Розділ V

МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ 1 ГРУП ЗЛОЧИНІВ

§ 35. Загальні положення розслідування окремих видів і груп злочинів

Методика розслідування злочинів - розділ криміналістики як науки

Складовою криміналістики як науки є її самостійний розділ - ме­тодика розслідування кримінальних справ про злочини Наукові принципи, рекомендації методики і положень розслідування окре­мих видів і груп злочинів мають базуватися на нормах чинного кри­мінального та кримінально-процесуального законодавства. Науково обгрунтована послідовність розслідування окремих видів і груп зло­чинів взаємодіє з криміналістичною технікою і тактикою, проблема­тикою організації розкриття і розслідування злочинів. Така ком­плексність методики розслідування окремих видів і груп злочинів дає об'єктивну можливість систематично поповнювати арсенал не­обхідних прийомів розкриття, розслідування і попередження злочи­нів. Методика розслідування окремих видів і груп злочинів має тіс­ний зв'язок з практикою боротьби зі злочинністю. Вона, зокрема, дозволяє конкретизувати особливості тих чи інших проблем доказів.

Отже, методика розслідування окремих видів і груп злочинів є складовою криміналістик, в якій розглядаються методи й засоби розкриття і розслідування конкретних видів і груп злочинів з ураху­ванням їх криміналістичної характеристики і типових слідчих ситуа­цій. Розкриттю та розслідуванню кожного виду і групи злочинів при­таманні відповідні прийоми і розроблено практичні рекомендації щодо їх застосування. Мещдика розслідування окремих видів і груп злочинів охоплює проблеми криміналістичної тактики - плануван­ня, слідчих версій, підготування і проведення огляду, обшуку, виїм­ки, відтворення обстановку і обставин події, допиту та інших слідчих дій, а також питання такирних операцій — спеціальної форми орга­нізації досудового слідства., що становить систему слідчих дій, опера-тивно-розшукових заході, проведення яких супроводжується так­тичними прийомами та здійснюється за єдиним планом.

Методика розслідування окремих видів і груп злочинів - це вираз­на сукупність науково обґрунтованих положень і принципів та

240

розроблених на їх основі рекомендацій щодо швидкого й повного розкриття та розслідування злочинів, викриття винних, забезпе­чення правильного застосування закону, що повністю відповідає виконанню завдань кримінального судочинства.

Таким чином, кримінально-процесуальна форма визначає пра­вову сутність методики розслідування окремих видів і груп злочи­нів, а складові частини останньої мають відповідати загальній ме­ті кримінального судочинства. Викладене дає можливість зробити висновок, що кримінально-процесуальне законодавство визначає подвійну спрямованість методики розслідування злочинів — мету і процесуальну форму (порядок).

Зміст і система методики розслідування окремих видів і груп зло­чинів та загальні її межі багато в чому залежать від норм матеріаль­ного (кримінального) права. Адже законодавець передбачив у КК України визначення злочину та окреслив у диспозиціях відповідних норм сутність злочинних діянь. Це означає, що норми матеріально­го (кримінального) права окреслюють контури предмета злочинно­го діяння і тим самим визначають спрямованість методики їх розслідування. Методика розслідування злочинів як розділ науки криміналістики та вид відповідної криміналістичної діяльності має підвиди — методики досудового слідства кримінальних справ про окремі види і групи злочинів. Тобто, саме диспозиції норм КК України є правовою основою (класифікаційною ознакою) для про­ведення зазначеної градації. Криміналістичні ж ознаки дають мож­ливість класифікувати підвиди цих методик більш упредметнено, наприклад: методика розслідування вбивств, учинених на замов­лення; методика розслідування злочинів, учинених за обставин, ко­ли огляд місця події з об'єктивних причин провести неможливо та ін. Методика розслідування складається з двох основних частин:

1) загальні положення (поняття, завдання методики, зміст,

структура);

2) окремі методики (розслідування крадіжок чужого майна, ху­ ліганства та ін.).¹

Таким чином, методику розслідування злочинів є доцільним класифікувати на три основні види:

1) міжвидова методика досудового слідства кримінальних справ

про злочини;

2) видова методика досудового слідства кримінальних справ

про злочини;

3) окремі (конкретні) методики досудового слідства криміналь­ них справ про злочини.

¹ Бахин В. П. и др. Советская криминалистика. Методика расследования отдельньїх видов преступлений / Под ред. В. К. Лисженко, В. И. Гончаренко,

М. В. Салтевского и др.— К.: Вища школа, 1988.— С. 11.

241

Принципи методики розслідування окремих видів і груп злочинів

У науковій літературі відсутні чіткі визначення загальних поло­жень методики розслідування злочинів. Учені-криміналісти бе­руть за основу різні твердження (ознаки), коли обґрунтовують зміст відповідної проблеми. Так, Б. Шавер, І. Лузгін, М. Селіва-нов, І. Пантелєєв визначення загальних положень методики роз­слідування злочинів вважають «основними положеннями». О. Ко-лесніченко — «принципами методики», О. Васильєв — «вихідними положеннями», М. Яблоков — «науковими основами».¹

Принципи методики розслідування окремих видів і груп злочинів можна визначити як закріплені в нормах кримінально-процесу­ального законодавства і узагальненнях слідчої практики положен­ня, рекомендації, що визначають найважливіші проблеми і спря­мування діяльності відповідних криміналістичних суб'єктів щодо ефективної реалізації завдань методів і засобів досудового слідства кримінальних справ про всі злочини в контексті до законодавства України про кримінальну відповідальність.

Усі принципи методики розслідування окремих видів і груп зло­чинів утворюють єдину систему, оскільки перебувають у безпосе­редній взаємодії. Система принципів методики розслідування окремих видів і груп злочинів вбирає в себе такі елементи: 1) законності; 2) на­уковості; 3) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист; 4) презумпцію невинуватості; 5) свободу самовикриття, ви­криття членів сім'ї, близьких родичів; 6) індивідуальність розсліду­вання; 7) взаємодію слідчого і органів дізнання; 8) використання знань спеціалістів, експертів, перекладачів у процесі розслідування; 9) об'єднання дій слідчого, органів дізнання і громадськості.

Комплекс принципів методики розслідування окремих видів і груп злочинів є важливою проблемою даного розділу криміналіс­тики, основу якого становлять вимоги норм матеріального (кримі­нального), кримінально-процесуального законодавства, наукові положення та узагальнення практики. Загальноприйнятого визна­чення поняття принципів методики розслідування окремих видів і груп злочинів у науці поки що не вироблено.

Викладене дає підстави зробити висновок, що домінантами принципів методики розслідування окремих видів і груп злочинів є певна сукупність кримінально-правових, процесуально-кримі­налістичних властивостей, які з часом трансформуються, видозмі­нюються.

¹ Клименко Н. І. Розробка криміналістичної методики вченими юридичного факультету та її значення для сучасної науки / Вісник. Юридичні науки.— 2000.— Вип. 39.- С. 69-73.

242

Необхідно зазначити, що методиці розслідування окремих ви­дів і груп злочинів як підгалузі криміналістики притаманні й інші принципи — стадійність, достатність підстав для прийняття проце­суальних рішень, а також спеціальні принципи, сутність яких за­лежить від особливостей тактики проведення, конкретної слідчої дії, слідчої ситуації. Так, слідчий, використовуючи побіжний пси­хологічний вплив у процесі досудового слідства кримінальної справи про злочин, при застосуванні тактичних комбінацій вико­нує свої функціональні обов'язки відповідно до вимог чинного кримінально-процесуального законодавства, криміналістичних, психологічних знань з метою розкриття і розслідування злочинів, впливаючи на учасників та суб'єктів криміналістичної діяльності за принципами: дезінформація без обману; створення в інших пе­ребільшеного уявлення про інформованість слідчого; другоряд­ності — уперед, не порушуючи законності.

Конкретизація, принципів побудови методики розслідування

Перший принцип побудови окремої методики розслідування певних видів і груп злочинів стосується специфічно-характер­них ознак, що обґрунтовують її формування. І це тому, що ос­новним змістом криміналістичної методики розслідування кри­мінальної справи про злочин певного виду є окремі методики. Це означає, що загальне принципове положення відповідного розділу криміналістики має відповідати основним вимогам і умовам кожної окремої методики. Найчастіше методики ство­рюються на базі наукових праць — кандидатських чи доктор­ських дисертацій, а також видаються як монографії чи навчаль­но-методичні посібники. Методика не може бути достатньо ефективною, якщо в її основі відсутні наукові дослідження й узагальнення.

Головним принциповим положенням методики розслідування є її наукова обгрунтованість і обумовлена цим достовірність ви­сновків і криміналістичних рекомендацій. У кожній окремій мето­диці розслідування необхідним є створення відповідної інформа­ційної бази. Типовими структурними елементами окремої методи­ки розслідування кримінальних справ є такі чинники:

1. узагальнення досвіду розслідування кримінальних справ про злочини певних видів і груп (конкретної категорії);

2. узагальнення та аналіз способів учинення відповідних видів і груп злочинів та інших обставин, які дозволяють розробити їх кри­ міналістичну характеристику;

243

3. вивчення спеціальної й суміжної літератури з урахуванням виду і групи злочину;

4. виявлення закономірностей, тенденцій і ознак, характерних для даних злочинів.

Наступний принцип побудови окремої методики розслідування злочинів конкретних видів і груп стосується проблеми розробки їх криміналістичної характеристики. Криміналістична характерис­тика злочину — це система криміналістично значущих ознак (особливостей), притаманних певному злочину, що мають значен­ня для визначення основного напряму їх розслідування і обумов­люють криміналістичні методики, прийоми і засоби. Криміналіс­тична характеристика групи злочинів передбачає сумарний обсяг інформації, що отримана в процесі досліджень і є важливою для методичних рекомендацій ефективного розслідування криміналь­них справ про злочини та їх попередження, визначені Криміналь­ним кодексом України. Вид злочинів у своїй криміналістичній ха­рактеристиці також передбачає спільність відповідної інформації, отриманої в результаті досліджень, але її обсяг охоплює значно ширше коло норм матеріального права.

Отже, криміналістична характеристика виду злочинів — це су­купність інформації про визначений Кримінальним кодексом України вид злочинів, отриманої в процесі досліджень, яка є важ­ливою для методичних рекомендацій ефективного досудового слідства кримінальних справ про ці злочини та їх попередження.

Третій принцип побудови окремої методики розслідування вста­новлених видів і груп злочинів зачіпає проблему їх криміналістич­ної класифікації. Використання криміналістичної класифікації злочинів при розробці окремих методик їх розслідування з ураху­ванням належності цього злочину до певної групи чи виду не є ви­падковістю. Такі методики розслідування мають розроблятися не тільки за ознаками кримінально-правових складів злочинів (видо­ва класифікація), а й для груп злочинів, об'єднаних з методичною метою на основі певної криміналістичної ознаки, наприклад, за способом вчинення чи приховання злочину, за особливостями особи та ін.

При розробці окремої методики розслідування злочинів певних видів і груп потрібно враховувати ситуаційні фактори. Ситуаційна обумовленість визначається на кожному етапі розслідування і має змінний характер за своєю правовою природою. У криміналістич­ній методиці має бути здійснений принцип координації й коопе­рації всіх засобів, методів і можливостей, який би забезпечував при цьому повноту і швидкість розслідування. Методичні реко­мендації мають забезпечувати об'єктивність дослідження всіх ма­теріалів справи відповідно до завдань кримінального судочинства

244

(ст. 2 КПК України). Криміналіаична методика розслідування у зв'язку з цим гарантує реалізаціювідповідних кримінально-право­вих і кримінально-процесуальнис норм.

Криміналістична форма методики розслідування окреміх видів і груп злочинів

Порядок методики розслідування окремих видів і груп злочинів виразно врегульовано кримінаїьно-процесуальним законодав­ством, хоч і має різні особливості, що обумовлені їх суто криміна­лістичною формою. Для будь-яюго виду і групи злочинів харак­терна специфічна криміналісти¹ на форма методики розслідуван­ня. Водночас, у теорії організацг" розкриття і розслідування злочи­нів вироблено найхарактерніші основи для всього загалу кожної з методик, які називаються тшовою криміналістичною формою. Усяка типова криміналістична форма методики розслідування має основне своє завдання сприяти швидкому, повному і всебічному розкриттю злочинів, викриттю їинних, тобто дієво використову­ватися в процесі досудового слідства. Криміналістична форма кожної методики розслідуванні окремих видів і груп злочинів обумовлена процесуально-криіуіналістичною структурою, що ха­рактеризує найтиповіші особлиюсті проведення відповідних слід­чих дій. Будова окремих методиС розслідування видів і груп злочинів комбінується з таких складових:

1) криміналістична (криміяально-правова) характеристика

злочину;

2. обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній спра­ ві про злочин;

2. початкові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи;

3. планування, висунення версій;

2. подальші слідчі версії та слідчі дії з урахуванням слідчих си­ туацій;

3. слідчі дії на завершальному етапі розслідування (задоволення клопотань учасників криміналістичної діяльності, ознайомлення з матеріалами експертиз тощо);

7) профілактична діяльність слідчого в процесі досудового слід­ ства кримінальної справи про злочин.

Криміналістична форма методики розслідування окремих видів і груп злочинів визначається законодавцем, наукою і практикою, а її порушення, як правило, є порушенням законності. Це означає, що додержання криміналістичної форми методики розслідування не формальна самоціль, а об'єктивна необхідність, зумовлена по­требами практики.

245

Завдання та значення криміналістичної методики

Методика розслідування окремих видів і груп злочинів є завер­шальним розділом криміналістики, розділом, який підбиває підсум­ки криміналістичним рекомендаціям і теоретичним положенням з попередніх складових частин курсу. Криміналістична методика охоплює низку загальних теоретичних положень, що характеризу­ють її завдання, принципи побудови і так звані окремі методики, в яких містяться методичні рекомендації з розслідування окремих ви­дів і груп злочинів. При розробці окремих методик потрібно раціо­нально враховувати загальний і диференційовані підходи, брати до уваги як універсальні, так і ситуаційні й групові фактори. Якщо зако­нодавчою основою слідчої тактики є норми, що регулюють прова­дження слідчих дій, то стосовно окремих методик роль такої основи виконують статті (норми) кримінального кодексу, що визначають склад того чи іншого злочину, і статті кримінально-процесуального кодексу, що окреслюють предмет і межі доказування.

Норми кримінально-процесуального законодавства начебто визначають мету розслідування кримінальної справи про злочин — доказування події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винність особи у вчиненні злочину, його мотиви та інші умови або відсутність складу злочину. Оскільки ця мета визначена законом, її досягнення можливе тільки в результаті за­стосування встановлених методів і засобів.

Завданням криміналістичної методики розслідування окремих видів і груп злочинів є визначений кримінально-процесуальним законодавством і запланований суб'єктом криміналістичної діяль­ності для виконання обсяг процесуальної й непроцесуальної діяльності з метою їх швидкого, повного і всебічного розкриття та розслідування. Завдання криміналістичної методики розслідуван­ня окремих видів і груп злочинів реалізується завдяки тому, що процес його провадження законодавець, відповідно до криміналь­но-процесуальної форми, доручив слідчим органам досудового слідства: прокуратури, податкової міліції, а також органам внут­рішніх справ, органам служби безпеки. Завдання криміналістич­ної методики розслідування окремих видів і груп злочинів харак­теризує важливість та безпосередній зв'язок цього процесу з його значенням і роллю в боротьбі зі злочинністю.

Криміналістична методика розслідування окремих видів і груп злочинів має також політичне, громадське та історичне значення. Це означає, що сутність, зміст криміналістичної методики має комплексний суспільно-правовий характер і виявляється в сукуп­ності її властивостей, які становлять одне ціле.

246

Таким чином, методика розслідування окремих видів і груп зло­чинів є структурно-складовою частиною криміналістики, в якій на основі загальних принципових положень розглядаються методи і засоби, що застосовуються в процесі розкриття і розслідування конкретних видів і груп злочинів з урахуванням їх криміналістич­ної характеристики і типових слідчих ситуацій.

Структура окремої методики розслідування

Методику розслідування злочинів називають ще криміналіс­тичною методикою. Узагальнено методику розслідування злочинів поділяють на дві складові, які є взаємозалежними. Перша складо­ва — загальні положення, друга — методика розслідування пред­метно визначених видів і груп злочинів. До окремих видів відно­сять злочини, що відрізняються між собою за їх складом — об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. За основу, як ба­чимо, при цьому беруться кримінально-правові ознаки злочину. Наприклад, законодавець розмежував такі злочини, як диверсія, умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, побої й мор­дування, залишення в небезпеці та ін.

До окремих груп злочинів відносять злочинні діяння, що ви­окремлені за іншими кримінально-правовими та процесуальними ознаками. Наприклад, злочини, вчинені спеціальними суб'єкта­ми, неповнолітніми, групами осіб тощо.

Будова окремої методики розслідування кримінальних справ про злочини відповідних груп і видів є в основному типовою. Під такою структурою необхідно розуміти впорядкований, послідовний роз­гляд основних елементів, що характеризують зміст положень і реко­мендації з розслідування конкретного виду чи групи злочинів. Структура методики розслідування будь-якого виду чи групи злочинів у найбільш загальній формі має віддзеркалювати такі елементи:

1. криміналістичну характеристику даного виду чи групи зло­ чинів і обставини, що підлягають встановленню у справі;

2. особливості виявлення ознак певного виду чи групи злочинів;

3. дії в стадії порушення кримінальної справи, тактичні особли­ вості даного етапу; початок взаємодії слідчих і оперативних пра­ цівників;

4. організацію розслідування в кримінальній справі. Створення бригад чи слідчо-оперативних груп, планування роботи. Особли­ вості висунення версій;

5. тактику початкових слідчих дій і оперативно-розшукових за­ ходів з урахуванням тих слідчих ситуацій, що складаються. Тактич­ ні операції, що необхідні у справі;

6) питання використання спеціальних знань, призначення екс-

247

пертиз (ці питання можуть виникати і вирішуватися на будь-яко­му етапі розслідування);

7. взаємодію слідчих і оперативних працівників на наступних етапах розслідування;

8. тактику наступних слідчих дій, особливості прийняття важ­ ливих слідчих рішень; проблему захисту свідків;

9. основні тактичні питання пред'явлення обвинувачення і до­ питу обвинувачених з урахуванням слідчих і тактичних ситуацій, що склалися на даному етапі;

10) рекомендації щодо перевірки показань обвинувачених і за­ кінчення слідства в кримінальній справі.

Як бачимо, взаєморозміщення та взаємозв'язок складових структури окремої методики розслідування кримінальних справ про злочини певних видів і груп є цілою формою криміналістич­ного значення. Вказані складові структури окремої методики роз­слідування є найхарактернішими, вони й утворюють у сукупності типовість криміналістичних обрисів, які в процесі досудового слідства конкретного злочину дозволяють, аби слідча ситуація на­була логічно завершеного стану. Втім, це є можливим за умови, що слідчий повністю виявить свої процесуальні здібності, уміння, навики.

Структура загальних положень окремої методики розслідуван­ня злочину є базовою, фундаментальною, однак може зазнавати певних змін і уточнень. Проте узагальнено вона відповідає прак­тичним і теоретичним потребам, а тому окреслює найбільш імо­вірно необхідну основу для подальшого її вдосконалення.

Криміналістична характеристика злочинів

На всіх етапах становлення методики розслідування окремих видів і груп злочинів спроби вчених-криміналістів мали різні век­тори спрямування щодо визначення криміналістичної характе­ристики. Кожна з таких концепцій мала своє об'єктивне обґрунту­вання. Нині основними структурними елементами криміналістич­ної характеристики злочину, яка визначає її зміст, можна вважати:

1. розповсюдженість злочинного діяння. Фактор, який обумов­ лює криміналістичну готовність органів розслідування;

2. особливості виявлення даних злочинів, що мають порівняно загальний характер;

3. типові риси самого злочинного діяння і обстановки вчинен­ ня злочину (об'єкт злочинного посягання, місце, час, умови, інші обставини, що характеризують обстановку, виявлені під час аналізу кримінальних справ даної категорії як закономірності чи тенденції);

248

4. механізм слідоутворення, характерний для даного виду чи групи злочинних посягань, тобто,— інформацію про локалізацію слідів, їхні ознаки, види збереження та інші дані, що дозволяють ефективніше шукати сліди і працювати з ними;

5. спосіб учинення злочину — це обумовлений (детермінова­ ний) цілою низкою суб'єктивних і об'єктивних факторів комплекс дій суб'єкта (суб'єктів) щодо підготування, учинення і приховання злочинного діяння. Не всі способи включають три названих еле­ менти. Є такі злочини, наприклад, «імпульсивні», які складаються тільки з дій щодо їх вчинення. Це безмотивне чи з хуліганських спонукань нанесення тілесних ушкоджень. Спосіб учинення зло­ чину є стрижнем його криміналістичної характеристики;

6. особливості особи (вікові, психологічні, фізичні та ін.) і по­ ведінку обвинувачених у справах даної категорії, виявлених при вивченні слідчої й судової практики;

7. узагальнені дані про особу потерпілого, які є специфічними чи закономірними у справах певної категорії;

8. типовий слідовий вібавід (ві — відображення, ба - бачення, від — відтворення) вчиненого злочину є система матеріальних та ідеальних його відбитків як відповідних ознак на час скоєння, об'єднаних логічним процесом пізнання істини за принципом: відображення, бачення, відтворення з урахуванням чинної кримі­ нально-процесуальної форми;

9) іншу інформацію, отриману в результаті проведених дослі­ джень щодо розробки криміналістичних характеристик.

Під криміналістичною характеристикою злочину розуміють су­купність інформації, знань про певний вид чи групу злочинів, отриману в результаті спеціальних досліджень, що є важливим структурним елементом методики розслідування, який обумовлює методичні рекомендації й у кінцевому результаті сприяє розкрит­тю, розслідуванню і попередженню злочинів.

Окремі автори, обґрунтовуючи криміналістичну характеристику злочинів, відносять до її типових елементів й інші складові: пред­мет злочинного посягання, кваліфікацію вчиненого, слідчу ситуа­цію, слідову картину тощо. Щодо поняття «слідова картина», то в криміналістиці існує неоднозначне розуміння. І це цілком законо­мірно. Так, М. В. Салтевський вважає, що типова слідова картина вчинення злочину як елемент криміналістичної характеристики — поняття збірне і включає опис матеріальних та ідеальних відобра­жень ознак злочину на момент його вчинення.! Однак картина — термін загальносоціального, культурологічного значення. Адже

¹ Салтевський М. В. Криміналістика. Підручник: У 2 ч. Ч. 2.- X.: Консум, 2001.-С. 269.

249

картиною є твір живопису, написаний переважно фарбами на по­лотні, картоні, дошці тощо. Іншими словами, у свідомості кожної особи поняття «картина» асоціюється як певний образ, малюнок.

Останнім часом науковці піддають критиці згадане криміналіс­тичне поняття «слідова картина», пропонуючи йому на противагу словосполучення «слідова обстановка». Передбачається, що по­няття «слідова обстановка» об'єднує в єдине ціле час, місце, обста­вини, обстановку вчинення злочину. В основі своїй слідова обста­новка концентрує проблематику ідеальних та матеріальних слідів. Проте пропонована заміна не є повною та логічною. Найдоцільні­ше запровадити в криміналістичну науку натомість поняття «слідо­ва картина» — як елемент криміналістичної характеристики — по­няття «слідовий вібавід». У даному разі пропонується термін, що утворюється з абревіатури трьох слів-компонентів: вібавід (повто­римо: ві — відображення, ба — бачення, від — відтворення).

Передбачається, що відображення як перший компонент — це об'єктивний процес, основним механізмом якого є дія, і стан — як результат дії — відбиття.

Обґрунтування другого компонента — бачення обумовлено суб'єктивними особливостями слідчого, який має здатність сприймати органами чуття, у тому числі зором, спостерігати яви­ща об'єктивної дійсності. Близько 90% усієї інформації людині да­ють зорові образи. Проведення слідчим огляду місця події з метою виявлення наслідків зазначеного відбиття — слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, є процес суб'єк­тивний, але не пасивний. А це тому, що ставлення слідчого, спе­ціалістів, експертів до проблематики об'єкта і предмета огляду зумовлюється, визначається їхніми особистими поглядами, здіб­ностями, уподобаннями як суб'єктів криміналістичної діяльності, хоч така діяльність здійснюється через обумовлену законодавцем кримінально-процесуальну форму. Багато що тут залежить від ро­зумної міри суб'єктивності, що свідчить про відмінність даної від інших особистостей. Зауважимо: надто небезпечним для суб'єктів криміналістичної діяльності є перебільшена суб'єктивність, що й призводить до відходу від істини в оцінних судженнях при прове­денні огляду.

Третій компонент — відтворення також має суб'єктивну приро­ду. Так, слідчий, сприймаючи відомості при проведенні огляду, за­лучає один із процесів своєї пам'яті, під час якого відбувається «оживлення» його свідомості у вигляді образів, об'єктів, що ним сприймалися, уявлень, почуттів, думок. Важливою рисою є ре­конструкція відтворюваного матеріалу, яка відбувається, зокрема, при розумових та вольових зусиллях слідчого.

Викладене дає підстави резюмувати, що однією з типових ознак (особливостей), притаманних певним видам (групам) злочинів, що має значення для їх розслідування та обумовлює криміналіс­тичні методики, прийоми, засоби, є слідовий вібавід, а не слідова картина.