§ 37. Розслідування умисних убивств

Криміналістична характеристика умисних

убивств

Досудове слідство кримінальних справ про умисні вбивства, пе­редбачені ч. 1 ст. 115 КК України, практичні працівники назива­ють ще розслідуванням «простих» убивств. Основною причиною такого бачення проблеми є те, що кваліфікація вчиненого можли­ва за відсутності як обтяжуючих (ч. 2 ст. 115 КК України), так і пом'якшуючих (статті 116—118 КК України) обставин. Умисне вбивство може бути вчинено як з непрямим, так і з прямим умис­лом, але його мотиваційна основа є досить широкою. Тому вбив­ства можна класифікувати за різними мотивами. Крім криміналь-

но-правових класифікацій, підставами яких є елементи суб'єктив­ної сторони (форма вини, мотиви, мета), обставини, які передува­ли вбивству, поведінка потерпілого (убивство в стані афекту, при перевищенні необхідної оборони), широко використовуються прийоми криміналістичної класифікації.

За способом вчинення вбивства можуть бути диференційовані залежно від того, підготовлені вони чи ні. Статистичні дані свід­чать про те, що багато злочинців не готуються до вчинених убивств, умисел на позбавлення життя потерпілого виникає рап­тово і, як правило, відразу ж реалізується. Але підготування до вбивства може являти собою складну систему заходів, до складу яких входить розробка плану вбивства, підбір співучасників і під­шукування знарядь злочину, спостереження за потерпілим, вибір умов, зручних для здійснення замислу, заманювання потерпілого в місце, вибране для вбивства. В інших ситуаціях відшукується міс­це, зручне для реалізації злочинного наміру і вибраного способу злочину. Зокрема, при вчиненні вбивств, поєднаних із зґвалтуван­ням, злочинці очікують жертву переважно в безлюдному місці чи за відсутності людей.

Дії, спрямовані безпосередньо на позбавлення життя потерпі­лого, і являють один з елементів способу вбивства. В основному вони диференціюються залежно від використовуваних при цьому відповідних засобів і знарядь. У першу чергу мають бути виокрем­лені такі прийоми позбавлення життя, як утеплення, задушення, отруєння, спричинення жертві смерті явних тілесних ушкоджень, які наносяться з використанням знарядь і без їх застосування. До таких, зокрема, належать вбивства, учинені шляхом нанесення жертві ударів руками і ногами, кидання з висоти.

Для методики розслідування велике значення має класифікація убивств залежно від способу приховання потерпілого. У тих випад­ках, коли дії, що спрямовані на приховання потерпілого, були зав­часно передбачені розробленим планом заінтересованих суб'єктів, реалізовувалися за взаємним зв'язком з підготовчими операціями і прийомами позбавлення життя, їх необхідно розглядати як елемен­ти способу вчинення убивства. Заходи з приховання вбивства, що не охоплюються способом його вчинення, застосовуються насамперед для приховання необережних, імпульсивних убивств, а також учинених у стані сильного душевного хвилювання (фізіоло­гічного афекту).

До числа заходів з приховання умисного вбивства необхідно віднести дії й прийоми з попередження матеріальних слідів убив­ства на місці, а також на знаряддях злочину, трупі, його одязі, взут­ті та на тілі вбивці, його одязі й взутті. Особи, які вчинили умисне вбивство, як правило, роблять спробу все приховати. З цією метою

255

вони застосовують різні прийоми, щоб пояснити причини зник­нення потерпілого. Особи, які вчинили умисне вбивство родичів, в окремих випадках користуються наявністю відповідного зв'язку з потерпілим. Так, ухиляючись від відповідальності, такі особи мо­жуть приховувати істинний характер подій, вигадуючи різні при­ватні версії, під які з метою введення в оману суб'єктів і учасників криміналістичної діяльності, влаштовують різні удавання на зра­зок театралізованих сцен. У процесі маскування умисних убивств заінтересовані в цьому особи створюють обставини, які вказують на смерть, нещасний випадок, самогубство потерпілого. Система маскувальних дій може бути надто складною, заплутаною. Вона охоплює запобігання, а також знищення слідів злочину, його обстановки, речових доказів, інших обставин, які мають суттєве значення, оскільки гальмують швидке і повне розкриття умисного вбивства.

Щоб умисно протиправно заподіяти смерть іншій людині, за­інтересовані в цьому особи вишукують такі способи, які, на пер­ший погляд, не залишають слідів. Дуже часто це — звичайні побу­тово-щоденні варіанти, на які сторонні особи уваги не звертають. Наприклад, людина часто хворіє, перебуває на стаціонарному лі­куванні. Особи, заінтересовані в смерті такої людини, дають їй під виглядом ліків отруту. Або ж той, хто доглядає за людиною літньо­го віку, з метою успадкування її житла не дає харчів, ліків. Трапля­ється і коли: новонародженому чи особі, що перебуває в безпорад­ному стані внаслідок хвороби, закривають отвори рота і носа пред­метом з м'якого матеріалу і т. ін. Часто злочинці маскують умисне вбивство під нещасний випадок або суїцид. При цьому вони вико­ристовують певні побутові чи інші обставини, створюють умови, які ставлять під загрозу життя потерпілого, або використовують небезпеку, що вже є, приховуючи її від оточуючих і самого потер­пілого. У системі зв'язків злочинця з потерпілим можна виділити такі типові, вузлові особливості

Система зв'язків злочинця з потерпілим

за місцем

родинні

проживання І роботи | проведення часу | відбування покарання в УВП

Систему зв'язків злочинця з потерпілим можна класифікувати за ознаками часу або форми вияву. Такі зв'язки в часі можуть бути тривалими або короткотривалими. За формою вияву зв'язки зло­чинця з потерпілим бувають таємними, прихованими і відкрити­ми. Важливим елементом криміналістичної характеристики умис-

них убивств є дані про особу потерпілого. Вік, стать, професія, спосіб життя потерпілого суттєво впливають на відтворення його зв'язків зі злочинцем. Багато що залежить від віктимної ситуації (життєвої обстановки, що склалася) і віктивності потерпілого — підвищеного ступеня небезпеки стати жертвою злочину в силу ви­конуваних функцій чи притаманних особі якостей. Особи, які вчиняють умисні вбивства, як правило, характеризуються агресив­ністю, зневагою до інших людей. За ставленням злочинця до вчи­неного ним злочину можна виділити такі чотири види психологіч­них особливостей:

1. байдуже ставлення злочинця до можливо трагічних наслідків насилля;

2. життєва ситуація може бути вирішена тільки шляхом убивства;

3. убивство іншої людини допустиме;

4. ніяке ставлення злочинця до умисного протиправного запо­ діяння смерті іншій людині.

Початковий етап розслідування умисних

убивств

На початковому етапі розслідування умисних убивств найваж­ливішою слідчою дією є слідчий огляд. Огляд місця події — місця вчинення умисного вбивства чи місця виявлення трупа з ознаками насильницької смерті або частин трупа — часто проводиться ще до порушення кримінальної справи. Отримавши відповідну інфор­мацію, слідчий повинен з'ясувати: за якими ознаками встановле­но смерть потерпілого; у разі виявлення ознак життя потерпілого, чи не потребує той допомоги. Слідчий зобов'язаний оперативно дати вказівки про охорону місця події та отримати максимум ін­формації, з'ясувати, які пошукові науково-технічні засоби необ­хідні для огляду, а також потурбуватися про участь в огляді трупа судово-медичного експерта, понятих.

На місці слідчий перевіряє, як забезпечена охорона відповідних об'єктів, а потім проводить опитування очевидців, осіб, які вияви­ли труп, сліди злочину. Спочатку необхідно здійснити загальний огляд, особливо якщо це відкрита місцевість або, наприклад, вели­ка територія промислового, складського використання. Це дозво­лить з'ясувати місце події, його розташування та вибрати початко­ве місце огляду. У процесі загального огляду слідчий самостійно або з участю спеціаліста проводить орієнтуюче, оглядове і вузлове фотографування, розподіляє обов'язки між учасниками огляду, ви­бирає послідовність його проведення і черговість роботи спеціаліс­тів. Огляд місця події у справах про умисні вбивства рекомендуєть-

5-,:

257

ся, як правило, починати з трупа. Сторонніх осіб, у тому числі не задіяних представників правоохоронних органів (різних начальни­ків), на місці події — місці проведення огляду — не повинно бути, оскільки ними несвідомо можуть бути знищені сліди злочину.

Детальний огляд місця події у справах про умисне вбивство до­цільно починати від слідів підходу і відходу злочинця. Здійснюва­ти огляд місця події від периферії до центру рекомендується тоді, коли місце події — це не дуже велика площа. Таким чином, учасни­ки огляду рухаються по колу, поступово наближуючись до центру. Між учасниками огляду місця події бажано поділити обов'язки.

Зовнішній огляд трупа найчастіше є складовою огляду місця події. Втім, іноді огляд трупа проводиться і оформляється як са­мостійна слідча дія. Огляд трупа як окрема слідча дія має свої особливості. Структурні елементи слідчої дії — огляду трупа мож­на класифікувати на такі:

1. розташування трупа, його поза;

2. зовнішній огляд трупа, одягу (тип, фасон, стан одягу, місце виготовлення, сліди нашарування), характер пошкоджень;

3. труп потрібно перевернути, одяг досліджується на наявність на ньому плям, слідів, мікрочастинок;

4. з допомогою спеціаліста-криміналіста досліджується взуття трупа;

5. потрібно перевірити кишені одягу трупа на можливість вияв­ лення там предметів і документів;

6) на дотик перевіряється цілісність кісток скелета і черепа трупа. Під час огляду трупа можливим є оголення певних ділянок

його тіла. У руках трупа можуть бути волосся, різні мікрочастин­ки, особливо під нігтями. Тому слідчому потрібно відібрати вміст мікрочастинок під нігтями потерпілого з обох його рук в окремі конверти (слід акуратно зрізати нігті з пальців рук трупа, оскільки там досить часто залишаються мікрочастинки шкіри вбивці. Між потерпілим і злочинцем могла бути бійка). Повне роздягання тру­па і детальний його огляд рекомендується проводити в приміщен­ні моргу (фр. тощие — приміщення, де зберігаються трупи помер­лих до поховання). Слідчий має в протоколі огляду детально опи­сати ушкодження на трупі. Якщо біля трупа виявлено знаряддя вбивства, вони також підлягають огляду і обстеженню.

Під час транспортування труп рекомендується упаковувати в спеціальні поліетиленові пакети. Для встановлення причин смер­ті потерпілого слідчий має призначити судово-медичну експерти­зу, висновки якої охоплюють причину смерті потерпілого і час її настання; наявність ушкоджень, їхнє походження, характер, лока­лізацію, механізм. Одяг трупа потрібно окремо дослідити, вико­ристовуючи науково-технічні криміналістичні засоби.

258

Особливості побудови версій в кримінальних

справах про умисні вбивства і планування

розслідування

У кримінальних справах про умисні вбивства типові версії ди­ференціюються залежно від того, які чинники характеризують об'єкт посягання (потерпілого) і впливають на встановлення події злочину та його розкриття. До таких факторів відносять: виявлен­ня трупа, виявлення трупа цілим або частинами, установлення особи потерпілого. Перевірка версії про умисне вбивство одночас­но здійснюється з перевіркою версії про умисне вбивство, вчине­не за обтяжуючих чи пом'якшуючих обставинах, ненасильницької смерті, самогубстві.

Якщо обставини вбивства приховуються з використанням різ­них маскувань, потрібно виявляти і досліджувати ті негативні об­ставини, які дозволяють спростувати приватні версії. Способи і прийоми маскування умисного вбивства фактично необмежені, тому виявляти і досліджувати їх через призму виявлення і дослі­дження негативних обставин непросто.

Як бачимо, негативні обставини, які дозволять спростувати інсценовані злочинцями події (замасковане умисне вбивство), можна класифікувати за трьома видами:

а) негативні обставини, що спростовуються наявністю слідів;

б) негативні обставини, що спростовуються відсутністю слідів;

в) негативні обставини, що спростовуються станом здоров'я потерпілого.

Кожний вид негативних обставин, що сприяє розкриттю замас­кованого умисного вбивства, має свої підвиди. Іноді злочинці вда­ються до того, що знищують сліди умисного вбивства. Однак, як­що такі сліди знищено не повністю, їх можна реконструювати. Потрібно пам'ятати, що в разі вчинення завчасно підготовленого вбивства злочинець діє в найбільш зручному і знайомому йому місці. Тому необхідно організувати належне опитування мешкан­ців неподалік місця виявлення трупа, а також у місцевості, що ме­жує з нею,— у мікрорайонах, населених пунктах (хутори, села, се­лища, залізничні станції, приватні сектори на околиці великих міст). Таке опитування бажано проводити в декілька етапів, пла­новано, з використанням оперативно-розшукових заходів. Буде неправильним обмежувати пошук джерел інформації лише опиту­ванням мешканців, що проживають неподалік від місця виявлен­ня трупа.

Досудове слідство кримінальних справ про умисні вбивства на наступних етапах

Розслідування умисних убивств передбачає ймовірність прове­дення всіх можливих слідчих дій на наступних етапах. Потрібно продовжити пошук і допит свідків. Свідками у кримінальній спра­ві про умисне вбивство можуть бути випадкові особи, а також сусіди, родичі потерпілого, обвинуваченого, колеги за місцем їх ро­боти, знайомі, друзі і ті, хто проживає неподалік місця вчинення злочину або місця виявлення трупа. Серед них є особи, які володі­ють фактичними даними про: обставини, що підлягають доказу­вання у сфері події злочину; винність обвинуваченого у вчиненні злочину і його мотиви; обставини, що впливають на ступінь тяж­кості злочину та характеризують особу обвинуваченого, пом'якшу­ють та обтяжують покарання. Одні з таких свідків з різних (об'єк­тивних та суб'єктивних) причин не були допитані на початковому етапі слідства, інші відмовлялися або ухилялися від давання пока­зань чи давали свідомо неправдиве показання. Непоодинокими є випадки, коли з'явленню свідка в органи досудового слідства для допиту чинять перешкоди заінтересовані в цьому особи.

Показання свідків можуть висвітлювати також окремі обстави­ни кримінальної справи про злочин. Наприклад, показаннями до­питаного як свідка В. доцільно було встановити такі окремі обста­вини: стосунки потерпілого К. і обвинуваченого Ж., особливості їхньої поведінки, способи життєдіяльності, заінтересованість пев­них осіб у смерті потерпілого К. Будь-які фактичні дані, що вста­новлені показаннями свідків, можуть бути важливими доказами в кримінальній справі про умисне вбивство.

Слідчий також має подбати про призначення комплексу кримі­налістичних експертиз: трасологічних, судово-балістичних, вибу-хотехнічних, експертизи холодної зброї, експертизи криміналіс­тичного дослідження індивідуальної каліграфії, судово-меди-кокриміналістичні експертизи та ін. Трасологічні експертизи призначаються для того, щоб встановити особу злочинця за пев­ними ідентифікаційними ознаками. Зокрема, за слідами рук, ніг (взуття), зубів, губ. Крім того, трасологічні експертизи признача­ються також для ідентифікації транспортного засобу за слідами шин, цілого за його частинами, коли встановлюється тотожність об'єкта. Або ще: при огляді трупа потерпілого неподалік від нього було виявлено невеликі фрагменти битого скла. У процесі розслі­дування кримінальної справи, порушеної за фатом виявлення тру­па з ознаками насильницької смерті, за місцем проживання підо­зрюваної особи було вилучено ліхтарик з розбитим склом. Відпо­відно до висновків трасологічної експертизи фрагменти скла, що

вилучені з місця події, і частинки скла, які були виявлені в ліхта­рику підозрюваного, становили одне ціле.

Судово-медико-криміналістична експертиза дає можливість:

1. ідентифікувати знаряддя травми;

2. ідентифікувати особу за кістковими залишками;

3. визначити механізм травми, послідовність її нанесення;

4. визначити дистанцію пострілу.

Після проведення відтворення обстановки і обставин події з участю підозрюваного, обвинуваченого може бути призначена до­даткова судово-медична експертиза з метою встановлення можли­вості механізму нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть. У разі відшукання знаряддя вчинення умисного убивства може бути призначена судово-медико-кримі­налістична експертиза. Метою проведення такої експертизи є встановлення факту заподіяння вилученим знаряддям тілесних ушкоджень потерпілій особі з урахуванням їх тяжкості й характе­ру. Раніше такі дослідження називалися судово-фізико-технічною експертизою. У кримінальних справах про умисні вбивства завжди призначаються амбулаторна чи стаціонарна судово-психіатрична експертиза обвинуваченого. Перед експертами ставляться такі за­питання:

а) чи не мав обвинувачений психічного розладу на момент вчи­ нення злочину;

б) чи не має обвинувачений психічного розладу нині;

в) чи не перебував обвинувачений на момент вчинення злочину в стані тимчасового розладу психіки, який не давав йому змоги усвідомлювати свої дії й керувати ними;

г) чи здатний був обвинувачений усвідомлювати фактичний ха­ рактер і суспільну небезпечність своїх дій і керувати ними під час вчинення суспільно небезпечного діяння і на час провадження кримінальної справи.

Допит обвинуваченого має бути детальним. Потрібно з'ясува­ти, чи не був обвинувачений знайомий з потерпілим, що спонука­ло його до вчинення убивства. Якщо обвинувачений визнає свою вину, він повинен конкретно розповісти про обставини вбивства, коли виник такий задум, як він готувався до вчинення цього зло­чину, хто йому допомагав. У тому разі, коли допитуваний заявляє, що злочин він не вчиняв і має алібі, потрібно детально його допи­тати, де саме він перебував на час убивства і що робив та хто є свід­ком цього. Бажано при допиті обвинуваченого застосовувати зву-ко-, відеозапис.

261