Визначення фізичних властивостей грунту Колір грунту.

Темне забарвлення вказує на вміст в грунті великої кількості органічних речовин і разом з тим мікроорганізмів. Слід розрізняти темне забарвлення, що надає гумус чорнозему і перегній добре вдобрених грунтів, в яких патогенні мікроорганізми можуть зустрічатися частіше ніж в перших. Світло-сірі, підзолисті грунти, а також світло-жовті піщані, окрім бідності їх на органічні речовини, мають малий вміст біологічно важливих елементів – сполук кальцію, фосфору, калію, заліза і інших.

Запах грунту.

В гігієнічному відношенні мають значення запахи, що не властиві чистому не забрудненому грунтові: гнилісний, аміачний, сірководневий, що з’являються при свіжому забрудненні гноєм, сечею, неочищеними стічними водами, трупами тварин і ін., або при розпаді органічних речовин в анаеробних умовах. Запах визначають при взятті проби. В лабораторії свіжу пробу грунту поміщають в колбу, обливають гарячою водою, закривши корком декілька разів струшують, а потім визначають запах, відкривши корок.

Визначення вологопіднімальної здатності грунту (капілярності).

Для визначення водопіднімальної властивості грунту використовують спеціальний прилад (в штативі встановлено ряд високих, в 1м і більше, скляних трубочок діаметром 2,5…3см з сантиметровими поділами). Нижні кінці обв’язані полотном. Кожна трубка заповнюється до верху грунтом, що досліджується. Нижні кінці трубок повинні впиратися в дно посуду (ванночки) в яку наливаємо воду так, щоб кінці трубок були занурені на 0,5 см. За зміною забарвлення грунту в трубках стежать за швидкістю і висотою капілярного підйому води, відмічаючи її рівень через 5;10;15;30;60

хвилин і далі через кожну годину до остаточного підйому.

Визначення водопроникності (фільтраційної здатності грунту).

Швидкість просочування води залежить, головним чином, від механічного складу грунту і його структури. Для визначення водопроникності сухого подрібненого грунту беруть скляну трубку діаметром 3…4см і довжиною 25…30 см. Відмірявши від її нижнього кінця її 22…24 см, відмічають ці рівні на склі. Нижній кінець трубки обв’язують тонким полотном і струшуючи наповнюють грунтом на 20 см. Закріпивши вертикально циліндр в штативі підставляють під нижній кінець мірний циліндр. Зафіксувавши час обережно наливають на поверхню грунту стовпчик води висотою 4 см і підтримують його постійний рівень. Водопроникність виражається двома показниками – 1) час, протягом якого вода проникне через шар 20см грунту; 2) час, який необхідний щоб в мірному циліндрі, однакового діаметру з трубкою накопився шар води висотою 4 см.

Встановлення пористості грунту .

Визначення об’єму пор грунту має санітарне значення, тому що встановлюється інтенсивність аерації грунту. Взяти 50см³ грунту і насипати в градуйований на 100см³ циліндр, в який наливається вода в кількості 50см³. Після змішування грунту з водою об’єм виявиться не 100см³, а менший, внаслідок наявності пор в грунті. Результати вираховуються в відсотках. Наприклад: 50+50=100, а загальний об’єм 85см³, тобто на 15см³ менший (100-85), який відносяться на пори в грунті. 15см³ у 50, а 30 у 100 = 30%.

Визначення вологоємкості грунту – це здатність грунту вміщувати і утримувати в собі певну кількість води.

Для визначення береться скляний циліндр з сітчастим дном і заповнюється 100 г повітряно-сухого грунту. Встановлюється його маса разом з циліндром. Занурити циліндр з грунтом у воду до появи її у верхньому шарі грунту. Вийняти циліндр з води, дати час щоб вода стекла до останньої краплі, а потім знову визначити масу. Різниця між першою і другою масами покаже вологоємність грунту. Приклад: перший показник 100г, а другий 120г. Різниця 20г. Віднісши масу води до маси грунту і помноживши на 100, одержимо повну вологоємкість виражену в процентах.

Визначення загальної вологи. У біксі зважити 10 г грунту і висушити в сушильній шафі при температурі 105^оС протягом 5 год.

Втрата маси виражена у відсотках становитиме вміст води в грунті.