Глава 1. Основи здійсиення правосуддя

63

ном і судом; 8) забезпечення доведеності вини; 9) змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 10) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду; 11) обов'язковість рішень суду та інші¹.

Здійснення правосуддя тільки судом. Правосуддя є однією з форм державної діяльності, яка здійснюється виключно судами шляхом розгляду і вирішення в судових засідання цивільних, кримінальних, адміністративних і господарських справ у вста­новленому законом порядку. Цей принцип, як було зазначено вище, закріплений у ст. 124 Конституції України, ст. 5 Закону України "Про судоустрій України" і відтворений у ст. 6 ЦПК України і ст. 16 КПК України. Захист цивільних прав може від­буватися також в адміністративній і громадській формах (ст. б ЦК України), але вирішення цивільних справ адміністративними органами, третейськими судами не є здійсненням правосуддя.

В ч. 1 ст. 124 Конституції також зазначено, що делегування функцій судів, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Не допускається також створення надзвичайних та особливих судів (ч. 5 ст. 125 Кон­ституції).

Незалежність суддів і підкорення їх лише законові. Згідно зі ст. 126 Конституції та ст. З Закону України "Про статус суд­дів", ст. 14 Закону України "Про судоустрій України" судді вирі­шують справи на основі закону, в умовах, що виключають сто­ронній вплив на них.

Незалежність суддів при здійсненні правосуддя обов'язково передбачає підкорення їх лише законові, бо інакше воно призве­де до сваволі й беззаконня. Тому чим повніше й точніше у законі регламентовано діяльність суддів з розгляду і вирішення справ, тим більше гарантій від сваволі.

Так, Пленум Верховного Суду України у постанові "Про за­стосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів" від 12 квітня 1996 року № 4 вказує на те, що незалежність суддів є основною передумовою їх об'єктивності та неупередженості. Суддя, підкоряючись лише законові при здійсненні правосуддя та приймаючи рішення у судовій справі, повинен керуватися тільки законом, виходити з власного його розуміння та переко-

Докладніше див.: Молдован В.В., Молдован А.В. Судоустрій України. — К., 2000.-С. 80 і далі.

64

Розділ II. Суд України

Глава 1. Основи здійснення правосуддя

65

нання, які грунтуються на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, бути незалежним як від право­вої позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників влади та юридичних чи фізич­них осіб¹.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, збері­гання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне за собою передба­чену законом відповідальність (п. 5 ст. 14 Закону України "Про судоустрій України".

Принцип незалежності суддів має кілька значень.

По-перше, незалежність їх від впливу різних органів держав­ної влади і управління, службових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян, тобто незалеж­ність від впливу так званого правосуддя на замовлення.

По-друге, незалежність від висновків органів попереднього розслідування і прокуратури, а також від висновків і думки учас­ників судового засідання.

По-третє, незалежність у складі самого суду, зокрема членів суду від голови суду. Ці параметри незалежності визна­чають професійність і стабільність суду як надійної державної

інституції.

Основними гарантіями незалежності суддів від стороннього впливу при здійсненні ними своєї діяльності є: встановлений за­коном порядок їх призначення і звільнення; їх недоторканність; чітка юридична процедура здійснення правосуддя; таємниця на-радчої кімнати при винесенні рішень; відповідальність за непова­гу до суду або втручання у вирішення конкретних справ; ство­рення необхідних умов для діяльності судів, а також матеріальне і соціальне забезпечення суддів; функціонування органів суддів­ського самоврядування; визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки суддів, їхніх сімей, майна, а також інші засоби їх правового захисту (ст. 14 Закону України "Про судоустрій України").

¹ Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс Ук­раїни. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судо­вої діяльності та в кримінальних справах. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — С. 378.

Цей принцип проголошений у Конституції та законах Украї­ни. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затри­маний чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом (частини 2 і 3 ст. 126 Конституції). Судді обираються на посаду Верховною Радою України безстрокове, але перше при­значення на посаду професійного судді строком на 5 років здій­снює Президент України (ч. 1 ст. 128 Конституції). На посаду суддя рекомендується кваліфікаційною комісією суддів. Профе­сійні судді не можуть належати до політичних партій та проф­спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані по­сади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викла­дацької та творчої (ч. 2 ст. 127 Конституції).

Державна мова судочинства. Згідно зі ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова. Закон України "Про судоустрій України" (ст. 10) передбачає, що застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і в порядку, визначених законом. Зокрема, відповідно до ст. 9 ЦПК України та ст. 19 КПК України судочинство проводиться українською мовою або мовою більшості населення певної місцевості.

Пленум Верховного Суду у постанові "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року № 9 вніс роз'яснення, що судочинство має проводити­ся українською мовою. Лише за клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, суд зобов'язаний застосувати при провадженні судочинства й іншу мову в порядку, визначеному законом. Суд має суворо додержуватися вимог ч. З ст. 19 КПК про те, що слідчі й судові документи відповідно до встановленого цим кодексом порядку вручаються обвинуваченому в перекладі його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє¹.

Серйозною проблемою є спілкування у процесі з глухими, ні­мими та глухонімими обвинуваченими, потерпілими, свідками, а також забезпечення їх права чути про те, що відбувається в про­цесі, й бути почутими. Відповідно до ст. 144 КПК України пред'явлення обвинувачення глухим і німим та їх допит прово­дяться за правилами статей 140—143 КПК у присутності захис­ника, а також особи, яка розуміє їх знаки. Статтею 169 КПК пе-

Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс Ук­раїни. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судо­вої діяльності та в кримінальних справах. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — С. 387

З ₂-

2-174

66

Розділ II. Суд України

редбачено, що допит німого або глухого свідка проводиться за правилами ст. 167 КПК за участю особи, яка його розуміє.

У випадках коли громадяни іншої національності, які станов­лять більшість населення зазначених адміністративно-територі­альних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі державною мовою або коли в їх межах компактно прожи­ває кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, вони мають право користуватися рід­ною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. Дер­жава в окремих випадках, передбачених процесуальними закона­ми гарантує оплату послуг перекладача (п. З ст, 10 Закону України "Про судоустрій України").

Виходячи зі змісту ст. 6 Закону України "Про мови", всі суд­ді, секретарі судових засідань і адвокати повинні володіти укра­їнською і російською мовами, а в разі потреби — іншою націо­нальною мовою в обсязі, необхідному для виконання їх профе­сійних обов'язків.

Принцип законності. У Конституції України послідовно обґрунтовується принцип законності (ст. 129 Конституції) як невід'ємний елемент демократичної правової держави.

Суть цього принципу полягає у тому, що, по-перше, суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно засто­совувати норми матеріального права до конкретних правовідно­син; по-друге, вся діяльність суду підпорядкована чинному зако­нодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, які регламентовано у національному законодавстві, то за­стосовуються правила міжнародного договору.

Якщо немає норм закону, які регламентують спірні відноси­ни, суд застосовує норми права, якими вирішуються такі відно­сини, якщо немає останніх, спір вирішується виходячи з загаль­них принципів права.

Реалізація принципу законності забезпечується такими га­рантіями: 1) можливістю перегляду судових постанов (в апеля­ційному, касаційному та виключному провадженні); 2) дією санкцій захисту і відповідальності за неповагу до суду.

Гласність судового процесу та його повне фіксування тех­нічними засобами. У ст. 129 Конституції, ст. 9 Закону України "Про судоустрій України" серед засад судочинства проголошу­ється гласність судового процесу та його повне фіксування тех­нічними засобами.