5.4 Типи заплавних лісів Степу

Степова зона України характеризується найменшою кількістю опадів та найнижчою зволоженістю повітря. Коефіцієнт зволоження за Д.В. Воробйовим коливається в межах від – 0,4 до +0,6 в байрачно-степовій зоні і від – 1,6 до -0,8 – в південно степовій зоні. У надзаплавних терасах водозборів переважають звичайні чорноземи, чорноземи південні, темно-каштанові, каштанові солонцюваті грунти. На значних площах формуються також дернові і темно-сірі грунти.

Найбільш поширеними типами лісу в нагірних умовах Степу є сухі і свіжі берестово-пакленеві діброви, степові судіброви і дубово-соснові субори.

^{Характерною відмінністю заплавних лісових земель Степу є відсутність опідзолених грунтів. У притерасних зонах заплав рік Степу, як і в інших природних зонах України, типовими є лучно-болотні і болотні ґрунти, які характеризуються дуже високими параметрами родючості. Проте, видове різноманіття рослинності у Степу менше, а продуктивність деревостанів є нижчою, порівняно з Лісостепом. Це пояснюється такими лімітуючими факторами, як низька зволоженість території та значна кількість токсичних солей в ґрунтах. Так у Луганській області в заплавах рік більше половини лісових грунтів є в тій чи іншій мірі засоленими (Ткач В.П., 1999).}

^{У заплавах рік Лівобережного Степу формуються такі основні типи лісу:}

1. Свіжий сосновий бір, А₂-С₁, З^І, З^ІІ;

2. Свіжий осокоровий субір, В₂-Тч, З^І, З^ІІ;

3. Вологий осокоровий субір, , В₃-Т, З^І, З^ІІ;

4. Свіжий тополевий сугрудок, С₂-Т, З^І, З^ІІ;

5. Свіжа берестова судіброва та її галогенний варіант, С₂-БД, З^І, З^ІІ, h^I;

6. Вологий вербово-тополевий сугрудок, С₃-ВбТ, З^ІІІ, З^IV;

7. Свіжа берестово-пакленова діброва та її галогенні варіанти, D₂-БКпД, З^І, З^ІІ,h^І, h^IІ;

8. Волога берестово-пакленова діброва та її галогенні варіанти, D₃-БКпД, З^І, З^ІІ,h^І, h^IІ;

9. Свіжа берестово-ясенева діброва D₂-БЯД, З^І, З^ІІ;

10. Волога берестово-ясенева діброва D₃-БЯД, З^І, З^ІІ;

11. Сирий вербовий груд, D₄-Вб, З^ІІІ, З^ІV;

12. Сирий чорновільховий груд, D₄-Вл, З^ІІІ, З^ІV;

13. Мокрий чорновільховий груд, D₅-Вл, З^ІІІ, З^ІV, З^V.

Переважаючими типами лісу в заплавах Степу є свіжа та волога берестово-пакленова діброва.

У складі корінного деревостану переважає дуб переважно паросткового походження ІІ-ІV бонітетів (у галогенних варіантах – ІІІ- ІV бонітетів). У першому ярусі бере участь також берест, в’яз, клен польовий, липа дрібнолиста, осика, ясен звичайний, у підліску – клен татарський, свидина криваво-червона, бруслина, бузина чорна та інші пороли.

У прируслові заплаві часто домінуючими є свіжі та вологі тополеві та вербово-тополеві сугрудки та груди. У притерасній частині заплав Сіверського Дінця, Самари, Айдара, Деркула та інших рік ці типи лісу часто замінюються іншими, в яких переважають верба біла, тополі чорна та біла і навіть дуб.

Лекція 6. Ведення господарства в заплавних лісах

6.1 Особливості ведення лісового господарства з врахуванням структури ландшафтів та водозборів рік

Як констатує В.П.Ткач (1999), при вдосконаленні лісівничих заходів у заплавах рік необхідно спиратися на такі визначальні положення:

4. Системи лісогосподарювання повинні бути спрямованні на посилення багатогранних екологозахисних функцій лісів і базуватись на принципах невиснажливого і сталого лісокористування.

5. Системи лісогосподарювання повинні бути узгодженими з системами ведення господарства на інших ланках водозбірних басейнів.

6. Системи лісогосподарських заходів повинні бути узгодженими із загальнодержавною стратегією природокористування.

У рекомендаціях ІХ Всесвітнього лісового конгресу (Мехіко, 1985) вперше було визнано, що первинною одиницею ведення лісового господарства є елементарний водозбір. Перехід господарювання на водозбірний рівень повинен здійснюватися у кілька етапів. На першому етапі визначаються нормативи, що дають можливість встановити мінімальну площу водозбору, просторова організація та структура водозбору. На другому етапі визначається стратегія оптимізації структури водозбору, в тому числі лісистості. На третьому – впроваджуються системи господарювання, що враховують специфічні особливості конкретного водозбору.

При організації лісового господарства враховується характер розміщення лісів різного цільового призначення, вирішуються питання оптимізації вікової структури породного складу лісів, доцільного розміщення тих чи інших рубок на водозборі, тощо. На цій основі розробляються та впроваджуються системи ведення лісового господарства, у тому числі і цільові програми лісовирощування.

Лісогосподарські заходи, що проектуються для елементарного водозбору річки, входять до системи заходів для водозбору вищого рівня. У малих водозборах на якісні і кількісні показники стоку впливають їх морфометричні особливості, сума опадів, лісистість, структура угідь, стійкість грунтів до ерозії, характер розміщення лісів. Проте лісові насадження мають визначальне значення для формування річкового стоку.

За часткою вкритої лісом поверхні виділяють добре залісені (75-100% площі вкриті лісом), відносно залісені (50-75%), середньо залісені (25-50%), мало залісені (5-25%), практично безлісні (менше 5%) водозбори. Більшість водозборів рік України належить до мало залісених та практично безлісних.

Лісистість заплав є складовою частиною лісистості водозборів рік. Рівень мінімальної лісистості заплав не повинен бути нижчим 15 %.

В основу сучасної організації та ведення лісового господарства як в заплавних лісах, так і лісах України, покладено поділ лісів на категорії. Проте, система поділу лісів не відповідає в повній мірі сучасним поглядам на ліси як на багатофункціональні системи.

Лісові насадження на водозборі умовно можна поділити на системи масивних лісових насаджень та системи захисних лісових смуг. У заплавних лісах за переважаючими функціями доцільно виділити такі системи масивних лісових насаджень:

2. рекреаційно-середовищнозахисні; 2) експлуатаційно-рекреаційно-середовищнозахисні; 3) рекреаційно-середовищнозахисно-експлуатаційні. Кожна із наведених систем включає чотири типи цільових насаджень:

   1. заповідно-генетичні; 2) середовищнозахисні; 3) рекреаційні;

8. експлуатаційні. Господарська діяльність у цільових насадженнях істотно відрізняється Ткач В.П., 1999.

Кожна система господарських заходів повинна передбачати формування певної системи масивних лісових насаджень, що складається з насаджень певного цільового призначення. Наведемо в загальних рисах коротку характеристику цих систем насаджень.

1.Рекреаційно-середовищнозахисна система насаджень.

Для цієї системи переважаючими будуть середовищнозахисні та рекреаційні насадження, проте експлуатаційні насадження тут можуть формуватися на невеликих площах. Дана система насаджень домінуватиме в аграрних заплавних ландшафтах, що належать до водозборів з низькою лісистістю.

ІІ. Експлуатаційно-рекреаційно-середовищнозахисна система насаджень охоплює приблизно однакові площі цільових типів насаджень, або з перевагою рекреаційних і середовищнозахисних. Ця система буде домінуючою в лісоаграрних – заплавних ландшафтах, а також в лісових заплавних ландшафтах.

ІІІ. Рекреаційно-середовищнозахисно-експлуатаційна система насаджень характеризується перевагою частки насаджень експлуатаційного цільового призначення. Вона переважатиме в лісових заплавних ландшафтах з високою лісистістю водозборів.

Для різних типів заплавних ландшафтів співвідношення площ систем лісових насаджень і систем цільових захисних смуг буде різним, що визначатиме і різну стратегію господарювання. В аграрних ландшафтах переважаючими будуть системи цільових захисних лісосмуг, а тому основною буде діяльність щодо захисного лісорозведення.

Таким чином, головною метою лісового господарства є створення на річкових водозборах, в тому числі в їх заплавах, оптимальної лісистості та структури лісових ресурсів з високою деревинною та середовищетвірною продуктивністю.