8 тыс. безвозвратно. Это самые крупные потери, когда-либо понесённые в одном сражении, за всю историю войн . Поражение Юго-Западного фронта открыла противнику дорогу на Восточную Украину, в Приазовье и Донбасс. В тяжелое положение попали силы Южного Фронта РККА, из-за чего последовала цепь дальнейших поражений. В то же время, отвлечение группы армий Центр дало возможность лучше подготовиться к обороне Москвы.

2) Оборона Одессы (5 августа 1941-16 октября 1941 гг) 8 августа Одесса была объявлена на осадном положении. Сначала войска Приморской армии вели бои на дальних подступах к Одессе, но затем отошли на передовой рубеж обороны города. Благодаря поддержке с моря, умело спланированной тактике и подкреплениям, РККА успешно удерживала свои позиции, проводила серию контрударов. Однако, по стратегическим соображениям войска оброны были переведены на Крымский полуостров. 16 октября эвакуация была окончена. Это событие завершило 73-дневную оборону Одессы.

3)Оборона Севастополя (3 октября 1941- 3 июля 1942) Первым штурмом Севастополя принято считать попытки немецких войск с ходу захватить город в течение 30 октября — 21 ноября 1941 года. С 30 октября по 11 ноября велись бои на дальних подступах к Севастополю, со 2 ноября начались атаки внешнего рубежа обороны крепости. Сухопутных частей в городе не оставалось, защита осуществлялась силами морской пехоты Черноморского флота, подкрепленные силами Приморской армии.

9—10 ноября вермахту удалось полностью окружить крепость с суши. В течение 10 дней гитлеровцам удалось незначительно вклиниться в передовую полосу обороны после чего в сражении наступила пауза. Оборона Севастополя с суши опиралась на серию крупных артиллерийских фортов. Для разрушения фортов противник применил осадную артиллерию крупных калибров. Штурм начался 7 июня. Перелом наступил 17 июня: На южном участке атакующие заняли позицию, известную как «орлиное гнездо» и вышли к подножию Сапун-горы. На северном участке было захвачено несколько фортов. Таким образом, был перекрыт доступ подкреплений и боеприпасов в Севастополь. В ночь с 28-го на 29-е июня без артиллерийской подготовки передовые части 30-го корпуса на надувных лодках скрытно переправились через бухту и внезапно атаковали. 30 июня пал Малахов Курган. К этому времени у защитников Севастополя стали заканчиваться боеприпасы. Согласно разрешению командования, началась эвакуация. 19 сентября 1941 оборона была завершена

К июлю 1942 года вся территория Украины была оккупирована нацистскитми войсками. Был введен оккупационный режим.

ОСНОВНЫЕ ДАТЫ

11 июля 1941-19 сентября 1941 гг. - Оборона Киева

5 августа 1941-16 октября 1941 гг - Оборона Одессы

3 октября 1941- 3 июля 1942 - Оборона Севастополя

июль 1942 - завершение обороны Украины

137 - Українська Помаранчева революція

Помаранчева революція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших акцій громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004.

Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції.

Для захисту своїх демократичних прав до Києва приїхало сотні тисяч людей зі всієї України

Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.

За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.

22 листопада 2004 року - наступний день після другого туру голосування, у ході якого виборці повинні були зробити свій вибір між діючим прем'єр-міністром Віктором Януковичем і кандидатом від опозиції Віктором Ющенком. З оголошенням попередніх офіційних результатів голосування стало зрозуміло, що вони відрізняються від даних екзит-полів. Скориставшись цим, прихильники Ющенка та іноземні спостерігачі з Європи й США заявили, що вибори проведені із численними порушеннями та такі розбіжності є результатом підтасування на користь провладного кандидата. Прихильники опозиції підготувалися до акцій протесту заздалегідь. Уже за добу до оголошення попередніх результатів на київській площі Незалежності почали встановлюватися намети й трибуни для проведення виступів опозиції. За кілька годин до оголошення Центральною виборчою комісією попередніх даних почали звучати заяви про фальсифікацію виборів на користь Віктора Януковича. Президент Росії Володимир Путін першим вітає Віктора Януковича з перемогою.

23 листопада - в містах Західної України, у Києві й ряді інших міст і обласних центрів почалися мітинги в підтримку кандидата від опозиції. Основною ареною народного невдоволення став Майдан Незалежності, де зібралося, за різними оцінками, від 100 до 500 тисяч протестувальників з усієї країни. Мітинги й пікети проходили також перед будинками Адміністрації Президента, Верховної Ради — українського парламенту, уряду й ін. Відмітним знаком демонстрантів став помаранчевій колір — колір передвиборної кампанії Ющенка (прихильники Януковича використали білий то голубий кольори). Міські влада Києва, Львова та декількох інших міст відмовилися визнати законність офіційних результатів, а сам Ющенко, відмовляючись визнавати офіційні результати виборів, прийняв із трибуни Верховної Ради символічну присягу перед народом України як новообраний президент.

24 листопада - переговори між владою та опозицією зайшли у глухий кут, оскільки позиція Ющенка не передбачала іншого результату переговорів, крім проголошення його президентом. Ющенко почав переговори з діючим президентом Леонідом Кучмою, бажаючи мирним шляхом домогтися визнання своєї перемоги, але, після оголошення остаточних результатів, згідно з якими переможцем був визнаний Янукович, Ющенко виступив перед своїми прихильниками в Києві, закликавши їх почати «Помаранчеву революцію» і за допомогою страйків паралізувати діяльність уряду, змусивши владу не визнавати результати виборів.

25 листопада - Верховний Суд України забороняє друкувати офіційні результати виборів. Януковича вітають Китай, Вірменія і Казахстан. Утворено т. зв. Комітет Національного порятунку, куди ввійшли провідні політики опозиції. «Помаранчеві» демонстранти займають Український Дім, Київську мерію та Будинок профспілок.

26 листопада - на привокзальній площі у Києві пройшов мітинг прихильників Віктора Януковича, де зібралося бл. 60 000 осіб. Харківська та Луганська обласні ради оголошують про свої наміри щодо створення автономії. У столиці відбувся перший раунд переговорів влади та опозиції за участю міжнародних посередників.

27 листопада - Верховна Рада України визнала результати виборів недійсними і оголосила недовіру ЦВК. Голова Харківської обласної ради Євген Кушнарьов заявив про початок організації автономії.

28 листопада - У Сєвєродонецьку відбувся з'їзд депутатів усіх рівнів, який обговорював питання проведення референдуму щодо федералізації України. Мер Москви Лужков назвав акції опозиції «апельсиновим підкормленим шабашем». Популярним став момент, коли Лужков погодився навіть «…зняти свою улюблену кепку, аби лиш бути подібним до Віктора Януковича».[1]

29 листопада - Сергій Тігіпко йде з посади начальника виборчого штабу провладного кандидата і голови Національного банку.

30 листопада - дружина Віктора Януковича виступає з промовою про «наколоті апельсини» і «американські валянки». Ці фрази стали одними з найпопулярніших і найзгадуваніших у ЗМІ.

3 грудня - Верховний Суд України після багатоденного обговорення визнав численні факти порушення законів і Конституції України в ході виборів, у результаті чого вимоги Ющенка були частково задоволені — зокрема, результати другого туру голосування були оголошені недійсними і було призначено повторне голосування.

8 грудня - Верховна Рада перемінила склад Центральної виборчої комісії й прийняла виправлення до закону про вибори президента з метою перекрити основні канали фальсифікації виборів. Прийняття цих виправлень було результатом компромісу між владою й опозицією. У пакеті з ними була затверджена конституційна реформа, що обмежує владу президента України й передає частину його повноважень кабінету міністрів і парламенту. Після прийняття цих рішень революційна напруга в суспільстві значно зменшилась.

У ході повторного голосування, проведеного 26 грудня 2004 року, переміг Віктор Ющенко. Спроба прихильників Віктора Януковича опротестувати результати повторно проведеного другого туру виборів не принесла результатів, і ще до закінчення судового засідання Віктор Ющенко був офіційно визнаний обраним Президентом України в публікації «Урядового Кур'єра» (що означає офіційне закінчення виборів).

23 січня 2005 року - Віктор Ющенко офіційно склав присягу і заступив на посаду Президента України.

Помаранчева революція та подальші події викликали цілий вибух творчої активності серед українських митців. В 2004—2006 роках з'явилася ціла низка творів у різних видах і жанрах мистецтва, так чи інакше присвячених подіям або персоналіям помаранчевої революції. Значна частина таких творів носить сатиричний характер, причому об'єктом сатири стали як лідери біло-блакитного табору, так, пізніше, і самі лідери Помаранчевої революції.

138 - Запорізька Січ – казацька республика, її устрiй

Запоро́зька Січ — суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. - першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця

Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпрiв'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу. За перші десятиріччя 16 ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра.

Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра, ймовірно, наприкінці 15 ст. У 1492 році запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі. 1 серпня 1492 року відбувся похід запорізьких козаків в Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського. За морською традицією, заведеною на всіх флотах держав світового співтовариства, якщо немає конкретної дати підписання конкретного документа про створення національних військово-морських сил, то «днем флоту» вважається дата його першої перемоги.

Утворення Запорізької Січі було видатною подією... Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. Разом з тим феодали намагалися укріпитися за порогами. Ще в 1533 р. черкаський староста Є.Дашкевич подав литовському сеймові проект побудови фортеці на Дніпрових островах. Вона мала бути форпостом у боротьбі проти турків і татар і проти козацтва, щоб забезпечити панську колонізацію Запоріжжя. Оскільки для здійснення цього проекту в литовського уряду не було коштів, організацію боротьби за оволодіння прикордонням узяли на себе магнати, передусім черкаський і канівський старости. В цьому аспекті треба розглядати і діяльність черкаського і канівського старости князя Д.І.Вишневецького.

За свідченням Д.Яворницького, існували 8 січей:

• Хортицька

• Базавлуцька

• Томаківська

• Микитинська

• Чортомлицька

• Олешківська

• Кам'янська

• Нова (Підпільненська)

Запорізька Січ була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запоріжці. Козацька залога на З. С., що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. Січова церква і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя З. С., де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству З. С. становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо. Цим багатіям протистояла сірома (голота) — маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Між цими двома протилежними класовими групами стояв прошарок дрібних власників. Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка — старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла З. С. у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Однак, незважаючи на це, козацька заможна верхівка в більшості випадків добивалася вигідних для себе ухвал козацької ради. Відзначаючи специфічні риси політичної організації запорізького козацтва, Січ називають «козацькою республікою». Запорізькі козаки становили товариство — громаду, яка поділялася на курені. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, у якій брали участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На З. С. діяв козацький військовий суд, який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжки у побратимів. Каралися також приведення у Січ жінок, пияцтво під час походів, кривда жінки, зухвалість до начальства тощо. На Запоріжжі при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги. Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі лише заможні козаки

Сформувавшись в умовах жорстокої боротьби проти литовських, польських та українських феодалів, з одного боку, і турецько-татарських агресорів — з другого, З. С. героїчно відстоювала свою незалежність. Литовський уряд, а пізніше уряд шляхетської Польщі, будучи неспроможними ліквідувати Січ, демонстративно відмовилися юридично визнати її існування. Щоб перешкодити втечам селян на Січ і повністю ізолювати Запоріжжя від України, польсько-шляхетський уряд збудував на Дніпрі фортецю Кодак. Проте спроби шляхетської Польщі знищити Січ успіху не мали. Коли слава про подвиги запоріжців у боротьбі проти шляхетської Польщі, Криму й Туреччини поширилася в Західній Європі, допомоги з боку Січі почали шукати уряди багатьох західноєвропейських держав. У 1594 р. за дорученням австрійського імператора Рудольфа ІІ на Січ прибув посол Еріх Лясота, щоб укласти союз проти Туреччини. Не раз у дипломатичні відносини із З. С. вступав і російський уряд. Частими були, особливо після 1654 р., дипломатичні стосунки з Січчю кримського, турецького та ін. урядів. Безперервні війни з турками і татарами, політика ізоляції Запоріжжя від центральних районів України, яку проводив польсько-шляхетський уряд, стояли на перешкоді народній колонізації цього багатого на природні ресурси краю. Протягом 16-17 ст. на Запоріжжі жило кілька десятків тисяч, а інколи тільки кілька тисяч козаків. Головним їхнім заняттям були промисли і скотарство.

139 – Ліквідація царизмом Запорізької Січі

Запорожская Сечь давно была важным центром антифеодальной и национально-освободительной борьбы народов Российской империи. Вот почему царат ожидал лишь удобного случая, чтобы расправиться с Сечью и запорожским казачеством. Такой случай выпал в 1775 г. На то время уже завершилась победой российско-турецкая война 1768-- 1774 гг., в результате которой Россия получила выход к Черному морю. Тогда же уменьшилась опасность турецко-татарских набегов, а новые границы пролегли далеко к югу от Запорожской Сечи. В это же время было придушено карательными войсками крестьянскую войну под проводом О. И. Пугачева, и запорожцы уже не могли рассчитывать на помощь своих братьев -- восставших донских и яицких казаков, российских и башкирских крестьян, уральских рабочих.

В конце апреля в 1775 г. фаворит Екатерины II граф Григорий Потемкин, которого остроумные запорожцы прозвали Грицком Нечесой, предложил использовать для ликвидации Запорожской Сечи российские войска, которые возвращались из турецкого фронта. Надворный совет одобрил этот проект, и вскоре генерал Петр Текели (Текелий) получил тайный приказ взять Сечь. Текели, идя на север и через земли Войска Запорожского, захватывал запорожские укрепления и расставлял по паланкам свои гарнизоны. 3 июня

в 1775 г. он подошел к Сече и окружил ее. Тогда рядовые казаки хотели дать отпор нападающим, но старшина, взвесив на преимущество царских войск, уговорила серому избежать кровопролития. 5 июня войска Текели заняли Сечь почти без сопротивления. Впоследствии, 3 августа, Екатерина II выдала манифест, где провозглашала ликвидацию Запорожской Сечи. Там же говорилось и о том, что именно только употребление названия «запорожские казаки» будет расценено, как обида ее царского величества. Войско Запорожское было распущено, военные клейноды были отобраны, а сечевые укрепления разрушены. Земли Войска Запорожского, орошенные потом и кровью казаков, царское правительство раздавало российским и украинским помещикам, в том числе и кое-кому из запорожских старшин. Они же получали дворянство и официальные чины. Прежних казаков царское правительство пыталось постепенно превратить у крепостных. Ликвидация Запорожской Сечи стала болезненной раной украинского народа, который отозвался на это событие смутными песнями, где осуждал реакционную политику Екатерины II и ее правительству.

Жестоко обошлось царское правительство и с руководителями последней Запорожской Сечи. Военного писаря Ивана Глобу и военного судьи Павла Головастого было заслано на Сибирь с конфискацией имущества. Там в монастырских заключениях они и закончили свою жизнь: Глоба -- в Туруханске, а Головастый -- в Тобольске. Трагическая судьба постигла последнего кошевого атамана Петра Калнишевского. Невзирая на его преклонный возраст (85 лет), его заслали на Соловки с конфискацией имущества. В Соловецкому монастыри Калнишевского посадили в яму, где он провел, видя лишь лоскут неба над головой, 25 лет. Лишь в 1801 году его, уже слепого и больного, выпустили из тюрьмы-могилы по приказу царя Александра І. Последний кошевой Запорожской Сечи остался в Соловецком монастыре и умер там в 1803 г., когда ему было 113 лет.

Ликвидацией Запорожской Сечи окончилась важная и яркая страница в истории Украины. Запорожская Сечь навеки оставалась в народной памяти, став олицетворением духа свободы и борьбы украинского народа против эксплуататоров и иностранных захватчиков.

140 – Причини поразки Першої буржуазно-демократичної революції в Росії

С января 1906 г. по 3 июня 1907 г. - спад и отступление революции. Он ознаменовался новыми формами общественной борьбы. Основные события: «арьергардные бои пролетариата» (в стычках участвовало в 1906 г. 1,1 млн. рабочих, в 1907 г. - 740 тыс.);крестьянские волнения (горела половина помещичьих имений в центре России); восстания моряков (Кронштадт и Свеаборг); национально-освободительное движение (Польша, Финляндия, Прибалтика, Украина). Постепенно волна народных выступлений ослабевала.

После декабрьских событий 1905 г. начинается отступление революции. В первую очередь оно выразилось в постепенном спаде стачечного движения рабочих. Если в течение 1905 г. было зарегистрировано 2,8 млн. участников стачек, то за 1906 г. - 1,1 млн., а в 1907 г. - 740 тыс. Однако накал борьбы был еще высок. Весной - летом 1906 г. поднялась новая волна аграрного крестьянского движения. Однако, несмотря на свой размах и массовость, крестьянское движение 1906 г., как и в 1905 г., представляло собой серию разрозненных, локальных бунтов, не имевших между собой практически никакой связи. Всероссийский крестьянский союз не смог сыграть роль организующего центра движения.

Происходили восстания в армии и на флоте. Они приняли более угрожающий характер, чем в 1905 г. Наиболее значительными из них были восстания в июле 1906 г. моряков в Свеаборге, Кронштадте и Ревеле. Они были подготовлены и руководимы эсерами, которые разработали план окружить столицу кольцом военных восстаний и принудить правительство к капитуляции. Восстания были быстро подавлены верными правительству войсками, участники восстаний преданы военному суду, 43 из них казнены.

Итоги революции. Революция 1905 г. имела незавершенный характер. Она не смогла разрешить все проблемы, которые ее породили. Но, тем не менее, она заставила власти пойти на некоторые уступки.

Что же касается русской буржуазии, то она в силу своей слабости и контрреволюционности была совершенно не в состоянии осуществить свои претензии к царизму – борьбу подменяла словом, выбор между реакцией и народом всегда делала в пользу первой. Казалось, такое положение должно было радовать российский абсолютизм. Но в конечном итоге слабость русской буржуазии сослужила ему плохую службу, стала дополнительным и очень серьезным источником собственной слабости. Радость эта была бы уместна лишь в том случае, если бы народ “безмолвствовал”. Но он не только не молчал, но совершил в начале века грандиозную антиабсолютистскую революцию, которая, несмотря на поражение, расшатала и резко ослабила царизм.

141. Деятельность ОУН в начале Великой Отечественной войны. Провозглашение во Львове Акта восстановления украинской державы. С началом нападения Германии на СССР боевики и сторонники ОУН развернули широкую диверсионную и саботажную деятельность в тылах РККА. В ряде городов и населенных пунктах были инициированы вооружённые выступления. Продвигавшиеся в передовых эшелонах немецких войск сторонники обеих ОУН т. н. походные группы ОУН при занятии населенных пунктов организовывали в них новую администрацию и структуры управления, в том числе т. н. "украинскую милицию". 23 июня 1941 ОУН(б) направляет свою версию меморандума о дальнейшем сотрудничестве ОУН с Германией в Рейхсканцелярию ОУН(м) сделает это 3 июля. После вступления немецких войск на советскую территорию, 25 июня 1941 г. Я.Стецько в своем письме-отчете С.Бандере писал: "создаем милицию, которая поможет убирать евреев". В тылах передовых частей немецких войск С.Бандера и Ярослав Стецько с группой сторонников 29 июня прибыл во Львов, где Бандера был задержан и возвращен в Краков, а Стецько на следующий день созвал "Украинские национальные сборы", провозгласившие 30 июня 1941 "Украинское государство" которое будет вместе с Великой Германией устанавливать новый порядок по всему миру во главе с "вождем украинского народа Степаном Бандерой". 142. Мировой экономический финансовый кризис и его последствия в Украраине

Финансово-экономический кризис, проявившийся в 2008 году в форме ухудшения основных экономических показателей в большинстве стран, и последовавшая в конце того же года глобальная рецессия. Предшественником финансового кризиса 2008 года был ипотечный кризис в США, первые признаки которого появились в 2006 году в форме снижения числа продаж домови в начале 2007 года переросли в кризис высокорисковых ипотечных кредитов (англ. subprime). Довольно быстро проблемы с кредитованием ощутили и надёжные заёмщики. Постепенно кризис из ипотечного стал трансформироваться в финансовый и затрагивать не только США. К началу 2008 года кризис приобрёл мировой характер и постепенно начал проявляться в повсеместном снижении объёмов производства, снижении спроса и цен на сырьё, росте безработицы. Экономический кризис 2008 2009 годов на Украине явился следствием мирового финасового кризиса, наращивания негативного внешнеторгового сальдо и внешнего долга, осложняясь политическим кризисом и кризисом потребительского кредитования. В 2009 году согласно анализу Всемирного банка экономика Украины резко ухудшилась из-за негативных условий торговли и перепрофилирования потоков капитала, а наибольший риск для Украины представляют фискальный дисбаланс, вызванный падением бюджетных доходов, расходные бюджетные обязательства и значительные финансовые потребности