§ 1. Загальна характеристика та основні завдання нотаріату

В системі правозахисник органів важливе місце належить но­таріату.

Нотаріат в Україні — це система органів та посадових осіб, на які покладено обов'язок засвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України "Про нотаріат", для надання їм юридичної вірогідності (ст. 1 Закону).

Діяльність нотаріату спрямована на охорону та захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, на запобігання правопорушенням шляхом правильного і своєчасного вчинення нотаріальних дій.

Предметом нотаріальної діяльності є засвідчення безспірних прав, безспірних фактів та вчинення інших дій, що випливає з повноважень нотаріальних органів та посадових осіб, закріпле­них у Законі України "Про нотаріат". У разі виникнення спору про цивільне право нотаріус зобов'язаний зупинити вчинення нотаріальної дії до вирішення спірного питання судом.

При здійсненні нотаріальної дії виділяють такі стадії нота­ріального провадження:

— подання заяви, її прийняття посадовою особою, перевірка передумов права на виконання нотаріальних дій та умов їх здій­снення;

— розгляд заяви по суті;

— здійснення нотаріальної дії;

— оскарження дії нотаріального органу;

— виконання нотаріального акта.

У функціонуванні нотаріату умовно можна виділити загаль­ну частину, в якій розглядаються такі положення, як правова ос­нова діяльності нотаріату, права та обов'язки нотаріуса і т. ін.),

272

Розділ IV. Правозахисні органи України ¹ Глава 3. Нотаріат в Україні

273

та спеціальну, де головним є повноваження з вчинення окремих нотаріальних дій.

Джерелами нотаріального права є система нормативних ак­тів, що регулюють ці правовідносини. Джерелом є також Консти­туція України, де закріплено теоретичні положення, які зумов­люють діяльність нотаріату.

2 вересня 1993 року прийнято Закон України "Про нотаріат". Цим законом регулюється діяльність нотаріату в Україні, визна­чається, хто може бути нотаріусом, встановлюється коло прав та обов'язків нотаріусів. Законом вперше було передбачено запро­вадження приватного нотаріату.

Крім цих основних нормативних актів, нотаріуси у своїй діяльності керуються постановами і розпорядженнями Кабіне­ту Міністрів України, наказами та інструкціями Міністерства юстиції.

Норми, що регулюють організацію і діяльність нотаріату, ста­новлять самостійну галузь законодавства. Разом з тим законодав­ство про нотаріат тісно пов'язано з такими галузями законодав­ства, як цивільне, цивільне процесуальне, шлюбно-сімейне і тру­дове. При здійсненні будь-яких нотаріальних дій нотаріусам до­водиться використовувати не лише правила нотаріального провадження, а й звертатись до норм зазначених галузей законо­давства. Так, засвідчуючи договори купівлі-продажу, заповіт, ви­дачу свідоцтва про право на спадщину, нотаріус керується нор­мами цивільного законодавства, роз'яснює їх зміст громадянам, які до нього звернулися. .

Здійснення нотаріальних дій за кордоном визначається конт сульськими конвенціями, міжнародними угодами та договорами, а у певних випадках можуть бути застосовані норми іноземного законодавства.

Серед загальних положень про нотаріат, закріплених законо-* давством, можна виділити ті, що є основою діяльності нотаріусів та інших посадових осіб нотаріату.

Одним з найважливіших є принцип законності. Він вияв^ ляється насамперед у тому, що нотаріуси і службові особи, якії виконують ці функції, діють згідно з чинним законодавством (ст. 7 Закону).

Разом з тим нотаріуси повинні вимагати додержання закон­ності всіма громадянами і юридичними особами, які звертаються до них з проханням виконати певну нотаріальну дію; відмовляти у виконанні дій, що суперечать закону; не приймати документи,

які оформлені з порушеннями закону або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян.

Не менш важливим принципом діяльності нотаріату є додер­жання таємниці виконуваних нотаріальних дій. Так, у ст. 5 зазна­ченого Закону прямо вказується на те, що одним з обов'язків но­таріуса є зберігання у таємниці відомостей, одержаних ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій. Дія цього принципу має поширюватися не лише на нотаріусів, а й на тих осіб, які вико­нують будь-які допоміжні функції і яким стало відомо про суть вчинюваних нотаріальних дій (наприклад, друкарки, пере­кладачі).

Саме тому довідки й документи нотаріальні контори і при­ватні нотаріуси видають лише тим громадянам, державним уста­новам та організаціям, для яких або за дорученням яких викону­валися нотаріальні дії. Довідки, що стосуються заповітів, можуть бути видані тільки після смерті спадкодавця і тільки у разі пред'явлення свідоцтва про його смерть. Довідки і документи про виконувані нотаріальні дії видаються також на вимогу (оформлену належним чином) судових органів, органів прокура­тури, слідства, пов'язаних з кримінальними або цивільними справами, що є у їх провадженні.

Останнім часом зростає тенденція до зняття із суду обов'язку сприяти сторонам у цивільній справі у збиранні доказів. Водно­час законодавець передбачив, що відповідно до ст. 6 Закону Ук­раїни "Про адвокатуру" адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази у цивільній спра­ві, а також запитувати й отримувати документи або їх копії, які необхідні для виконання доручення клієнта. Отже, враховуючи наведене, доцільно було б до ст. 8 Закону України "Про нотаріат" внести відповідні зміни щодо розширення кола осіб, які можуть одержувати інформацію стосовно вчинюваних нотаріальних дій від органів нотаріату.

Важллве значення у діяльності нотаріату має також принцип об'єктивної істини, тобто обгрунтованості дій нотаріусів та інших посадових осіб, які виконують нотаріальні дії. Цей принцип пе­редбачає, що підставою для виконання нотаріальних дій є дійсні обставини, підтверджені необхідними і достатніми письмовими до­казами (документами). Подані матеріали нотаріус оцінює з точки зору їх належності, допустимості та достовірності (ст. 4 Закону).

Значну роль відіграє принцип національної мови нотаріально-гв діловодства (ст. 15 Закону). Мова нотаріального діловодства визначається Конституцією України, законами України "Про

274

Розділ IV. Правозахисні органи України

нотаріат" та "Про мови" (ст. 20). Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловод­ство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем.