§ 18. Допит

Поняття, види, психологічні основи допиту

Допит є слідчою дією, що спрямована на отримання слідчим безпосередньо від допитуваного в установленій кримінально-про­цесуальній формі показань про відомі йому обставини та інші да­ні, які мають значення для встановлення істини в кримінальній справі про злочин. Допитувана особа незалежно від процесуально­го стану - свідок, потерпілий, експерт, підозрюваний, обвинува­чений — є учасником криміналістичної діяльності.

Допит учасника криміналістичної діяльності - це слідча дія, спрямована на отримання суб'єктом криміналістичної діяльності безпосередньо від допитуваного (експерта, свідка, потерпілого, пі­дозрюваного, обвинуваченого) в установленому кримінально-процесуальному порядку показань про відомі йому обставини та інші дані, що мають значення для розслідування кримінальної справи про злочин.

Як бачимо, допит у процесі досудового слідства полягає в отри­манні слідчим безпосередньо від допитуваної особи - учасника криміналістичної діяльності усної інформації, що має значення у справі, із занесенням показань до протоколу. Достовірність інфор­мації залежить від психологічної позиції допитуваного — чи бажає він давати правдиві показання, чи має намір приховувати правду. Однак трапляється, що при бажанні допитуваного щиро розповіс­ти правду, повідомлена інформація не відповідає дійсності. Це мо­же бути з причин:

1. добросовісної помилки особи при сприйнятті події;

2. неповного сприйняття особою події;

3. забування — процесу, що відбувається в пам'яті особи і вияв­ ляється у втраті чіткості відтворення подій, фактів, зменшенні об­ сягу запам'ятованого.

Перед слідчим — суб'єктом криміналістичної діяльності стоїть мета: отримати достовірні свідчення від особи, що допитується. Слідчий у своїй свідомості передбачає той результат, на одержання якого спрямована його діяльність у ході допиту. Сутність мети слід­чого при допиті учасника криміналістичної діяльності полягає в тому, що він прогнозує можливу ситуацію. Це, зокрема, стосується:

1. того, хто дає показання правдиві й достовірні;

2. тієї особи, що бажає розповісти правду, але її показання ви­ являться недостовірними чи неповними:

а) показати можливі добросовісні помилки, що виникають за будь-яких обставин, при сприйнятті події чи неповноті сприйнят-

155

тя і відобразити ці обставини в протоколі, щоб уникнути непра­вильного відображення події;

б) надати допомогу для відновлення в пам'яті, можливо, забутої частини сприйнятого і для правильного відтворення сприйнятого;

3) особи, яка навмисно приховує правду, викрити її в цьому і до­сягти змін у відповідній негативній психологічній установці та от­римати від допитуваного правдиві й достовірні показання.

Кримінально-процесуальне законодавство докладно врегу­льовує фіксацію доказової інформації, як і основні правила до­питу. Слідчий має забезпечити в протоколі ретельну фіксацію показань допитуваного. Це дасть змогу згодом слідчому при до­датковому допиті відповідного учасника криміналістичної діяль­ності застосувати тактичний прийом — «цитування». Йдеться про те, щоб використати неправдиву інформацію, повідомлену допи­туваним раніше, цитуючи її вголос, із фіксацією цього процесу в протоколі. При допиті учасника криміналістичної діяльності слідчий має право поставити йому запитання доповнюючого, уточнюючого та контролюючого характеру. Ставити допитувано­му навідні запитання вважається порушенням законодавства.

Види допиту при досудовому слідстві кримінальної справи про злочин залежать від:

1. процесуального стану учасника криміналістичної діяльності (експерт, свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений);

2. віку допитуваного учасника криміналістичної діяльності;

3. складу учасників слідчої дії (захисника, експерта, спеціаліс­ та, батьків, законних представників неповнолітнього, лікаря, пе­ дагога, психолога, перекладача);

4. часу і місця проведення допиту; ..

5. особливості слідчої ситуації; • . , .

6. кількості допитів особи. , г

Планування допиту

Планування допиту на досудовому слідстві передбачає прове­дення цілої системи дій, які забезпечать у подальшому отримання від допитуваної особи об'єктивної інформації й тим самим сприя­тимуть швидкому і повному розкриттю злочину та викриттю вин­них. Планування допиту в процесі досудового слідства криміналь­ної справи про злочин передбачає:

1. вирішення питання про те, де і коли провести допит;

2. вивчення матеріалів справи: для визначення кола обставин, з яких необхідно отримати свідчення, а також для виявлення даних, що вже є у справі з цих обставин;

3. вивчення особи допитуваного;

156

4) надбання знань щодо спеціальних питань, якщо вони потріб­ні, щоб орієнтуватися в події злочину і предметі допиту.

Основні джерела отримання суб'єктом криміналістичної діяль­ності інформації при підготуванні до допиту:

1. вивчення кримінальної справи про злочин з тим, щоб точно визначити всі обставини, з яких необхідно отримати інформацію від допитуваного;

2. використання довідкової літератури, консультації із спеціа­ лістами.

Якщо допит проводиться з питань експертизи, для участі в ньо­му можна запросити експерта. Закон не регламентує порядку до­питу експерта, який має особливий процесуальний стан — відмін­ний від стану інших учасників криміналістичної діяльності. Так, слідчий може допитати експерта з метою з'ясування використаної термінології, методики дослідження та змісту самого висновку, а також з метою його роз'яснення або доповнення.

Бажано, щоб при плануванні допиту слідчий склав відповідний план, в якому має бути передбачено чотири частини (табл. 12):

Таблиця 12 План допиту особи

3 яких обставин потрібно допитати особу	Які матеріали є в кримінальній справі	Запитання, які необхідно поставити, пред'явити доказ	Примітка

Формування показань

Узагальнено хід формування показань можна поділити на чоти­ри етапи, кожний з яких передбачає зміну психічного стану особи. Так, щоб повідомити повні й достовірні свідчення про які-небудь події й обставини, особа має:

1. точно і повно сприйняти їх органами чуття (слуху, зору, нюху, дотику, смаку) і своєю свідомістю;

1. запам'ятати сприйняте, утримати у своїй пам'яті;

2. згадати чи впізнати;

3. правильно відтворити.

Існують об'єктивні й суб'єктивні фактори, що заважають пра­вильному і повному сприйняттю предметів і явищ, які спостеріга­ються особою. До об'єктивних факторів необхідно віднести те, що не залежить від її волі: несприятливі умови, за яких сприймалися події (ненормальне освітлення, короткочасність); сильний шум; віддале-

157

ність; низька чи висока температура; метеорологічні явища — дощ, сніг, вітер; заходи маскування, що застосовувалися злочинцями.

До суб'єктивних факторів належать: дефекти органів чуття; хворобливий стан; стомленість; сильні емоції (страх і т. ін.); нерво­вий розлад; сп'яніння.

Запам'ятовування особою сприйнятого відбувається на основі різних фізіологічних механізмів. Один з основних процесів пам'яті — це закріплення образів сприймання, думок, уявлень, дій, переживань і зв'язків між ними.

Добре знання процесу формування показань дозволить слідчому правильно застосовувати тактичні прийоми з метою викриття того, що особа дає неправдиві показання. При цьому важливо знати, що саме раніше запам'ятала допитувана особа і завдяки якому виду пам'яті. Для цього потрібно проаналізувати показання допитувано­го і звернути увагу на відповідні моменти. Зробити висновок прос­то. Чому допитуваний добре пам'ятає всі події, пов'язані з мотор­ним (руховим) видом його пам'яті, і не «пригадує» те, що явно за­карбувалося там? Розрізняють такі види пам'яті:

1. моторну (рухову) — те, що пов'язано з рухом — індивідуальна каліграфія;

2. образну, тобто пам'ять на наочні уявлення, що сприймають­ ся органами чуття;

3. словесно-логічну (зміст розмови);

4. емоційну — ту, що пов'язана з пережитими почуттями (стра­ хом, радістю, горем).

Скільки існує органів чуття, стільки й є видів пам'яті (зорова, нюхова, слухова, дотикова, смакова).

Ще є такі види пам'яті, як мимовільна й довільна. Мимовільна пам'ять — коли особа не докладає жодних зусиль, запам'ятовує без своєї волі. Побачене чи почуте вразило людину; і вона мимовільно запам'ятала певну подію, наприклад, як труп потерпілого — убитого зіштовхнули з даху будинку.

Довільна пам'ять — коли особа для запам'ятовування докладає певних зусиль. Наприклад, особа побачила номер автомашини і повторила його вголос та ще й записала.

Залежність тактичних прийомів від психологічних ознак допитуваної особи

У процесі допиту слідчим особи психологічний контакт між ни­ми має осібний, безпосередній характер і відзначається особливою складністю та різноманітністю. Осібність і безпосередність пси­хологічного контакту слідчого з допитуваним, який може перерос-

158

тати у зближення або у зіткнення, створює умови зустрічі особис­тостей. Результат психічного контакту слідчого з допитуваним за­лежить від характеру, темпераменту, сили волі, почуттів і пережи­вань, способу мислення, переконань та поглядів кожного з них. Тому позитивний психологічний контакт слідчого з допитуваним (зближення) настає тоді, коли вони взаємно прагнуть до спільної мети. Важливе значення має процесуальний стан допитуваної осо­би, її готовність до участі у сприянні розкриттю злочину, викритті винних, каяття та ін. Тобто у допитуваного має бути загальнопси-хологічна готовність до реалізації тієї потреби, яка є актуальною в даній ситуації.

Для отримання правдивих і достовірних показань застосовують

тактичні прийоми:

1. формування психологічного контакту;

2. криміналістичний аналіз;

1. надання допомоги особам, що дають показання, з метою від­ новлення в пам'яті забутого і правильного відтворення сприйня­ того;

2. безпосередній психологічний контакт для подолання пози­ ції, спрямованої на надання неправдивих показань.

Застосування слідчим тактичних прийомів для налагодження позитивного психологічного контакту з допитуваним перш за все залежить від їх темпераменту, тобто типу нервової системи. Тому необхідно знати вид темпераменту допитуваного, а саме: до якої категорії належить дана особа:

1. сангвініків (живий, рухливий, той, що швидко реагує на нав­ колишні події, любить спілкуватися, легко вступає в контакт та з легкістю переживає невдачі);

2. флегматики (повільний, зі стійким настроєм, слабким зовніш­ нім вираженням душевного стану, у міру спілкується з іншими);

3. холерики (швидкий, поривчастий, здатний віддаватися спра­ ві з винятковим завзяттям, але неврівноважений, схильний до бурхливих емоцій, різких змін настрою);

4. меланхоліки (схильний глибоко переживати навіть незначні події, але такий, що в'яло реагує на навколишнє, замкнутий, мало спілкується, нерішучий).

У житті рідко зустрічаються «чисті» типи темпераментів, у біль­шості спостерігається змішання рис різних темпераментів, однак з перевагою певного типу. Відомий фізіолог Іван Павлов писав, що саме в темпераменті полягає «найзагальніша характеристика кож­ної окремої людини, основна характеристика її нервової діяльнос­ті, а це останнє залишає той чи інший відбиток на всій діяльності кожної особи».

Таким чином, слідчий має використовувати щодо допитувано-

159

го тактичні прийоми, щоб отримати від нього правдиві показання з урахуванням виду темпераменту та інших психологічних харак­теристик.