Глава 2 Статус суддів

§ 1. Суддя — носій судової влади. Гарантії незалежності суддів

Суддя та залучені для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які реально здійсню­ють Правосуддя. Судді є посадовими особами державної влади, які в конституційному порядку наділені повноваженнями здій­снювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді, судах загальної юрисдикції, військових судах, господарських судах, адміністративних судах.

Статус суддів — це сукупність прав та обов'язків, закріпле­них чинним законодавством стосовно порядку обрання суддів, їх повноважень, гарантій їх діяльності та відповідальності.

Статус суддів закріплений та гарантується Конституцією України, законами України "Про статус суддів", "Про Конститу­ційний Суд України", "Про судоустрій України".

Судді у своїй діяльності є незалежними, підкоряються лише законові і нікому не підзвітні. Держава охороняє незалежність суддів і забезпечує це особливим порядком їх обрання (призна­чення), зупинення їх повноважень та звільнення з посади; харак­терною процедурою із присвоєння військових звань суддям військових судів; передбаченою виключно законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення; забороною під загрозою відпові­дальності втручатися у здійснення правосуддя; встановленням відповідальності за неповагу до суду чи судді; правом на відстав­ку; недоторканністю суддів; створенням необхідних організацій­но-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, мате­ріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх ста­тусу; особливим порядком фінансування судів; системою органів суддівського самоврядування на відміну від загальнодержавного процесу управління (ст. 14 Закону України "Про статус суддів").

86

Розділ II. Суд України

§ 2. Обрання суддів та припинення їх повноважень

Конституцією України (ст. 127) визначено, що правосуддя здійснюють професійні судді та у встановлених законом випад­ках — народні засідателі і присяжні. Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Специфіка судової діяльності потребує, крім додержання принципів судочинства, ще й позбавленої політичної пристрасті судді, додержання вимог несумісності. Належність судді до будь-якої партії небезпечна для правосуддя. Необхідна за законом по­літична нейтральність судді не може бути зведена тільки до фор­мальних заборон його зв'язків з політичними партіями і рухами. У принципі можливі й інші прояви суддею його політичних сим­патій або антипатій (надання матеріальної підтримки певним партіям, участь у вуличних демонстраціях, агітація за кандидатів у депутати та інше). -Усе це — акції політичного характеру, і суд­дя повинен залишатися осторонь них. Якщо ж його політична за-ангажованість перетворюється на постійний фактор, на фоні яко­го він продовжує виконувати свої професійні суддівські обов'яз­ки, то незалежно від відсутності у судді формального членства в партії або русі цілком правомірним є порушення питання про припинення його суддівських повноважень .

На посаду судді кваліфікаційна комісія суддів може рекомен­дувати громадян України, які досягай 25-річного віку, мають ви­щу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживають в Україні не менш як десять років та воло­діють державною мовою (ст. 59 Закону України "Про судоустрій України").

Не можуть бути рекомендовані на посаду судді особи, що ви­знані судом обмежено дієздатними або недієздатними; які мають хронічні чи психічні захворювання, що перешкоджають виконан­ню обов'язків судді; щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом, зокрема

¹ Сте<ранюк В. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. — 2001. — № 1. — С. 17.