§29. Обшук

Поняття обшуку та його види

Обшук — це слідча дія, що полягає в примусовому, установлено­му кримінально-процесуальним законом порядку, обстеженні приміщень, житла, певного місця, місцевості, особи з метою вияв­лення розшукуваних осіб і трупів, а також виявлення і вилучення знарядь зруду, речей і цінностей, здобутих злочинним шляхом, ін­ших предметів і документів, які мають значення для встановлення істини в кримінальній справі про злочин.

Обшук можна класифікувати за такими видами:

1. об'єктом проведення (житло, приміщення, певне місце, ді­ лянка місцевості, транспортний засіб, особа);

2. послідовністю проведення (первинний, повторний, додат­ ковий);

3. часом проведення (одночасний, різночасний);

4. поєднанням часу і певної кількості об'єктів проведення (гру­ повий).

Основні процесуальні правила обшуку передбачено законодав­цем у статтях 177, 179, 180-186, 188, 189 КПК України, відповідно

205

до яких завданням обшуку є такий основний, визначений для виконан­ня обсяг діяльності:

1. виявлення вищевказаних об'єктів;

2. фіксування зовнішнього вигляду виявлених предметів, зок­ рема ознак, які дозволяють індивідуалізувати їх і встановлювати відповідність у ході подальшого провадження у справі стосовно виявлених осіб;

3. вилучення предметів, що мають значення для справи чи за­ боронених в обігу, а також забезпечення процесуального затри­ мання розшукуваних осіб;

4. фіксація місць приховання розшукуваних предметів чи осіб, схованок, зміни обстановки, спеціально вжитих для приховання і маскування предметів, що розшукуються.

Коло предметів, які можуть розшукуватися при обшуку, дуже широке. їх молена поділити на три групи:

1. предмети, документи і цінності, що можуть мати доказове значення;

2. предмети і цінності, що взагалі вилучені з цивільного обігу і не можуть перебувати в особи, що обшукується;

3. цінності, на які під час обшуку чи після нього може бути на­ кладено арешт з метою відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, а також предмети і документи, які вказують на місце знаходження цих цінностей.

За характером і завданнями обшук схожий до виїмки і огляду. Виїмка — це вилучення в якоїсь особи певних предметів і докумен­тів, що мають значення для справи, коли точно відомо, в кого во­ни знаходяться. Якщо предмети і документи не видаються добро­вільно, виїмка проводиться в примусовому порядку. При виїмці не доводиться шукати предмети і документи. Виїмка може перетво­ритися на обшук, якщо у встановленому місці документів не ви­явиться або якщо слідчий не буде впевнений, що предмети, котрі вимагаються, видані повністю і відсутня підміна.

Якщо обшук проводиться одночасно на декількох об'єктах, його називають груповим. Отже, обшук, як криміналістичний захід, є слідчою дією суб'єктів криміналістичної діяльності, що виконують свої функції чітко, організовано, системно, дотриму­ючись у сукупності процесуальних, криміналістичних, психоло­гічних форм, примусово обстежуючи приміщення і споруди, місця, ділянки місцевості, будь-яких осіб з метою відшукання і вилучення знарядь зруду, речей і цінностей, здобутих злочинним шляхом, інших предметів і документів, що мають значення для кримінальної справи про злочин, а також виявлення розшукува­них осіб.

206

ЇІ

Тактичні прийоми обшуку

Належне проведення обшуку буде забезпечено в разі чіткого дотримання тактичних прийомів. За цієї умови обшук поділяють на шість взаємообумовлених етапів, а саме:

1. підготування до проведення обшуку;

2. попередній етап проведення обшуку;

3. оглядова діяльність при проведенні обшуку;

4. безпосередній пошук у процесі обшуку;

5. фіксація результатів обшуку;

6. оперативно-аналітичний етап.

Етап підготування — один із важливих напрямів діяльності слідчого, метою якого є ефективне проведення обшуку. При підго­туванні до обшуку визначаються організаційно-управлінські фор­ми його проведення відповідно до слідчої ситуації; вирішення процесуальних проблем; утворення групи і розподіл обов'язків між її учасниками; визначення охорони; вивчення місця, де буде проведено обшук, і об'єктів імовірного пошуку; підготування не­обхідної криміналістичної техніки; проведення оперативно-роз-шукових заходів (у разі необхідності); складання плану обшуку (послідовність і тактика проведення).

Попередній етап передбачає прибуття слідчого, інших суб'єктів і учасників криміналістичної діяльності до місця, де буде проводи­тися обшук та проникнення до відповідного об'єкта. Переконав­шись, що об'єкт зовні надійно охороняється (усі входи, виходи, вікна), слідчий повинен відрекомендуватися особі, у якої буде про­ведено обшук, зібрати всіх присутніх і оголосити відповідну поста­нову. Учасники слідчої групи перевіряють присутніх, з'ясовують причини їхнього перебування і ведуть за ними спостереження. Слідчий пропонує особі, у якої буде проводитися обшук, видати необхідні предмети, об'єкти, а також роз'яснює їй та іншим при­сутнім їх права і обов'язки. Пересування кімнатами забороняється. Оглядова діяльність дає можливість слідчому зорієнтуватися на місці обшуку, визначити місця можливих схованок, важкодоступ-них місць. Уточнюється план обшуку, послідовність і тактика його проведення.

Безпосередній пошук об'єктів є вузловим етапом обшуку, у про­цесі якого кожний з його учасників виконує заздалегідь розподіле­ні обов'язки. Способи, тактичні прийоми проведення обшуку можуть застосовуватися найрізноманітніші. Пошук потрібних об'єктів може бути вибірковим і послідовним, а також проводити­ся самостійно слідчим і групою. Тактика групового обшуку перед­бачає одночасний обшук у декількох осіб, що є учасниками або суб'єктами криміналістичної діяльності в одній справі, або в однієї

207

особи, але в різних місцях (будинок, квартира, гараж і т. ін.). Гру­повий пошук має супроводжуватися двома і більше суб'єктами криміналістичної діяльності.

Груповий обшук поділяється на роздільний (кожний суб'єкт криміналістичної діяльності діє самостійно) і спільний.

Існує також фаховий пошук — коли кожний із суб'єктів кримі­налістичної діяльності виконує суто свої функції (простукування стін, пошук металевих предметів за допомогою металодетектора, використання іншої криміналістичної техніки).

Пошук об'єктів при проведенні обшуку може бути зустрічним або паралельним. При зустрічному пошуку суб'єкти криміналіс­тичної діяльності рухаються один одному назустріч, а при пара­лельному — навпаки, рухаються одночасно, в одному напрямку. У процесі проведення обшуку необхідно уважно спостерігати за поведінкою обшукуваної особи, її емоціями, розмовами. Обшуку підлягають стіни, підлога, стеля, меблі, дах, підвал, усі домашні предмети. Стіни простукують невеликим молоточком. Якщо в сті­ні є пустоти (можливі схованки, сейфи), то звук від удару буде глу­хішим, ніж в інших місцях. Якщо в квартирі будинку є печі, потрібно оглядати місця мурування, димоходи, різні засуви. Дуже ретельно необхідно дослідити предмети домашньої обстановки. Так, м'які меблі, перини, ковдри, матраци, подушки тощо потріб­но проколювати довгою голкою. Предмети домашньої обстановки можуть мати подвійні будови (схови). Якщо обшукувана особа від­мовляється відкрити замок тумбочки, шафи, сейфу і не видає ключа, їх потрібно акуратно ламати.

При проведенні обшуку на місцевості територію необхідно роз­ділити на сектори, і обшук проводити послідовно, від сектора до сектора, використовуючи щупи, метал од етектори. Для виявлення закопаних трупів застосовують також електрощупи, що діють завдя­ки електроопору ґрунту. Для виявлення розшукуваних осіб вико­ристовують службово-розшукових собак. Окремі сектори обшуку­ваної місцевості у разі необхідності можна перекопувати.

Обшук особи потрібно розпочати з того, щоб обережно переві­рити, чи не має в неї зброї. Обшук особи проводиться в такій послі­довності: обшук одягу; речей, що особа носить; обшук тіла. Обшу­ку підлягає весь одяг без винятку, у тому числі взуття, головний убір; необхідно перевірити кути піджака, підкладки, комірці. А та­кож уважно оглядати різні предмети, сірники, сигарети (наявність наркотичних засобів тощо).

За результатами обшуку складається протокол.

Кримінально-процесуальне законодавство кожної держави пе­редбачає проведення такої процесуальної дії, як обшук та складан­ня відповідного протоколу.

208

§ ЗО. Пред'явлення для впізнання

Поняття і види пред 'явлення для впізнання

Пред'явлення для впізнання, в широкому розумінні,— це слідча дія ідентифікаційного характеру, що полягає в пред'явленні учас­никові криміналістичної діяльності об'єктів — живих людей, тру­пів, предметів,— усіх можливих матеріальних утворень (запах оде­колону, газу тощо), тварин, місцевості, що їх вони спостерігали (відчували органами чуття - зору, слуху, нюху, смаку, дотику) рані­ше з метою встановлення їх тотожності або групової належності. (Відповідно до закону пред'явити для впізнання можна особу чи предмет - статті 174, 175 КПК України).

Необхідність у проведенні впізнання виникає тоді, коли потрібно встановити:

1. що саме цю людину бачив свідок (потерпілий, обвинуваче­ ний, підозрюваний) раніше при обставинах, що цікавлять слідство (за неможливості пред'явити саму особу допускається впізнання за фотографією (ст. 174 КПК України));

2. що пред'явлений для впізнання об'єкт (місцевість, примі­ щення, речі, предмети, тварини, птахи, гази та ін.) належать особі, що впізнає, або вона бачила його раніше, за обставин, що цікав­ лять слідство;

3. кому належить труп людини, особу якого не встановлено.

Крім того, пред'явлення для впізнання може використовувати­ся для встановлення особи людини, яка не має документів чи ви­дає себе за іншу особу.

Упізнання людини ще називають «упізнанням людини за габі-тологічними ознаками». Сутність цієї слідчої дії полягає в пред'яв­ленні людини у встановленому кримінально-процесуальною формою порядку впізнаючому, впізнаючому-потерпілому, свід­кові, підозрюваному, обвинуваченому і впізнанні її за ознаками зовнішності.

Слідчій практиці відоме впізнання людини за виражальними рухами. Це також самостійна слідча дія, зміст якої полягає в пред'явленні людини у встановленому кримінально-процесуаль­ною формою порядку (за аналогією) впізнаючому — учасникові криміналістичної діяльності та впізнання її за ознаками ходи, мі­міки, жестикуляції. Крім того, використовується впізнання за зву­ковими, шумовими та одорологічними ознаками. Упізнання за звуковими шумовими ознаками є самостійною слідчою дією, зна­чення якої полягає в пред'явленні у встановленому кримінально-процесуальною формою порядку (за аналогією) явищ, викликаних

209

коливальними рухами повітря чи іншого середовища (звуки голо­су, пострілу, музикальний звук, шум потягу, шум у залі тощо) впі­знаючому — учасникові криміналістичної діяльності, що впізнає їх своїми органами слуху.

Щодо впізнання за одорологічними ознаками, то це також є са­мостійна слідча дія, суть якої полягає в пред'явленні різних мате­ріальних об'єктів (парфуми, одеколон тощо) у встановленому кримінально-процесуальною формою порядку (за аналогією) впізнаючому — учаснику криміналістичної діяльності і впізнання їх органами нюху за ознаками запаху. Нині загальновизнаними є вчення про запахи, яке називається криміналістичною одороло-гією (підгалуззю криміналістики). Нова наука досліджує законо­мірності утворення слідів запаху, їх вилучення і використання в кримінальному судочинстві.

Психологічний зміст упізнання становить процес згадування певного об'єкта (суб'єкта) за уявним образом, що відклався в пам'яті людини, яка сприйняла його за певних обставин. Під час упізнання особа, якій пред'являються відповідні об'єкти (суб'єк­ти), подумки зіставляє той згадуваний образ, що зберегла в пам'яті, з пред'явленим для впізнання і робить висновок щодо їх ідентичності чи навпаки. Пред'явлення для впізнання є слідчою дією ідентифікуючого характеру, що проводиться з метою встанов­лення особою, яка впізнає за образом, що зберігся в пам'яті, від­повідності чи невідповідності об'єкту, який вона раніше бачила, з пред'явленим для впізнання.

У межах пред'явлення для впізнання можлива також ідентифі­кація за частинами (наприклад, при виявленні частин розчленова­ного трупа можливе встановлення особи загиблого шляхом пред'явлення для впізнання виявлених частин або частини трупа). Пред'явлення для впізнання може бути проведено слідчим, дізна-вачем, прокурором, судом. Упізнаними і впізнаючими можуть бу­ти свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені.

Суб'єкт криміналістичної діяльності, який проводить упізнання, має дотримуватися таких основних правил його проведення:

1. попередньо допитати особу про обставини й ознаки;

2. відповідь допитуваного необхідно оцінювати з урахуванням інформації;

3. упізнаючий не знає, де знаходиться особа чи предмет, які не­ обхідно впізнати;

4. усім учасникам роз'яснюються їхні права та обов'язки;

5. навідні питання і жести не допускаються;

6. упізнаючий має пояснити, за якими ознаками він упізнав;

7. упізнання проводиться в присутності понятих.

210

Підготування, до пред'явлення для впізнання

До першочергових підготовчих дій необхідно віднести поперед­ній допит особи, яка буде впізнавати (майбутнього впізнаючого). Потрібно звертати увагу на обставини, за яких допитуваний сприйняв об'єкт. При цьому слід враховувати як суб'єктивні мож­ливості особи (вік, стан органів чуття та ін.), так і об'єктивні (освітлення, відстань, тривалість спостереження та ін.). Необхідно з'ясувати його особисте ставлення до можливості впізнання поба­ченого об'єкта. Особі ставиться пряме запитання — чи може вона впізнати об'єкт, про який дала показання. Бажано обережно оці­нювати відповідь.

Якщо допитуваний не впевнений, що може впізнати об'єкт, слідчий вирішує питання щодо проведення слідчої дії залежно від того, які наслідки може мати таке впізнання, і чи є інші можливос­ті ідентифікації даного об'єкта, а також щодо місця і часу прове­дення слідчої дії. Чим швидше проводиться пред'явлення для впі­знання після факту сприйняття, тим краще. Місцем проведення впізнання частіше всього є кабінет слідчого, де для цього можуть бути створені нормальні умови. Інколи цю слідчу дію проводять у місцях тримання затриманих підозрюваних чи обвинувачених. Важливо психологічно підготувати особу, яка буде в майбутньому впізнаючою, та створити сприятливі умови для проведення впі­знавання.

Підбір інших осіб, які беруть участь у пред'явленні для впізнан­ня, потрібно проводити завчасно. Інші особи мають бути тієї ж статі, що й особа, яка підлягає впізнанню, у кількості не менше трьох. Між ними не повинно бути різких відмінностей в одязі і зовнішньому вигляді. Це мають бути особи із соціальної групи, до якої належить той, хто підлягає впізнанню.

Якщо для впізнання пред'являються ділянки місцевості, будинки, приміщення, то пред'явлення для впізнання проходить у тому місці (район, квартал), де, на думку впізнаючого, мають знаходитися приміщення чи ділянка місцевості, про яку йдеться.

Наступним етапом підготування до пред'явлення для впізнання є підбір понятих. Склад учасників упізнання залежить від його ви­ду, однак у всіх випадках участь у проведенні цієї слідчої дії беруть слідчий (дізнавач, суд, прокурор), упізнаючий, особа, яка підлягає впізнанню, інші особи тієї ж статі в кількості не менше трьох, по­няті. У проведенні впізнання можуть брати участь також перекла­дач, спеціаліст, педагог, захисник, батьки, законні представники, у необхідних випадках — охорона.

Черговим елементом підготування до пред'явлення для впі­знання є підбір об'єктів, які будуть пред'явлені для впізнання,

211

поряд з тим, що впізнається. При цьому слідчий має виходити з принципової вимоги закону про однорідність таких об'єктів із об'єктом, що впізнається. Виконувати цю вимогу, особливо при впізнанні людей, буває досить складно. Тому суб'єкти криміналіс­тичної діяльності повинні бути підготовлені до відповідної вимоги законодавця завчасно. Також завчасно має бути вирішено питання про застосування техніко-криміналістичних та інших засобів фік­сації ходу і результатів слідчої дії.

Тактичні особливості пред'явлення для впізнання людей

Пред'явлення для впізнання живих осіб є, з одного боку, най­більш розповсюдженим, а з іншого — найбільш складним видом даної слідчої дії. Як правило, пред'явлення для впізнання може проводитися тільки стосовно незнайомої особи особі, яка впізнає. Не можна пред'являти для впізнання людину, якщо впізнаючий з нею знайомий і впізнаний не заперечує цього. Якщо впізнаюча особа факт знайомства не визнає, пред'явлення для впізнання можливе. Також можна пред'являти для впізнання особу, стосовно якої впізнаючий заявляє про знайомство з нею, але ні прізвища, ні ім'я не знає чи називає по-іншому. Досить часто допитуваний не може описати зовнішність людини, яку запам'ятав, але при цьому впевнено заявляє, що може впізнати її. Крім зовнішності, деталь­но описуються одяг і взуття.

Кваліфікований підбір інших осіб — учасників упізнання — є надійною умовою ефективності проведення відповідної слідчої дії та дотримання законності. Ріст, вік, колір волосся, тип обличчя особи, яка підлягає впізнанню, та інших осіб тієї ж статі в кількос­ ті не менше трьох, не повинні мати різких відмінностей. І це тому, що така відмінність суттєво характеризує зовнішність (наприклад, в одного ніс довгий, з горбинкою, в іншого — кирпатий і т. ін.). Не потрібно захоплюватися максимальною схожістю осіб, що пред'являються для впізнання. '

До початку впізнання впізнаючий має перебувати в окремому приміщенні, за межами видимості з місця, де буде проводитися відповідна слідча дія. Запрошувати впізнаючого необхідно тоді, коли всі учасники займуть свої місця, а особа, яка підлягає впі­знанню, займе місце на свій розсуд (про що обов'язково має бути зроблена помітка в протоколі).

Форма виклику впізнаючого до приміщення, де проводиться слідча дія, має бути продумана завчасно. Краще це зробити з допо­могою звукового сигналу чи телефонного дзвінка, зробленого в

212

присутності всіх учасників слідчої дії. Коли впізнаючий зайшов до приміщення, слідчий, переконавшись в його особі (свідка, потер­пілого), повідомляє про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань, роз'яснює йому суть слідчої дії та роль впізнаючого, а потім пропонує уважно подивитися на осіб, що пред'явлені для впізнання, і сказати, чи немає серед них того, про кого дав відповідні показання. Якщо після закінчення огляду пред'явлених осіб упізнаючий вказує на конкретну особу, яку він упізнав як ту, про яку дав показання, слідчий просить назвати прикмети, за якими він її впізнав. Після цього слідчий пропонує впізнаній особі відрекомендуватися.

Якщо впізнаючий нікого не впізнав, слідча дія закінчується з відповідним записом у протоколі. Упізнаючий може впізнати пред'явлений об'єкт раптово і, навпаки,— з витратою певного ча­су. Раптове (симультанне) впізнання (від фр. зітиііапе — одночас­ний) — це одномоментна, одночасна здатність упізнаючого в про­цесі впізнання шляхом здійснення декількох логічних операцій ідентифікувати об'єкт, який підлягає впізнанню, як той, якого він за певних умов раніше бачив.

Послідовне (сукцесивне) впізнання (лат. зисеззіоп — послідов­ність) передбачає поступове переконання впізнаючого в процесі впізнання в тому, що він за певними ознаками впізнав об'єкт, який підлягає впізнанню, як той, якого за певних умов раніше бачив.

Криміналістами розроблено тактику впізнання людини за габі-тологічними ознаками, її виражальними рухами, тактику впізнан­ня за одорологічними, звуковими та шумовими ознаками. Це — спеціальні криміналістичні форми реалізації впізнання відповід­них об'єктів, але кожна з цих форм має свої особливості.

При проведенні впізнання необхідно забезпечити безпеку всіх його учасників. Недопустимі погрози, обман, приниження честі й гідності громадян. Недопустимим є застосування суб'єктом кримі­налістичної діяльності в процесі впізнання психологічного меха­нізму навіювання — незаконних доказів, сутність яких полягає в тому, що встановлення тотожності (ідентифікації) об'єкта викли­кається не в результаті логічних міркувань особи, яка впізнає, а шляхом зовнішнього провокування її свідомості (прохання, наказ, переконання, підказування тощо).

Упізнання може бути проведено поза візуальним спостережен­ням того, кого впізнають. Таке впізнання проводиться у винятко­вих випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, та з дотриманням вимог, передбачених ст. 175 КПК України. Особі, яка пред'являлася для впізнання, слід обов'язково повідомити про результати впізнання.

213