§ 13. Загальні питання криміналістичної тактики

Поняття і значення криміналістичної тактики

Досудове слідство кримінальної справи про злочин як регла­ментована кримінально-процесуальним законодавством особлива діяльність компетентних державних інституцій: слідчих органів внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури, органів безпе­ки з установлення обставин вчинення злочину та осіб, причетних до нього, як правило, супроводжується протидією з боку учасників криміналістичної діяльності та заінтересованих у цьому осіб. Така протидія спрямована всупереч виконанню слідчим, іншим суб'єк­том криміналістичної діяльності завдань кримінального судочин­ства щодо швидкого і повного розкриття та розслідування злочи­ну. Зазначене противенство характеризується опозиційністю, чиненням опору, протиборством процесуальним діям слідчого, тобто спрямована проти них. Крім прямого перешкоджання, роз­слідування злочину може супроводжуватися подоланням різних хитрощів, а також скоюваних ухильним способом і обманним шляхом дій та діянь, у тому числі злочинних.

Потреба практики у використанні тактичних заходів при роз­слідуванні злочинів відчувалася на всіх етапах суспільного розвит­ку. Активізація зусиль відповідних структур щодо систематизації особливих рекомендацій, спрямованих на подолання незаконного впливу на процесуальну діяльність слідчого, набула поширення на етапах становлення криміналістики як науки.

З періоду започаткування криміналістики як науки, процес витворення криміналістичної тактики можна поділити на три ета­пи. Перший етап — початковий, характеризується тим, що всі на­явні рекомендації з проблем тактики розслідування злочинів були виокремлені теоретично в єдину сукупність інформації. Правиль­ність такого твердження доводилася потребами практики в бо­ротьбі зі злочинністю. Саме тому для узагальненого наукового позначення вказаної складової криміналістики на першому етапі використовувалося словосполучення «кримінальна тактика».

У період цього проміжку часу відбувалася фактична трансфор-

118

мація надбань соціальної практики, коли розпорошені правила і принципи провадження окремих слідчих дій при розслідуванні різних видів злочинів були зведені в одну систему. Ці правила і принципи мали характерні ознаки й форми та сприяли найбільш ефективному проведенню слідчих дій в кожній конкретній слідчій ситуації.

Другий вузловий етап розвитку тактики розслідування злочинів як процесу пізнання відзначався такими гносеологічними ознака­ми: комплексна логічність, еврістичність, інтуїтивність. Достовір­но, що пошуковий сенс удосконалення тактики розслідування злочинів знову ж таки обумовлювався цілком закономірними при­чинами й умовами - потребами слідчої практики. Отже, з цих причин тактику розслідування злочинів на даному етапі її розвит­ку називали «слідчою тактикою».

Третій, завершальний етап удосконалення сформованих знань з тактики провадження слідчих дій при розслідуванні злочинів охоплює також і сучасний період, а система зазначених правил принципів і рекомендацій має назву «криміналістична тактика». Сутність криміналістичної тактики як головне, визначальне в її об'єкті й предметі зумовлена глибинними зв'язками і тенденціями розвитку кримінального судочинства. Вона, звичайно ж, пізнаєть­ся на рівні теоретичного мислення і практичної діяльності.

Отож, криміналістична тактика нині спрямована на вирішення таких питань:

1. планування організації проведення окремих слідчих дій в процесі досудового слідства кримінальних справ про злочини;

2. безпосереднє проведення слідчих дій при розслідуванні зло­ чинів;

1. вибір поведінки суб'єктів криміналістичної діяльності;

3. напрацювання типових тактичних прийомів, що активно і результативно впливають на учасників криміналістичної діяль­ ності в межах чинних кримінально-процесуальних форм, у межах законності.

Звідси, як бачимо, випливає, що криміналістична тактика має чітко виокремлені завдання, які повністю узгоджуються із завдан­нями кримінального судочинства. Це означає, що, з одного боку, завдання криміналістичної тактики характеризуються ознакою комплексності щодо всіх етапів розслідування злочину, з іншого — кожний тактичний прийом, його види мають свої специфічні зав­дання. Криміналістична тактика є і повинна бути ефективним інструментом швидкого, усебічного і повного розкриття та розслі­дування злочинів. Ніякі порушення законності при застосуванні тактичних прийомів у процесі виконання слідчих дій не можуть бути виправдані. В основі системи тактичних прийомів в умовах

119

правової держави мають бути принципи гуманності й демократії. Така криміналістична діяльність має неухильно відповідати вимо­гам норм чинного кримінально-процесуального законодавства і не може бути джерелом підвищеної небезпеки для кожного її учас­ника та суспільства в цілому.

Посилання на те, що заходи криміналістичної тактики вкрай необхідні для інтенсивнішої форсованої боротьби зі злочинністю, не виправдані. Це означає, що криміналістична тактика і кримі­нально-процесуальне право мають безпосередній зв'язок. Проте запровадження до кримінально-процесуального законодавства слідчих дій — нововведень інколи не вимагає розроблення тактич­них рекомендацій. Наприклад, змінами, внесеними до ст. 176 КПК України згідно із Законом від 13.01.2001 р., було передбачено впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Для кваліфікованого провадження цієї слідчої дії поки що достат­ньо роз'яснень про порядок її проведення в коментарі КПК Укра­їни. Але, безсумнівно, у подальшому, коли застосування органами досудового слідства такої слідчої дії, як упізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, набере масового поширен­ня, виникне об'єктивна потреба в напрацюванні типових прийо­мів найефективнішого її виконання.

Наведені факти дають можливість констатувати, що криміна­лістична тактика є своєрідним каналом зв'язку між кримінально-процесуальним правом та правозастосовною практикою, каналом, який якісно та дієво забезпечує виконання окремих слідчих дій в конкретних слідчих ситуаціях.

Очевидно, що криміналістична тактика — це спеціальне вчення: систематизована сукупність правил, принципів, наукових поло­жень і рекомендацій, розроблених щодо планування та організації досудового слідства кримінальних справ про злочини, при прова­дженні окремих слідчих дій, виборі поведінки суб'єктів криміналіс­тичної діяльності, напрацюванні нових типових прийомів, розроб­лених та спрямованих на збирання, дослідження доказів з метою ефективного їх розкриття і розслідування.

Криміналістична тактика має гармонійно-логічне поєднання з іншими розділами криміналістики: криміналістичною технікою, методикою розслідування окремих видів і груп злочинів, організа­цією розкриття і розслідування злочинів. Основою криміналістич­ної тактики, крім кримінально-процесуальної форми, є також знан­ня природничих, гуманітарних та технічних наук. Наприклад, в окремих випадках при боротьбі зі злочинністю в умовах демократії є незаперечною необхідність використання гіпнозу щодо осіб, які володіють гіпнозом і притягуються до кримінальної відповідальнос­ті за вчинені злочинні діяння з його застосуванням. Хоч це поки що

120

викликає у вчених суцільне заперечення. Однак суспільство з часом має прозріти.

Таким чином, криміналістична тактика — розділ криміналісти­ки як науки, який об'єднує дві складові. До першої частини вхо­дять загальні положення криміналістичної тактики — поняття, сутність, зміст, джерела, зв'язки з іншими розділами криміналіс­тики, а також решта основних використовуваних понять: тактичні комбінації, оперативно-тактичні операції, тактичні рекомендації, тактичні рішення. Інколи використовуються поняття-синоніми — тактико-криміналістичний прийом, тактико-криміналістична ре­комендація, оперативна комбінація та ін.

Друга частина тактики окремих слідчих дій є основним її ком­понентом, вона охоплює лише ті процесуальні дії, які спрямовані на встановлення, дослідження і використання доказів.

Поняття і класифікація тактичних прийомів

Головним структурним елементом криміналістичної тактики є тактичний прийом — науково обумовлений спосіб провадження слідчим у межах законних заходів будь-якої слідчої дії.

Спеціальний вплив, вчинок або їх система як тактичний при­йом має обиратися суб'єктом криміналістичної діяльності з ураху­ванням двох умов. По-перше, конкретний тактичний прийом ви­світлює сутність криміналістичної тактики взагалі, а також її істот­ність, основний зміст. Тактичний прийом має відповідати слідчій ситуації, що склалася на тому чи іншому етапі досудового слідства, тобто поєднаним умовам і обставинам, які найвірогідніше сприя­тимуть швидкому і повному розкриттю та розслідуванню злочину або навпаки.

Особлива криміналістична цінність тактичного прийому вияв­ляється, коли слідча ситуація позитивно не впливає на розсліду­вання злочину. Отже, по-друге, конкретний тактичний прийом має бути спрямований на поліпшення дієвості окремих слідчих дій або на розслідування кримінальної справи про злочин взагалі.

У практиці розслідування злочинів поширення методів і спосо­бів реалізації тактичних положень може здійснюватися різними шляхами. Але в криміналістичному розумінні матеріалізація згада­них тактичних положень триває у формі тактичних прийомів.

Як зазначалося раніше, крім тактичних прийомів, у криміналіс­тичній тактиці набрали поширення такі поняття, як тактичні операції, тактичні комбінації, тактичні рекомендації, тактичні рі­шення, ситуація тактичного ризику, ситуативна обумовленість тактичного прийому, типова система тактичних прийомів.

Тактичні прийоми визначаються як способи підготування і вико-

121

нання окремих слідчих дій, тому вони є менші в кількісній і об'єм­ній кореляції порівняно з тактичними операціями і комбінаціями.

Отже, тактичний прийом є науково обґрунтованим способом провадження суб'єктом криміналістичної діяльності в межах чин­ної кримінально-процесуальної форми будь-якої слідчої дії, що обирається з урахуванням конкретної слідчої ситуації й спрямо­вана на підвищення ефективності окремих слідчих дій або повно­го, всебічного й об'єктивного розкриття злочину та його розсліду­вання.

За своєю кримінально-процесуально-правовою характеристи­кою, значенням, слідча дія — поняття, яке є ширшим від тактично­го прийому. У процесі виконання однієї слідчої дії слідчий може використати декілька тактичних прийомів. Наприклад, при допиті обвинуваченого в конфліктній ситуації слідчий застосовує психо-лого-криміналістичний вплив (пред'явлення доказів), причому двома способами. В одних епізодах злочинної діяльності обвинува­ченого — від «слабких» до більш вагомих доказів, в інших — навпа­ки, слідчий спочатку використовує більш вагомі докази. Крім того, слідчий створює в допитуваного обвинуваченого перебільшене уявлення про свою інформованість та використовує принцип «про-говорення». Слідчий надає можливість допитуваному обвинуваче­ному розповісти про обставини вчинення злочину. Допитуваний підсвідомо для себе під час розповіді про начебто другорядні пи­тання повідомляє інформацію, яку він свідомо не бажав розповіс­ти. Тобто допитуваний обвинувачений «проговорюються».

Тактичні прийоми можна класифікувати на групи за різними ознаками залежно від наукового обґрунтування, складності, про­цесуального характеру слідчої дії, слідчої ситуації та ін., що засно­вані на:

1. поняттях та судженнях логіки; ^:

2. даних психології, у тому числі соціальної психології; .

3. даних теорії управління, наукової організації праці; "'

4. даних системи наук (логіки, психології, соціальної психоло­ гії, теорії управління наукової організації праці та інших наук).

У криміналістичній тактиці вагоме місце посідає проблема так­тичних комбінацій. Загальновизнано, що тактична комбінація є по­єднанням певних слідчих дій в процесі досудового слідства кримі­нальної справи про злочин, що проводиться з метою вирішення конкретного вузлового завдання — затримання злочинця чи групи злочинців; відтворення обстановки і обставин події з використан­ням тактичних прийомів «системи координат», «послідовність», виявлення і вилучення майна, здобутого злочинним шляхом, що підлягає конфіскації та ін. Такі вузлові завдання ще називають кон­кретними проміжними завданнями розслідуваного злочину. Так-

122

тичні комбінації проводяться за одним планом у складних, багато­епізодних, з великим обсягом процесуальних і оперативно-розшу-кових дій кримінальних справах про злочини. Як правило, це планування є рівномірно-циклічним, а його сутність полягає у складанні за допомогою схематичних умовних позначень послідов­ного графіка з відображенням переліку запланованого проваджен­ня досудового слідства з урахуванням необхідного часу.

Оперативно-тактичні комбінації є поєднанням оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, що проводяться з метою вирі­шення конкретного завдання в процесі досудового слідства кримі­нальних справ про злочини - спостереження за злочинцями напе­редодні їх затримання, що виконується працівниками карного розшуку, інші оперативні заходи.

Наприклад, при розслідуванні кримінальної справи про злочи­ни у сфері господарської діяльності старший слідчий слідчої групи запланував проведення оперативно-тактичної комбінації. Перед­бачувані ним слідчі дії в особливо складній справі виконали слідчі слідчої групи та оперативні працівники державної служби бороть­би з економічними злочинами і служби кримінального пошуку. Так, затриманню підозрюваних К., В. і Ж. передувало спостере­ження за ними, яке проводили оперативні працівники служби кримінального пошуку. У свою чергу, оперативні працівники дер­жавної служби боротьби з економічними злочинами вжили заходів щодо встановлення причетності інших осіб — співучасників до вчинених злочинних діянь та вилучення у них речових доказів, у тому числі документів. Уміле поєднання слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, що були проведені у формі оперативно-так­тичної комбінації, дозволило розкрити і розслідувати «букет» зло­чинів, зокрема фіктивне підприємництво (ст. 205 КК України), зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК України), ухилення від повернення виручки в іноземній валю­ті (ст. 207 КК України), незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 КК України).

Тактична рекомендація є науково обґрунтованою й апробова­ною практикою порада, яка стосується вибору і застосування суб'єктом криміналістичної діяльності тактичного прийому або системи тактичних прийомів. Тактичні рекомендації поширюють­ся як на тактичні прийоми, так і на тактичні операції та комбіна­ції. Тактичні рекомендації даються структурними підрозділами органів досудового слідства вищого рівня у формі порад, указівок, пропозицій.

Тактичні рекомендації мають типовий характер, вони по­даються з урахуванням тієї чи іншої слідчої ситуації. Значення си­туативних факторів для практики розслідування злочинів не пере-

123

більшено, саме з цих причин у криміналістичній тактиці побутує поняття «тактична ситуація». Йдеться про умови, що визначають ту слідчу дію або групу слідчих дій, які необхідно виконати на кон­кретному етапі розслідування злочину. Причому слідчому надаєть­ся право вибирати ті тактичні прийоми, які, на його думку, будуть найдоцільнішими серед інших. Якщо ж з цілком об'єктивних причин слідчий не може реалізувати право вибору тактичного прийому, бо спосіб процесуальної дії чітко окреслений криміналь­но-процесуальним законом, то в такому разі форма його діяльнос­ті не є тактичним прийомом.

Важливим компонентом криміналістичної тактики є тактичне рішення, яке дає можливість слідчому визначити мету тактичного впливу на слідчу ситуацію в кримінальній справі про злочин. Ціль тактичного впливу охоплює слідчу ситуацію в цілому чи окрему її складову залежно від поєднання умов і обставин на будь-якому етапі досудового слідства. Тактичне рішення як інтелектуальний спосіб вирішення суб'єктом криміналістичної діяльності конкрет­ної слідчої ситуації має бути обов'язково узгоджено з визначеним порядком провадження в кримінальних справах і відповідати зав­данням кримінального судочинства. При ухваленні слідчим так­тичного рішення відбувається процесія психічного відображення стану ходу розслідування злочину завдяки його мислительським, розумовим здібностям. Такі інтелектуальні дії слідчого характери­зуються як активний цілісний процес, що є різноманітним за сво­їми формами та відзначається єдністю пізнання, переживання і прагнення, єдністю його психіки і діяльності. У розумінні поняття «інтелект слідчого» найбільш повним і об'єктивним є поведінко-вий інтелект як продукт складної взаємодії генетичного і середо-вищних факторів. Інтелект поведінки слідчого при ухваленні так­тичного рішення проявляється у двох основних напрямах:

1. здатності розв'язувати завдання, що вимагають якоюсь мі­ рою оперувати абстракціями;

2. здатності використовувати набутий досвід для вирішення завдань кримінального судочинства в процесі розслідування зло­ чину в умовах певної слідчої ситуації.

Постановляючи розумово тактичне рішення, слідчий проявляє здатність до виконання різноманітних операцій логічного мислен­ня, яка обумовлена значною мірою рівнем розвитку його інших розумових здібностей. Це залежить від стійкості уваги та обсягу оперативної пам'яті.

Отож, тактичне рішення — це визначення суб'єктом криміна­лістичної діяльності мети тактичного впливу на слідчу ситуацію в цілому чи на окрему її складову, на процес досудового слідства кримінальної справи про злочин, його елементи, вибір принципів,

124

положень, правил, способів досягнення мети, які відповідають усебічному, повному, об'єктивному і законному дослідженню об­ставин справи.

Слідчі дії, тактичні прийоми та оперативно-розшукові заходи

Аналіз кримінально-процесуального законодавства дає можли­вість зробити висновок, що слідчі дії, пов'язані з виявленням, фік­сацією, вилученням, дослідженням, перевіркою та використанням доказів у кримінальній справі про злочин, є переважною процесу­альною формою впливу суб'єктів криміналістичної діяльності. Це означає, що слідчі дії є лише частиною процесуальних дій. Проте їх можна класифікувати на такі види: звичайні та спеціальні; ос­новні й додаткові; первинні й вторинні; обов'язкові, а також необов'язкові; невідкладні та ін. Законно розкрити та розслідува­ти злочин, не користуючись таким процесуальним засобом, як слідчі дії, неможливо. Усі рішення про виконання слідчих дій та спрямування розслідування кримінальної справи про злочин слід­чий приймає самостійно, за винятком випадків, коли криміналь­но-процесуальне законодавство передбачає одержання згоди від суду (судді) або прокурора і несе повну відповідальність за їхнє за­конне і своєчасне проведення.

Отже, на всіх етапах розслідування злочину слідча дія — це го­ловний, гласний для її учасників процесуальний засіб.

Наприклад, слідчий в розслідуваній ним кримінальній справі про розбій, вимагання, шахрайство відтворює обстановку й умови, в яких справді відбулися ці події. Його метою є перевірка й уточ­нення результатів допиту двох свідків і п'яти потерпілих. Отож, на кожного учасника відтворення обстановки і обставин події (сві­док, поняті, спеціаліст, експерт, перекладач) поширюється прин­цип гласності слідчої дії. Гласність слідчої дії для її учасників не дає їм права оголосити дані досудового слідства. Адже недопусти­мість розголошення даних досудового слідства є однією з умов, яка сприяє успішному розкриттю і розслідуванню злочину.

Водночас, у сучасних соціальних обставинах швидке, повне і всебічне викриття винних, тобто розкриття злочинів, а також їх розслідування можливе лише за умови застосування оперативно-розшукових заходів. Чинне кримінально-процесуальне законо­давство, а також Закон України «Про оперативно-розшукову Діяльність»¹ передбачають, що оперативно-розшукові заходи є

¹ Набрав чинності 18 лютого 1992 р., з подальшими змінами та доповненнями.

125

однією з основних функцій органів дізнання, які мають у своєму складі відповідні оперативні підрозділи. А вся сукупність таких за­ходів є оперативно-розшуковою, а не процесуальною діяльністю.

Отже, оперативно-розшукова діяльність — це система відкри­тих і таємних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що провадяться із застосуванням оперативних та опера-тивнотехнічних засобів.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшуко-ву діяльність», оперативно-розшукові заходи провадяться опера­тивними підрозділами:

1. органів внутрішніх справ — кримінальною та спеціальною міліцією, оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань;

2. органів служби безпеки — розвідкою, контррозвідкою, вій­ ськовою контррозвідкою, підрозділами захисту національної дер­ жавності, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічним, оперативного документування;

3. прикордонних військ — підрозділами з оперативно-розшуко- воїроботи;

4. управління державної охорони — підрозділом оперативного забезпечення охорони.

Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підроз­ділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, ві­домств, громадськими, приватними організаціями та особами не допускається. Відносно слідчих дій оперативно-розшукові заходи характеризуються допоміжними ознаками, а за своєю суттю, своїм значенням вони є близькими до тактичних прийомів. Зміст опера-тивно-розшукових заходів і тактичних прийомів полягає у спе­ціальних способах та прийомах досягнення єдиної, спільної ме­ти — виявлення ознак злочину і осіб, які його вчинили. Проте, якщо тактичні прийоми є особливим, спеціальним методом реалі­зації, виконання слідчої дії, то оперативно-розшукові заходи як складові відповідної діяльності — це самостійний вид тактичної роботи. Вони мають більш ускладнену форму та структуру, тобто характеризуються чіткістю взаємозв'язку складових.

Так, при провадженні певних оперативно розшукових заходів їх може бути декілька або система. Органи дізнання мають право за власною ініціативою, вживаючи оперативно-розшукових заходів, виявляти ознаки злочинів і осіб, які їх вчинили. Вони ж можуть провадити такі заходи за дорученням слідчого в розслідуваних ним кримінальних справах про злочини. Такі вказівки слідчого стосу­ються провадження розшукових дій. Проведення визначених у за­конодавчих актах України окремих оперативно-розшукових захо­дів здійснюється з дозволу суду за погодженням з прокурором,

126

поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або йо­го заступника.

Отже, як уже зазначалося, оперативно-розшукові заходи мо­жуть бути проведені в поєднанні зі слідчими діями (оперативно-тактичні комбінації).