Глава 3. Державна політика у сфері правоохорони___________________43

Виконуючи свої професійні обов'язки, персонал правоохо­ронних органів повинен у межах своєї компетенції задовольняти потреби суспільства, а не тільки виконувати відомчі інструкції та настанови; підтримувати законність і таким чином у межах пов­новажень вміти відстоювати інтереси права і конкретних вимог закону, в тому числі протистояти неправомірним інтересам окре­мих осіб, деяких відомств, організацій або підприємств будь-якої форми власності.

Професійна правоохоронна, а також судова діяльність, як ві­домо, характеризується такими кількісними показниками, як за­гальна кількість судів та правоохоронних органів, службових осіб, кількість закінчених господарських, адміністративних, кри­мінальних або цивільних справ, кількість розглянутих заяв про злочини та правопорушення, час витрачений на провадження з цього приводу, кількість актів застосування права у різних на­прямах правоохорони та правового захисту тощо.

Крім того, існують також такі якісні показники правоохорон­ної діяльності, як стиль роботи правоохоронного органу, система контролю за його діяльністю, ступінь професійного ризику, межі відповідальності співробітників правоохоронних органів та суд­дів, потенційно конфліктний характер їх діяльності тощо.

Питання ефективності правоохоронної діяльності є дуже актуальним. Слід зазначити, що діяльність посадових осіб судо­вих та правоохоронних органів має різні професійні інтереси. Наприклад, дії оперативного уповноваженого карного розшуку, слідчого, прокурора, судді, адвоката, державного виконавця, що можуть безпосередньо стосуватися кримінальної справи, у прова­дженні якої вони брали участь на різних етапах, мають різне пра­вове завдання. Дії кожного з них мають не тільки відмінні зав­дання, а й різну мотивацію їхньої праці, різні юридичні наслідки.

Професійна судова та правоохоронна діяльність має актуаль­не соціально-економічне призначення; вона акцентована на лока­лізацію соціальне небажаних суспільних відносин. За певних умов, зокрема неефективної діяльності правоохоронних органів, соціальне небажані суспільні відносини трансформуються у кон­флікти, тобто у явища антисоціального спрямування, набуваючи вагомого соціально-політичного резонансу. В сучасних умовах значення соціальної загрози набули протекціонізм, зловживання службовим становищем, хабарництво — всі вони спричинюють корупцію. Наркобізнес і наркоманія, алкоголізм і проституція призводять до дезорганізації та розпаду сім'ї — важливого со­ціального інституту. Слід зазначити, що безробіття, хронічна

г

44

Розділ І. Загальні положення правоохоронної ... діяльності

несплата заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат, за­непад системи охорони здоров'я та соціального захисту населен­ня певним чином загрожують нормальному функціонуванню сім'ї. Через недостатню або нецільову допомогу малозабезпече­ним сім'ям збільшується дитяча безпритульність. Ефективність діяльності правоохоронних органів можна проаналізувати на макро- та мікрорівнях суспільного життя.

На макрорівні суспільного життя кожне з цих явищ має іма­нентні, тобто характерні тільки для них, прояви; вони безпосе^ редньо або опосередковано впливають на посилення конфлікто-генних процесів у соціальній та економічній сферах, зокрема на регрес економіки, порушення соціальних інституцій, деформацію суспільних відносин тощо. Як наслідок — скорочення загальної популяції населення, зниження рівня його життя, підвищення міграційних настроїв, криміналізація певних сегментів економіки та торгівлі, активізація тіньового капіталу тощо. Ці негативні явища обумовили прийняття Концепції (основ державної політи­ки) національної безпеки України, схваленої постановою Верхов­ної Ради України від 16 жовтня 1996 року. Акумуляція зусиль уповноважених органів, а також органів влади, координація їх діяльності є вагомим фактором її результативності.

На мікрорівні суспільного життя згадані явища пов'язані з численними випадками несвоєчасного реагування з боку компе­тентних державних органів на протиправні акти, неадекватною оцінкою співробітниками правоохоронних органів конфліктних міжособових стосунків, некомпетентним вирішенням простих життєвих ситуацій службовими особами тощо. Підвищення про­фесійного рівня, компетентності персоналу правоохоронних ор­ганів є основною складовою їх діяльності.

Отже, судова та правоохоронна діяльність повинна протидія­ти виникненню небажаних у суспільстві відносин, зменшувати насиченість конфліктних проявів.

Ефективність правового захисту залежить від здійснення ор­ганізаційно-управлінської функції. Кожний напрям діяльності судів та правоохоронних органів має свою управлінську специфі­ку. На судові інстанції, як на державні установи, покладено й організаційно-управлінську функцію. Питання розгляду судових справ, виконання судових рішень, ведення діловодства та судової статистики, узагальнення судової практики, надання правової до­помоги відповідно до міжнародних договорів, розгляд звернень громадян пов'язані з організацією судової діяльності. Слід зазна-