§ 22. Допит підозрюваного, обвинуваченого

і Поняття та загальні правила допиту підозрюваного, обвинуваченого

Як відомо, допит у процесі розслідування кримінальної справи про злочин — це слідча дія, що проводиться з метою одержання слідчим показань від учасника криміналістичної діяльності (в пе­редбаченому кримінально-процесуальною формою порядку), щодо обставин, які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи про злочин, залежно від його процесуально­го стану; віку; складу учасників; характеру слідчої ситуації; місця допиту; кількості разів допиту.

Обвинувачений і підозрюваний займають особливе становище в кримінальному процесі. Законодавець передбачає, що вони зо­бов'язані давати показання. Досить часто в процесі допиту між слідчим і обвинуваченим (підозрюваним) виникає конфліктна си­туація. Тому слідчому, перш за все, необхідно налагодити психоло­гічний контакт з допитуваним, а потім застосувати ефективні так­тичні прийоми, які відповідали б особі обвинуваченого, підозрю­ваного і конкретній обстановці. Слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу, але не пізні­ше доби після пред'явлення йому обвинувачення (ст. 143 КПК України).

При пред'явленні обвинувачення слідчий зобов'язаний роз'яс­нити обвинуваченому, що той має певні права (ст. 142 КПК Украї­ни), у тому числі — мати захисника і побачення з ним до першого допиту.

Захисник допускається до участі у допиті в кримінальній справі з моменту:

172

1. пред'явлення обвинувачення;

2. затримання особи;

3. застосування запобіжних заходів. Захисник має право:

1. знайомитися з протоколом допиту;

2. брати участь у слідчих діях з участю підзахисного;

3. мати побачення з підзахисним, ставити запитання в процесі допиту.

У процесі допиту обвинуваченого мають бути отримані пока­зання з кожного пункту пред'явленого обвинувачення. Обвинува­ченому можуть бути поставлені будь-які запитання, але тільки такі, щоб вони стосувалися справи та його особи. З метою перевір­ки показань допитаному доцільно періодично ставити контрольні запитання. Обвинувачений підозрюваний, захисник мають право заявляти клопотання, пред'являти докази. Перед захисником, його підзахисним не потрібно розголошувати дані досудового слідства. Це може призвести до того, що об'єктивному, повному і всебічному розслідуванню буде заподіяна шкода. Відповідно до ст. 74 КПК України обвинувачений має право давати показання щодо пред'явленого йому обвинувачення, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі доказів, що є у справі. По­казання обвинуваченого підлягають перевірці, у тому числі й такі, в яких він визнає себе винним.

Якщо виникла конфліктна ситуація, вся інформація, яку дає допитуваний, має бути детально занесена до протоколу. У разі, ко­ли обвинувачений відмовляється від давання показань, йому необхідно роз'яснити, що його відмова не є перепоною для про­довження досудового слідства. З цих причин обвинувачений по­збавляє себе можливості захищатися. Формулювання підозри в протоколі допиту підозрюваного, на відміну від обвинуваченого, має загальний характер. Підозрюваному оголошується, у вчиненні якого злочину він підозрюється. Слідчий не повинен в деталях по­відомляти підозрюваному про вчинений злочин.

Таким чином, допит обвинуваченого, підозрюваного є слідчою дією, що являє собою регламентований кримінально-процесуаль­ними нормами інформаційно-психологічний порядок спілкуван­ня суб'єктів (слідчого, начальника слідчого відділу, прокурора) і учасників криміналістичної діяльності, (обвинуваченого (підо­зрюваного) його захисника), котрі беруть у ньому участь, та спря­мований на отримання будь-яких фактичних даних про відомі допитуваному події, явища, що мають значення для встановлення істини в кримінальній справі про злочин.

Обвинуваченому (підозрюваному), якщо він того забажає, на­дається можливість написати своє показання власноручно, про що

173

потрібно зробити відмітку в протоколі. Слідчий, ознайомившись з цими письмовими показаннями, може поставити додаткові запи­тання.

Основні тактико-психологічні прийоми допиту обвинуваченого, підозрюваного

Мудрий законодавець виокремив у кримінальному судочинстві особливий процесуально-правовий стан обвинуваченого і підозрю­ваного. Адже за нормами чинного кримінально-процесуального законодавства ні обвинувачений, ні підозрюваний не зобов'язані в процесі досудового слідства кримінальної справи про злочин дава­ти показання. Звідси є цілком закономірним висновок, що суб'єкт криміналістичної діяльності як посадова особа, уповноважена для провадження досудового слідства кримінальної справи про зло­чин, має своїм обов'язком переконати допитуваного обвинуваче­ного і підозрюваного розповісти правду щодо всіх відомих йому істотних для справи обставин, що підлягають доказуванню. Пере­конання як психічна діяльність слідчого передбачає, що він має довести обвинуваченому та підозрюваному, що необхідність да­вання правдивих показань є його особистою потребою, яка має ре­алізуватися для задоволення відчуття сили розуму, справедливості й законності. Переконання завбачає також використання спону­кання — специфічної форми його впливу на обвинуваченого (підозрюваного), який відмовляється давати правдиві показання або дає неправдиві показання.

Характерною особливістю психічного впливу в процесі переко­нання є інтелектуальний примус. Застосованою силою слідчого щодо допитуваного обвинуваченого (підозрюваного) буде прин­цип взаємної їх здатності логічно мислити при розслідуванні зло­чину — як пізнанні об'єктивної дійсності. Особливе значення має також використання слідчим принципів: дезінформація без обма­ну, створення у допитуваного обвинуваченого (підозрюваного) перебільшеного уявлення про інформованість слідчого. Переко­нання матеріалізуються слідчим у формі тактико-психологічних прийомів.

Отже, тактико-психологічний прийом допиту підозрюваного, об­винуваченого — це захід підготування і проведення слідчої дії, осно­вою якого є психічний вплив, спрямований на одержання від об­винуваченого (підозрюваного) показань щодо вчиненого, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи про злочин, який раціонально й ефективно сприятиме досудовому слідству.

174

Відповідний тактико-психологічний прийом має бути науково обумовлений і виконуватися в межах законних заходів. Він прова­диться суб'єктом криміналістичної діяльності й обирається з ура­хуванням конкретної слідчої ситуації. Тактико-психологічний прийом, що застосовується суб'єктом криміналістичної діяльнос­ті при допиті обвинуваченого (підозрюваного), спрямований, насамперед, на підвищення якості проведення допиту, а також на забезпечення повного, усебічного й об'єктивного розслідування кримінальної справи про злочин.

Кримінально-процесуальне законодавство зобов'язує слідчого допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред'явлення обвинувачення. Якщо при допиті обвинуваченого (підозрюваного) присутній за­хисник, він має право ставити запитання, заявляти клопотання, подавати докази, знайомитися з протоколом допиту. Під час допи­ту щодо обвинуваченого, підозрюваного можуть бути застосовані загальні й спеціальні тактичні прийоми. Обрання слідчим того чи іншого виду тактичних прийомів для застосування їх щодо допи­туваного підозрюваного, обвинуваченого багато в чому залежить від того, чи є слідча ситуація, що склалася, конфліктною або без­конфліктною. Так, за наявності особливої різновидності складної слідчої ситуації, що характеризується негативним станом міжосо-бистісних відносин суб'єктів, а також учасників криміналістичної діяльності, слідчий під час допиту обвинуваченого (підозрювано­го) може використовувати спеціальні тактичні прийоми. Зрозумі­ло, що в даному разі використовувані тактичні прийоми мають основним своїм завданням сприяти отриманню точних і повних відомостей про фактичні дані, які є доказами. Тому свідчення до­питуваного обвинуваченого (підозрюваного) про обставини, що підлягають доказуванню, мають надзвичайно вагоме значення по­рівняно з фактом самого лише визнання ним вини. Адже інколи факт визнання обвинуваченим (підозрюваним) своєї вини послаб­лює процесуальну діяльність слідчого, який не висуває і не переві­ряє всіх реально можливих версій, що стосуються події злочину, його мотиву і мети, а також особи винного, імовірних інших співу­часників.

Сутність основних тактико-психологічних прийомів допиту об­винуваченого (підозрюваного) найістотніше проявляється в таких

варіаціях:

1. проникнення слідчого в плани тих, хто притягається до кри­ мінальної відповідальності;

2. створення уявлення у підозрюваного, обвинуваченого про обізнаність слідства;

3. несподіване проведення тактичних прийомів;

175

4. передавання другорядної (прихованої) інформації, щоб ви­ кликати «проговорення» («пробалакування») підозрюваного, об­ винуваченого, який відмовляється давати показання або дає не­ правдиві показання;

5. використання реально існуючих суперечностей між слідчим і обвинуваченим (підозрюваним);

6. використання суперечностей у показаннях однієї особи;

7. маневрування інформацією, уникаючи її деталізації;

8. пред'явлення доказів (навіть в їх сукупності);

9. перш за все у пред'явленні «вирішшіьного» доказу — рапто­ вість;

10. роз'яснення обвинуваченому про пом'якшуючі обставини;

11. допит з участю спеціаліста, захисника, перекладача, інших осіб;

12. розтлумачення допитуваному обвинуваченому (підозрюва­ ному) змісту обставин, які відповідно до ст. 65 КК України пом'як­ шують покарання.

Виявлення мотивів і мети давання неправдивих показань підо­зрюваним, обвинуваченим, а також відмови від давання показань та їх усунення є основною проблемою, на яку спрямовані тактич­но-психологічні прийоми слідчого, у тому числі в конфліктній си­туації. Це означає, що слідчий одночасно має вживати дієвих пси­хічних заходів, які б спонукали підозрюваного, обвинуваченого до того, аби він висловив особисту згоду давати правдиві показання, підтвердив об'єктивну дійсність. При цьому слідчому доцільно до­вести підозрюваному, обвинуваченому, що саме щире каяття, ак­тивне сприяння розкриттю злочину є усталена в цивілізованому суспільстві міра порядності.

Дієвим заходом також є похвальні відгуки слідчого щодо допи­туваного підозрюваного, обвинуваченого, об'єктивно висловлені в його присутності. Для цього слідчий має ретельно аналізувати показання допитуваного, згруповуючи їх за епізодами злочинної діяльності, керуючись принципом вільної оцінки доказів. Безпе­речно, що слідчий оцінює показання обвинуваченого (підозрюва­ного) за своїм внутрішнім переконанням, але з урахуванням усе­бічного, повного й об'єктивного розгляду всіх обставин розсліду­ваного злочину. За таких умов слідчий виокремлює правдиві й неправдиві показання допитуваного й саме епізодично правдиві свідчення заохочує похвалою. Зазначимо також, що кожний так-тико-психологічний прийом, застосовуваний слідчим щодо допи­туваного підозрюваного, обвинуваченого, має міру порівняльної величини.

176

Фіксація результатів допиту

Протокол допиту — це процесуальний документ, в якому запи­сані усні показання допитаного від першої особи із збереженням його термінології, стилю.

Відповідно до чинного кримінально-процесуального законо­давства, протокол допиту підозрюваного, обвинуваченого є ос­новним засобом фіксації показань цих учасників криміналістич­ної діяльності, а конкретно зафіксовані їх показання — джерелом доказів.

Аналіз кримінально-процесуальної форми з проблематики допиту підозрюваного, обвинуваченого дає можливість дійти ви­сновку, що показання, зафіксовані у вказаних процесуальних до­кументах, справді будуть доказами, якщо в них підтверджуються обставини і факти, які мають значення для вирішення криміналь­ної справи про злочин, а також, коли вони складені й оформлені в передбаченому законом порядку.

Протоколи допитів підозрюваного, обвинуваченого, в проце­суально-криміналістичному їх розумінні, мають відзначатися повнотою та глибиною. У протоколі допиту підозрюваного, об­винуваченого необхідно зазначити: дату і місце його складання; посаду, прізвище суб'єктів криміналістичної діяльності, які про­водять слідчу дію; прізвище, ім'я, по батькові, адресу проживан­ня та інші дані, що характеризують допитувану особу; прізвище присутнього захисника спеціаліста, а також їхні адреси; роз'яс­нення їх прав та обов'язків; час початку і закінчення допиту, його зміст, виявлені під час допиту всі можливі відомості про обста­вини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі про злочин.

Отже, слідчий як суб'єкт криміналістичної діяльності складає протокол допиту підозрюваного, обвинуваченого. Підозрювано­му, обвинуваченому, якщо він того просить, надається можливість написати свої показання власноручно (але це потрібно зафіксува­ти в протоколі). Крім того, на початку допиту слідчий записує в протоколі відповідь обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні. Нецензурні вислови допитуваної особи в протоколі недопустимі. Кожна сторінка протоколу допи­ту підписується допитуваною особою окремо. Допитувана особа має право вимагати доповнення протоколу.

Складання протоколу може бути доручено друкарці, стеногра­фістці, операторові комп'ютерної техніки. Після того, як слідча Дія закінчена, стенограму потрібно розшифрувати і надрукувати або виконати рукописним текстом. У такому разі машинописний ^або рукописний текст і є протоколом допиту. Але в протоколі

177

потрібно вказати, що в процесі виконання слідчої дії було засто­совано стенографування.

При допиті підозрюваного, обвинуваченого можуть застосову­ватися звуко-, кіно-, відеозапис. У протоколі допиту підозрюва­ного, обвинуваченого необхідно зафіксувати технічні дані застосо­вуваних засобів криміналістичної техніки: фотоапаратів, фото­об'єктива, магнітофонів, відеозаписувальної апаратури, магнітних плівок, фотоплівки, відеокасет тощо. Необхідно зафіксувати та­кож у протоколі умови, за яких застосовувалися відповідні засоби криміналістичної техніки. До протоколу допиту підозрюваного, обвинуваченого можуть бути додані фотографії, звуко-, відео-, кі-нозаписи, плани, схеми та інші матеріали, що пояснюють його зміст.

Точність записів показань підозрюваного, обвинуваченого пе­ревіряє слідчий. Будь-які неточності слідчий виправляє тільки за узгодженням з допитуваним підозрюваним, обвинуваченим. У вказаному місці має обов'язково бути підпис допитуваного і його захисника. Проте бажано таких виправлень не допускати. Якщо ж виправлення є, їх потрібно оговорити окремим пояснен­ням. Доцільно, щоб це зробила власноручно допитувана особа. Літературна обробка, редагування показань підозрюваного, обви­нуваченого неможлива. При допиті слідчий записує показання підозрюваного, обвинуваченого в тій послідовності, в якій він їх розповідає і в повному обсязі, а вже потім фіксує в протоколі свої запитання і відповіді на них.

Досвідчені слідчі досить часто з тактичних міркувань, коли пі­дозрюваний або обвинувачений заперечує свою причетність до вчинення злочину, записують процес їх допиту у формі «запитан­ня — відповіді». Протокол допиту підозрюваного, обвинуваченого доцільно складати не тоді, коли допит закінчено, як це рекоменду­ють окремі криміналісти, а в процесі допиту.

Останнім часом слідчі управління із розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України застосовують у своїй діяльності ноутбук. Його використання дає можливість слід­чому позбутися стомлюючого переписування, своєчасно вносити уточнення до протоколу допиту. Застосування портативного комп'ютера полегшує роботу в слідчому ізоляторі, при огляді міс­ця події, написанні листів, запитів, доручень, довідок.

178