Глава 3. Державна політика у сфері правоохорони

47

• комплексне використання сил і засобів суб'єктів взаємодії за умови чіткого розмежування компетенції;

• процесуальна самостійність співробітників правоохоронних органів, які беруть участь у спільних міжвідомчих заходах, на­самперед слідчих;

• персональна відповідальність уповноважених керівників, на яких покладено функцію координації зусиль за організацію та наслідки заходів, насамперед спільних оперативно-розшукових та слідчих дій;

• узгодженість при плануванні спільних заходів;

• безперервність в організації та керівній діяльності, опера­тивно-розшукових заходах та провадженні у справах з розкриття злочинів;

• активне використання новітніх наукових і технічних до­сягнень у роботі із запобігання, розкриття та розслідування зло­чинів;

• постійний типовий обмін інформацією між працівниками різних відомств, між працівниками слідчих та оперативних під­розділів одного відомства з додержанням правил нерозголошен-ня даних попереднього розслідування та оперативно-розшукових заходів.

Конкретні завдання працівників правоохоронних органів, які беруть участь в організації, керівництві та безпосередньому здійсненні взаємодії, випливають із загальних завдань, обумовле­них законодавством, і виникають перед правоохоронними орга­нами. Такими завданнями є:

• запобігання, розкриття, всебічне та об'єктивне розслідуван­ня злочинів;

• забезпечення невідкладних організаційних, слідчих та опе­ративно-розшукових заходів;

• забезпечення профілактичних заходів щодо запобігання зло­чинності, насамперед організованих злочинів та фактів корупції;

• своєчасне викриття та притягнення до відповідальності осіб, які вчинили правопорушення, а також здійснення заходів, спрямованих на відшкодування потерпілим заподіяної матеріаль­ної шкоди.

Систему координації можна розглядати як соціально-право-^ВУ модель, складовими чинниками якої є: 1) владно-організуючі Рішення з координації; 2) методи координації; 3) форми коорди­нації; 4) договірні засади координаційної діяльності; 5) прямі ^{Зв яз}ки між правоохоронними органами.

48

Розділ І. Загальні положення правоохоронної ... діяльності

1. Владно-організуючі рішення з координації діяльності право­охоронних органів України. Ці рішення є актом свідомості і волі людини або спільноти, за юридичним змістом — способом вста­новлення правових норм або їх застосування у конкретних жит­тєвих ситуаціях. Рішення приймаються уповноваженим держав­ним органом або посадовою особою з питань, що віднесені до їх відання, і в межах їхньої компетенції.

Координаційне рішення — це акт управління, за допомогою якого суб'єкт координації визначає підстави виникнення, зміни або припинення узгоджених дій щодо безпосередніх суб'єктів ко­ординації. В основі координаційного рішення має бути системне узгодження функцій відповідних правоохоронних органів та компетенції уповноважених осіб.

Вимоги, що пред'являються до управлінських рішень такі: за­конність; наукова обгрунтованість юрисдикційністю (або визна­чення повноважень суб'єктів); високий рівень компетентності учасників процесу прийняття рішень; конкретність; своєчасність надання й отримання інформації та прийняття рішення.

У координаційному рішенні поєднуються формальні та неформальні складові управлінської роботи. У реальній дійсності кожен суб'єкт рішення має власні бажання, прогнози, власний образ реальності. Суб'єкт рішення передбачає тенденції розвитку організацій, модифікує вплив різних факторів, передбачає на­слідки, що залежать від нього. Спільна координована діяльність проходить через призму людської поведінки, яка виявляється у неформальних зв'язках відповідної ієрархії відносин та системі інформації.

Важливе значення при прийнятті рішень мають суб'єктивні фактори, які доцільно враховувати. Такими є:

— особисті якості правоохоронців, які беруть участь у коор­динаційній діяльності;

— їх статусні ознаки;

— міра делегованих повноважень та залучення їх до розробки і прийняття рішень;

— правове становище (статус) правоохоронного органу. Заходи щодо реалізації рішень з координації діяльності пра­воохоронних органів адресуються таким суб'єктам:

— безпосереднім виконавцям наказу, розпорядження, в яко­му зазначається програма дій для виконання такого рішення з відповідними термінами;

— суб'єктам, що забезпечують своєчасність виконання рішень;