4.4. Оптимізація структури заплавних ландшафтів

В останні роки гостро постає проблема оптимізації структури заплавних ландшафтів, які внаслідок зростаючої антропогенізації піддаються негативній трансформації. Невміле господарювання, розорювання заплавних земель, а також вилучення їх під водосховища призвели до суттєвого вкорочення площ і зниження продуктивності сіножатів, луків, зменшення лісистості заплав, погіршення стану водних ресурсів.

Структура заплавного ландшафту визначається співвідношенням його лісової та сільськогосподарської частини, а також їх станом. Функціональні особливості цих частин є різними, а тому на певному відрізку ріки існує таке співвідношення цих частин, яке визначає оптимальну структуру заплавного ландшафту і задовольняє як господарські, так і екологічні вимоги.

Під екологічно оптимізованим ландшафтом Г. Паулюкявічус (1978) розуміє такий його стан, коли ландшафт, з однієї сторони, відрізняється найвищою продуктивністю, а з іншої – стабілізується на певному мінімальному рівні прояв шкідливих антропогенних процесів. У різних частинах заплави насадження виконують різні функції. Так, прируслові лісостани затримують і закріпляють руслові наноси, а тому прируслова частина повинна бути суцільно залісеною. Лісостани в першу чергу необхідні на прируслових піщаних відкладеннях, конусах виносу, вигинах і в звивинах русла річки.

У безлісних долинах рік необхідно формувати систему захисних лісових насаджень, яка включає прируслові, полезахисні, кольматуючі лісові смуги, ґрунтозахисні насадження на конусах виносу, насадження навколо заплавних водоймищ, насадження на корінних берегах долин.

Найвагомішою умовою відновлення гідрологічного режиму рік України є збереження оптимальної лісистості на водозборах, висока (не менше 60%) лісистість центральної і притерасної зон заплави та суцільне заліснення прируслової зони. Проте досягти такої високої лісистості заплав можливо шляхом заліснення високопродуктивних луків, що не завжди є можливим.

У безлісних заплавах згідно концепції фітомеліорації річкових долин (Ю.П. Бялловичч, 1962) при проектуванні захисних зон вздовж рік рекомендується створення таких наносорегулюючих заплавних насаджень: насадження руслових відмілин і прируслового валу, смужні внутрішньо заплавні насадження, які розміщуються на центральній і притерасній частинах заплави.

Таким чином, наведені дані свідчать про необхідність здійснення комплексу заходів щодо оптимізації структури заплавних ландшафтів та досягнення в них оптимальної лісистості. Лісогосподарські і лісомеліоративні заходи мають бути оптимізовані за цільовими критеріями, погоджені з іншими системами господарювання.

4.5. Сучасний стан заплавних лісів України

На сучасний стан лісів та динаміку їх росту суттєво впливає антропогенна трансформація лісорослинних умов. Тому заплавні ліси значно частіше і інтенсивніше всихають, порівняно з лісами, що ростуть у нагірних умовах .

У заплавах рік глибина проникнення кореневих систем визначається глибиною залягання ґрунтових вод. Тому, після різкого зниження ґрунтових вод, в результаті регулювання річкового стоку, кореневі системи деревних порід, що сформувались під впливом капілярної смуги ґрунтових вод, перебувають у висушеному грунтовому горизонті і в умовах дефіциту вологи і різкої зміни гідрологічного режиму втрачають стійкість.

Найбільш сильно і різноманітно антропогенний вплив на заплавні ліси проявляється у степовій зоні, що переважно пов’язано з різким порушенням гідрологічних умов. Проте в антропогенно порушених заплавах при вивчені стану та формуванні насаджень необхідно враховувати сукупність багатьох факторів, що визначають ступінь порушення умов місцевиростання та динаміку деревостанів.

Погіршення стану та зниження темпів приросту насаджень в умовах антропогенного впливу пов’язано з різким порушенням їх структурно-функціональної організації, трансформацією процесів кругообігу речовин. Так, стан лісових біоценозів сильно погіршується в заплавах річок, що протікають в зонах підземного добування вугілля. В зонах впливу підземних розробок спостерігається просідання території, що викликає різкі зміни лісорослинних умов.

Щорічно в ріки скидається велика кількість промислових стоків та вод, що також суттєво порушує хімізм грунтів та ґрунтових вод. Наявність в останніх токсичних солей та сполук призводить до зниження приросту та погіршення стану деревостанів. У тих випадках, коли рівень ґрунтових вод у межень нижче 1,0 м, а їх мінералізація та кількість хлор-іону в грунтах перевищує відповідно 10г/л і 0,05%, мішані дубові насадження всихають. Супутниками дуба в цих умовах можуть бути заплавостійкі та солевитривалі породи: ясен зелений, тамарикс гіллястий, лох вузьколистий.

Найбільш продуктивними в заплавах рік є тополеві та вербові насадження, які вибагливі до вологості грунтів. За короткий період часу (15-20 років) вони здатні формувати високопродуктивні деревостани, запаси яких можуть сягати 500-600 м.куб./га. Проте значні площі цих насаджень представлені низькоповнотними та перестиглими деревостанами, що суттєво знижує їх продуктивність.

Найбільш цінними в заплавах рік є дубові насадження, серед яких переважають паросткові дубняки віком старше 50 і вище років. В останні роки простежується тенденція старіння та ослаблення дубових насаджень, особливо в степовій зоні.

Тому вже зараз необхідно збільшити обсяги лісовідновних рубок ослаблених дубових лісів, виключених з лісокористування.

Вільхові насадження характеризуються дещо кращим станом порівняно з тополевими та дубовими. Найбільші їх площі (40%) сконцентровані на Поліссі України, а з просуванням на Південь відносна доля вільхових лісів у складі заплав скорочується. Середні запаси стиглих модальних насаджень часто перевищують 300 м.куб./га і після 60-річного віку майже не зростають, а в багатьох випадках навіть зменшуються.

Таким чином, стан лісових біоценозів, їх продуктивність та особливості формування у різних природних зонах України мають певні відмінності і значною мірою залежать від характеру господарської діяльності в них.