§ 1. Спрямованість правоохоронної діяльності

Спрямованість будь-якої діяльності межує із поняттям "управління" або "керівництво" правоохоронною діяльністю, які є предметом адміністративного права¹. У цьому курсі аналі­зуються лише найважливіші елементи структури правоохоронної діяльності.

У правоохоронній та судовій діяльності реалізується охорон­на функція Української держави як публічної інституції, що є ва­гомим фактором формування ідеології українського державотво­рення і суспільної моралі, соціальних уявлень про справедли­вість та ефективність конституційного порядку.

Як свідчить історичний досвід, викривлення цієї функції, підпорядкування судів і правоохоронних органів лише політич­ним інтересам державного керівництва є небезпечною справою. За допомогою органів Народного комісаріату внутрішніх справ — Міністерства державної безпеки СРСР в Україні проводилася небезпечна антинародна діяльність, яку з історико-правової точ­ки зору не можна визнати правоохоронною. Спеціальне дослі­дження, проведене Верховним Судом України, свідчить, що ма­совим репресіям за роки радянської влади було піддано практич­но всі прошарки суспільства². Тоталітарна система охорони соці­альних відносин, через яку здійснювався виключно примусовий вплив на поведінку людини, була характерною для певного часу історії країни, причому державні органи культивували нічим не обмежену заборонну правоохоронну діяльність. Демократична система регулювання соціальних відносин, що є вимогою сучас­ності, на відміну від попередніх років, коли діяв принцип абсо-

Див.: Колпаков В. К. Адміністративне право України. — К.. Юрінком Ін-р, 1999. - С. 6-48.

)

Див.: Реабілітація репресованих. Законодавство та судова практика. — К/. Юрінком, 1997 - С. 5.

40

Розділ І. Загальні положення правоохоронної ... діяльності

лютизації заборони, тобто було заборонено те, що не дозволено законом, потребує заміни заборони як способу впливу на пове­дінку людини.

В Український державі поступово утверджується новий принцип формування взаємовідносин між людиною і державою — дозволено те, що не заборонено законом. Правовий порядок за таким принципом грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади, їх посадові особи зо­бов'язані діяти лише на основі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спрямованість діяльності судових та правоохоронних орга­нів трансформується в її завдання. Правовий зміст завдань стабі­лізує, впорядковує її. Існують п'ять базисних завдань: по-перше, збереження (охорона) існуючого конституційного ладу; по-друге, захист конституційних прав і свобод громадян; по-третє, захист правомірних інтересів вітчизняного товаровиробника; по-четвер­те, цілеспрямований розвиток систем судової та правоохоронної діяльності, зокрема поліпшення їх кількісних та якісних показ­ників; по-п'яте, боротьба зі злочинністю. За часів СРСР найваж­ливішим завданням була, як правило, лише одна з її складових (важлива, проте не головна і тому гіпертрофована) — боротьба зі злочинністю.

Зосередження діяльності суду та правоохоронних органів на одному антикриміногенному напрямі було б не зовсім вірним. Боротьба зі злочинністю є, безперечно, важливим завданням їхньої діяльності. За Указом Президента України від 21 липня 1994 року "Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби із злочинністю" правоохоронним органам приписується "вважати боротьбу із злочинами проти особи, злочинністю в економічній сфері, зокрема в кредитно-фінансовій та банківський системах, у зовнішньоекономічній діяльності та торгівлі, на транспорті, го­ловними напрямами діяльності"¹. Разом з тим слід зауважити, що поняття боротьби зі злочинністю є оціночним, а тому може трактуватися і як гасло (ідея, теза), яке використовується в полі­тичних або відомчих цілях.

Під приводом боротьби зі злочинністю в сучасних умовах можливе і посилення охорони правопорядку, і фіскально-сило­вий тиск на господарські та комерційні структури, і бюрократи-

¹ Див. також: Преступность в Украине //Бюлетень законодавства і юри­дичної практики України. — 1994. — № 2.