Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
история2.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
04.12.2018
Размер:
1.25 Mб
Скачать

159 Входження Північного Причорномор'я до складу Росії

У другій половині XVIII ст. Російська імперія, використовуючи матеріальні й людські ресурси України, ставала дедалі могутнішою державою. Центр її зовнішньополітичних інтересів перемістився в Правобережну Україну й Північне Причорномор'я, що мали стати базою і плацдармом Росії для завоювання Криму, виходу до Чорного моря й утвердження її панування на Балканах.

1768 р. між Росією і Туреччиною розпочалася нова війна за Крим. Лівобережна Україна і Київ перетворилися на тилову базу російської армії. З лівобережного козацтва було створено 12-тисячний корпус, а з козаків Правобережжя — корпус добровольців. Тисячі українців змушували працювати на будівництві укріплень, мостів, переправ, обслуговуванні транспортних засобів. Заводи України виробляли зброю і порох.

У 1769-1771 pp. російські війська, до яких входили й українські полки, здобули ряд перемог над турками. Мужньо воювали козаки. Так, запорожці під проводом полковника Третяка розбили у гирлі Дунаю турецьку флотилію і потопили 11 її кораблів. А козацький полк на чолі з Колпаком 1771 р. оволодів Кафою.

Великобританія і Франція, занепокоєні перемогами російської армії, стали на бік Туреччини. Тоді Росія звернулася по допомогу до Австрії. Та пообіцяла підтримати її, але за умови негайної участі Росії разом з Пруссією в поділі Польщі.

Це був перший поділ держави, що почала занепадати. Австрія загарбала Галичину, Пруссія - Північну Польщу, а Росія — східну частину білоруських земель. Російсько-турецька війна завершилася укладенням Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 р., за яким до Росії відійшли українські землі між Дніпром і Південним Бугом та східна частина Керченського півострова. Вона дістала право вільного торгового судноплавства на Чорному морі. Кримське ханство було визнано незалежним; Туреччина і Росія мали вивести свої війська з його території.

Після завоювання Росією Північного Причорномор'я Запорозька Січ фактично втратила своє значення військового форпосту на кордонах Російської імперії. Більше того, вона стояла на перешкоді подальшої колонізації Росією Чорноморського узбережжя, стримуючи її експансіоністську політику.

У червні 1775 p., коли більшість запорожців ще не повернулися з війни, російське військо генерала П. Текелі зруйнувало Запорозьку Січ.

160. Союз освобождения Украині и его деятельность в годі Первой мировой войні

Летом в 1914 г. заострение межимпериалистических противоречий дошло до фатального предела. Мир оказался в пламени Первой мировой войны. Эта война была вооруженным противостоянием двух военных блоков: Четверного союза (Германия, Австро-Угорщина, Турция, Болгария) и Антанты (Англия, Франция, Россия), но постепенно в ее орбиту было втянуто 38 с 59 государств мира, 3/4 населения земного шара. Враждующая сторона ставила перед собой фактически одну и ту же цель: утверждение собственного доминирования в мире, захватывание чужой территории, установления контроля за рынками сбыта, и источниками сырья, послабления волны народных выступлений, за социальное и национальное освобождение, обезвреживание оппозиционной политической силы, концентрация народного внимания не на внутренней проблеме, а на внешней угрозе.

В то же время с образованием Главного Украинского Совета группа эмигрантов из Восточной Украины (Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук, О. Скоропис-Йолтуховский но др.) учредили в Вене свою организацию — Союз освобождения Украины (СВУ). в августе в 1914 г.

Программной целью СОУ было образование самостоятельного Украинского Государства, установления конституционной монархии, основания демократического уклада, предоставления равных прав и свободы, представителям всей национальности, обеспечения самостоятельности украинской церкви. СОУ вел активную пропагандистскую и агитационную работу, добился, чтобы украинские пленные в Австрии и Германии были выделены в отдельные лагеря. Он получал материальную помощь от страны Четверного союза, которая засчитывалась как государственный долг будущей самостоятельной Украины.

Донцов Дмитрий Иванович (1883—1973) — политический деятель, публицист, идеолог украинского национализма.. Во время Первой мировой войны — первый председатель Союзу Освобождения Украины (1914), из которого вышел в 1915 г.

Министр иностранных дел России С. Сазонов откровенно говорил: «Теперь наступил благоприятный момент, чтобы раз и навсегда избавиться от украинского движения». Логическим продолжением этой мысли, своеобразной почвой будущей репрессивной акции, стала и его заявление в Государственной думе в 1915 г. о том, что украинское движение в России финансируется Германией. Не в лучшем положении очутились и украинцы Австро-Угорщини. Постепенно официальная австрийская власть отходит от собственных заявлений начального периода войны относительно целесообразности образования независимой Украины. Уменьшается материальная поддержка деятельности СОУ, сужается сфера ее деятельности, планируется перенесение штаб-квартиры этой организации с Вены до нейтральной страны.

Энергично работал Союз Освобождения Украины. В «Вестнике СВУ» с 1 сентября 1914 возраст напечатано платформу Союзу: изделие Самостоятельного Украинского Государства с конституционным монархом, из демократичным строем, полной свободой для всех национальностей, с самостоятельной Украинской Церковью. Союз взял для себя репрезентацию интересов Большой Украины и вел переговоры с Центральными Государствами. Он имел представителей: в Берлине — О. Скорописйолтуховского, в Турции — М. Меленевского, в Болгарии — Л. Ганкевича, в Швеции и Норвегии — О. Назарука, в Швайцарии — П. Чикаленко, в Италии — О. Семенова. Союз выдавал журналы и книжки риз- ими языками, которые информировали сравнительный Украине. Были необыкновенно ценные издания — М. Грушевский, С. Рудницкого. Следствием этих информаций- появилось много статей сравнительный Украине в чужеземной прессе. Кроме

того Союз рассылал лекторов, которые читали доклады сравнительный Украине в Ни- меччини, Болгарии. Хуже было занятие в Австрии, которое не считалось с политикой Союза Освобождения Украины, желая превратить его в сугубо служебную, пидсибну организацию.

Некоторые информации Союза Освобождения Украины имели успех, викли- кали заинтересованность, все реального ничего не давали. Больше значен- ня имела деловитый членов СВУ в лагерях для восннополонених. им удалось выделить украинцев-военнополонених в отдельные лагеря во Фрай- штадти в Австрии, где было вокруг 30.000 воинов, и в Раштати, Ганновере. Гмюндени — в Германии; удалось улучшить общие условия жизни в тех лагерях, организовать там школы, библиотеки, церкви. Главное вопрос — политическое починка пленных, перемена их для сознательных украинских граждан — дало блестящие последствия. Однако, деловитый Союза в Украине, как упомянуто выше, встретили прежде ду- же негативно. ТУП, а в частности М. Грушевский, относились к нему негативно.’"*

161. Входження Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР Відповідно до радянсько-німецьких договорів Бессарабія та Північна Буковина належали до сфери інтересів Радянського Союзу. Розуміючи безперспективність опору, Румунія змушена була погодитися з цим. Українці, що становили значний відсоток населення цих регіонів, довгі роки, перебуваючи під владою різних іноземних держав, жили в надзвичайно складних умовах і постійно потерпали від утисків місцевої влади. За даними істориків, рятуючись від важких соціально-економічних і політичних умов, понад півмільйона жителів Бессарабії — молдован, українців, росіян, євреїв та ін. — емігрували до Америки або перейшли на радянську територію. 28 червня 1940 року радянські війська під командуванням Г. Жукова перейшли Дністер і встановили свій контроль над Бессарабією та Північною Буковиною. Входження цих земель до складу України в цілому відповідало бажанням українського населення, яке перебувало у складі Румунії. 2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР прийняла рішення про включення Північної Буковини та Північної і Південної Бессарабії до складу УРСР. У цей день утворено Молдавську РСР, до якої ввійшли Молдавська Автономна РСР і 6 повітів Бессарабії. Нова влада, не з'ясовуючи волевиявлення народу, запровадила політику радянізації, вже апробовану в Західній Україні. Поширювалися хвилі репресій, які спочатку охопили «класово-ворожі елементи» — державних чиновників румунської адміністрації, представників політичних партій і українських, румунських, польських, єврейських організацій. Згодом сталінські репресії впали на бессарабських комуністів. Усього протягом 1940 - червня 1941 pp. до Сибіру та Казахстану, Комі АРСР були депортовані близько 90 тис. «соціально небезпечних елементів», більшість з яких загинула. Активно проводилася націоналізація промисловості й торговельних підприємств, здійснювалася конфіскація поміщицьких і церковних земель, розпочалася організація колгоспів тощо. Лише в галузі освіти спостерігалися деякі позитивні зрушення. Зважаючи на багатонаціональний склад нових територій, навчання в школах проводилося як українською мовою, так і мовами національних меншин: румунською, російською, єврейською, німецькою та польською. Система освіти відчутно демократизувалася, тепер значна частина населення отримала можливість здобувати загальну та професійну освіту. Відчутно поліпшилося й медичне обслуговування населення. Якщо до 1940 року на Буковині існувало 72 лікувальні заклади, у яких працювало 112 лікарів, то після включення цих земель до складу СРСР медичне обслуговування населення здійснювали відповідно 200 закладів і понад 500 лікарів. Таким чином, з одного боку, процес приєднання західноукраїнських, бессарабських і буковинських земель до Радянської України мав тяжкі наслідки для населення, що зазнало страждань від репресій і соціальних експериментів сталінського режиму. Разом з тим уперше за багато століть у межах однієї держави опинилися майже всі території, що були заселені етнічними українцями. Саме цей хід подій відповідав настроям і прагненням народу. Хоч ненадовго ці українські території були виведені зі стану війни.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.