1.3. Основні напрямки та принципи природокористування

Проблема раціонального природокористування зумовлена інтенсивним розвитком техніки та промисловості, швидким збільшенням народонаселення та зростаючими негативними наслідками господарської діяльності людини, які привели до порушення екологічної рівноваги у багатьох регіонах світу. Для уникнення загрози виснаження природних ресурсів необхідна розробка наукових основ раціонального природокористування, системи заходів, спрямованих на охорону, раціональне використання та відновлення природних ресурсів. Перераховані проблеми необхідно здійснювати у світовому масштабі, керуючись єдиними законами діалектики. У сучасних умовах лише регіональне природокористування може забезпечити комплексне та виснажливе освоєння ресурсів.

Раціональність природокористування великою мірою залежить від всебічного, комплексного вивчення природних ресурсів та визначення оптимальних норм користування природними ресурсами; обґрунтовані найефективнішого розміщення галузей виробництва; еколого-економічній оцінці природних ресурсів; розробці регіональних систем господарювання, прогнозування та оцінці недоліків господарської діяльності.

У вирішенні регіональних проблем природокористування великого значення набуває регіональне лісівництво, яке базується на глибокому вивченні та врахуванні всіх природних і соціально-економічних умов та чинників.

Складні природоохоронні проблеми доводиться вирішувати і нашій державі, оголошеній на першій сесії Верховної Ради України зоною екологічного лиха.

Внаслідок непродуманого господарювання без врахування особливостей в Україні дійсно склалася критична ситуація: із 45 міст лише у чотирьох концентрація шкідливих речовин перевищує норми. Щороку в річки і водойми скидається понад 5 млн.т. солей. Протягом останніх 30 років вміст їх у воді Дніпра зріс у 1,5 рази, у Дністрі та Південному Бузі – вдвічі. Для потреб вугільної промисловості відчужено 260 тис.га землі, а рекультивовано менше половини, 60 % родючих земель зіпсовано 4 млн.га поглинули води Дніпра, ерозія та безгосподарність забирають щорічно ще по 100 тис.га, 3 млн. 700 тис.га навічно відібрав Чорнобиль.

Вийти з кризової ситуації можливо лише при врахуванні територіальних особливостей природних умов та оптимізації антропогенного впливу на природу та її ресурси.

Розрізняють чотири основних напрямки природокористування та охорони природи: екологічний, ресурсний, заповідний, соціально-економічний і міжнародно правовий.

Екологічний напрям передбачає поліпшення природного середовища, тобто збереження оптимальних екологічних умов у містах та рекреаційних зонах.

Ресурсний напрям базується на принципах збереження і підвищення ресурсного потенціалу та раціонального використання природних багатств.

Заповідний напрям має на меті вивчення заповідних територій і створення заповідників та інших природно-заповідних об’єктів.

Соціально-економічний і міжнародно-правовий напрями охорони природи передбачають розробку соціально-економічних форм регулювання взаємодії суспільства і природи та забезпечення розширеного відтворення природних екосистем.

При веденні лісового господарства необхідно врахувати, що лісові біогеоценози – це складні динамічні системи, які саморегулюються та розвиваються за своїми законами. Однак при цьому між складовими частинами природи існують і суперечності, які визначають її розвиток і можливі зміни. Разом з тим, складна система суперечностей у природі функціонує незалежно від антропогенного впливу на неї. Тому при вирішенні проблеми регіонального природокористування необхідно враховувати весь комплекс складних взаємозв’язків і взаємозалежностей довкілля та добитися оптимізації впливу суспільства на природу.

Професор С.А.Генсірук, посилаючись на праці О.Є.Воєйкова, В.І.Вернадського, В.В.Докучаєва та інших виділяє такі принципи природокористування (1992):

• єдність використання та охорони природних ресурсів;

• необхідність суворого врахування стану природних ресурсів та умов природного середовища;

• вивчення та всебічне врахування законів природи у процесі використання її ресурсів;

• врахування зональності природних умов і ресурсів що історично склалася;

• всебічне вивчення ділянок незайманої природи, що збереглися;

• комплексний підхід до вивчення та використання природних ресурсів;

• застосування досягнень науки і техніки в природокористуванні.

Згідно першого принципу, експлуатація лісових ресурсів обов’язково повинна бути узгоджена із системою природоохоронних заходів, які забезпечують збереження та відновлення лісових насаджень. Першочерговими завданнями лісового господарства повинні стати охорона лісу та захист його від несприятливих антропогенних впливів, вжиття заходів щодо підвищення його продуктивності та біологічної стійкості.

Недооцінка стану природних ресурсів та умов природного середовища (другий принцип природокористування) часто призводить до негативних наслідків.

Приміром неврахування в гірських лісах способів рубань, стану і складу лісів, їх вікової структури, крутизни та експозиції схилу, типів лісу і характеру лісовідновлення, може спричинити інтенсифікацію ерозійних процесів, утворення селів, зсувів, вітровалів і буреломів, що завдають великої шкоди народному господарству.

Прикладом третього принципу природокористування – врахування законів природи при використанні її ресурсів, може бути проведення великомасштабної осушувальної меліорації у Поліссі, яка призвела до зниження біологічної продуктивності не тільки лісових угідь, а й сільгосптериторій.

Додержання принципу зональності природних умов і проведення лісогосподарських заходів на типологічній основі дали змогу розробити відповідні для кожної зони типи лісових культур, способи створення висопродуктивних лісових насаджень і системи рубань лісу. Ефективне використання потенціальних можливостей лісового фонду забезпечує тільки зональний підхід, який враховує екологічні і природні умови кожної лісорослинної зони.

Для порівняльної оцінки продуктивності лісових ландшафтів та визначення ступеня антропогенного впливу на лісові біоценози велике значення має п’ятий принцип регіонального природокористування (РПК) – всебічне вивчення ділянок незайманої природи, природних лісів (пралісів). Такі ділянки повинні відноситись до природно-заповідного фонду України і підлягати охороні.

При вивченні і використанні лісових ресурсів повинен забезпечуватись комплексний підхід. Наприклад, при організації лісового господарства треба виходити з того, що ліс є не тільки джерелом рослинних та побічних ресурсів, а й вагомим середовищеутворюючим і соціальним фактором. Він виконує ґрунтозахисні, водорегулюючі, санітарно-гігієнічні, естетичні та інші функції. Відповідно до цього принципу для вирішення проблеми РПР необхідно глибоко та всебічно вивчити весь комплекс природних ресурсів, обґрунтувати оптимальні норми користування ними, вести систематизований облік та проводити аналіз господарської діяльності, узгоджувати економічні завдання з екологічними та лісівничими вимогами. Складність при цьому полягає у необхідності синтезу соціально-економічних та природно-технічних проблем, основними з яких є: визначення оптимальних норм користування природними ресурсами, обґрунтування ефективного територіального розміщення галузей виробництва; розроблення еколого-економічної оцінки природних ресурсів; розроблення регіональних систем господарства; прогнозування та оцінка наслідків господарської діяльності людини.

Комплексному використанню природних ресурсів повинен сприяти науково-технічний прогрес виробництва. Відтак інтенсивний розвиток індустрії та зростання споживання природних ресурсів без врахування екологічних законів призводить до порушення екологічної рівноваги.